'' Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3 | Костели і каплиці України

Костели і каплиці України

Покровитель України

св. Архангел Михаїл
   КАТЕДРИ, КОСТЕЛИ & КАПЛИЦІ   ПОДІЇ, ДОКУМЕНТИ & ПУБЛІКАЦІЇ    СВЯТІ, АРХІПАСТИРІ & ПАСТИРІ    
Події, документи і публікації / УКРАЇНА: 258

14.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3
07.08.2013 UAПротистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2
04.08.2013 UAПредстоятелі УГКЦ і УПЦ МП: втрачено 20 років у незалежній Україні, бо не вчили людей всецерковному єднанню
02.08.2013 UAПротистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1
25.07.2013 UAАПривітання архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди ювілею 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі
26.06.2013 UAАрхієпископ Святослав Шевчук: у тексті українсько-польської декларації не звучатиме слово «геноцид»
24.06.2013 UAАПастирський лист римсько-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці волинської трагедії
15.05.2013 UAМоя дорога до Бога. Покликання о. Миколи Бєлічева MIC
08.05.2013 UAАОтець Серафим Кашуба. Священик до нутра кісток
16.04.2013 UAПаломництво Україною мощей святої Марії Ґоретті
Протистояння язичництва
і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3
Місце події: УКРАЇНА; Рубрики і підрубрики: 1. ЦЕРКВА І… / Наука, 2. ДІЄЦЕЗІЇ (ЄПАРХІЇ) / Загальноцерковні заходи / Хрещення Русі-України, 3. ІНШЕ / Історія; Джерела і автори: 1. Редакція / За джерелами, 2. Світські / Особи / Шумило С., 3. Світські / Джерела українські / religion.in.ua; Характер матеріалів: ПУБЛІКАЦІЇ / Статті, розповіді; Тип матеріалів: Тексти
 14, Серпень, 2013 Стаття, розповідь14.08.2013 11:36

Як стверджують добросовістні історики, християнізація Русі-України розпочалась у 60-х роках IXст., коли до неї не належали ні напівфінські новгородські землі, ні інші фінно-угорські терени, які нині називаються Росією, а отже ці землі не можуть вважати цю дату початком своєї християнізації. Тому і було 'призначено' у якості такої дати 988 рік, коли фінно-угорська північ вже входила до складу Русі-України і, принаймні, формально могла попасти під християнський вплив. Нижче подається третій розділ статті історика, журналіста та автора книги «Князь Оскольд і християнізація Русі» Сергія Шумило, який належить до середовища УПЦ МП.

ІІI. Християнство на Русі
за часів князя Ігоря та св. Ольги

Враховуючи вже традиційні і досить укорінені впливи християнства в києворуських землях, і зокрема в Києві, немає нічого дивного, що за швидкої асиміляції нові аристократичні кола столиці почали проявляти тяжіння і до розповсюдженої тут 'нової релігії'. Як свідчить початковий літопис, вже в 944р., після чергового військового походу на Візантію, наступник Олега - князь Ігор приймає в Києві грецьких послів. І що найцікавіше, під час укладення мирної угоди частина руської дружини вже відкрито клялась виконувати його 'церквою св. Іллі' та 'чесним хрестом', а 'нехрещена русь' клялась зброєю та 'обручами', причому в самій угоді русині записали, що відступники від клятви будуть прокляті 'від Бога і від Перуна'.

Після укладення угоди сам Ігор з 'поганою Руссю' клявся на пагорбі, де стояв бовдур варязького 'бога війни' Перуна, а християнська Русь ходила на клятву до церкви св. Іллі на Подолі, де був соборний храм. Згідно цих літописних свідчень складається враження 'рівноправності' язичницької і християнської громад у Києві 40-х років Х століття. Це підтверджують і археологічні дослідження тогочасних поховань у Києві, Гніздеві, Тимереві, де християнські й язичницькі обряди суміщувались у межах не лише одного цвинтаря, але навіть і одного поховання. Згадування ж в літописі церкви св. Іллі як 'соборної' дає підстави стверджувати, що вона була не єдиною, а головною, кафедральною серед численних київських православних храмів, або навіть резиденцією православного єпископа Києва. Проф. І. Огієнко зазначає, що за правління у Києві князя Ігоря 'ціла партія при княжому дворі була християнською', яка була не лише рівноправною стороною, але й подекуди переважала у змаганнях за впливи. 'Охрещена Русь у договорі пишеться першою, а неохрещена згадується другою, а до того про цю неохрещену Русь в акті говориться навіть з певною погордою'.

На думку історика Є. Голубинського пов’язане це було з тим, що за владарювання князя Ігоря християни переважали язичників не лише духовно, морально і культурно, а й в значенні політичної ваги в державі. 'Таємним християнином' він вважав і самого Ігоря. Таку ж думку обстоює і проф. І. Огієнко: 'Нічого неможливого немає в припущенні, що князь Ігор, не маючи змоги з державних поглядів стати відкритим християнином, усе-таки був християнином потаємним; цим би й оправдувалася та велика його терпимість, яку він виявляє до християн'. 'Ігор, - слушно зауважує на такі твердження акад. П. Толочко, – безперечно, співчував новій вірі, без чого її успіхи були б неможливі, але сам всеж таки лишався язичником'. Як би там не було, але незаперечним лишається той факт, що він шанував або, бодай, толерував віру своїх підданих-християн і не забороняв поширенню християнства в державі.

Існування впливової християнської громади в Києві та в цілому у державі за часів Ігоря, як і кафедрального храму св. Іллі на Подолі, деяким дослідникам дає підстави припускати офіційне відновлення діяльности початкової Києворуської митрополії. Писемні джерела не повідомляють про те, хто саме у цей час очолював Київську Церкву і чи взагалі її хтось очолював, але, - як вважає П. Толочко, - навряд чи в цьому можна сумніватися. 'Можливо, - пише він, - що місцем єпископської (чи митрополичої) кафедри і була подільська соборна церква св. Іллі'.

Тож не дивно, що на момент правління в Києворуській Державі княгині Ольги (945 - 969) київська знать вже була поділена на дві впливові партії: язичницьку та християнську, до якої невдовзі (близько 946р.) відкрито долучилась і княгиня. Згідно літописних джерел вона у власних володіннях та помістях поскидала язичницьких бовдурів, відкривала молільні та церкви, активно залучала вчених християнських місіонерів та священників.

Цікаві спостереження щодо цього періоду наводить історик В. Рожко, який вважає, що у цей час 'частина учнів св. Мефодія з Велико-Моравської митрополії по її розгрому перейшла на Волинь. Маємо історичні докази того, що рятуючись від переслідувань німецького духовенства велика частина учнів і вірних по тому погрому в Моравії опинилась аж в Києві і тут поповнила засновану свв. Кирилом і Мефодієм Свято-Іллінську християнську громаду ... Шлях цих гнаних до Києва лягав через Волинь по Бугу, Прип’яті до Дніпра, тому наша волинська земля була тою складовою ланкою, яка єднала християнський захід з язичним сходом давньої Русі'.

Незважаючи на те, що номінальним головою держави був молодий княжич Святослав Ігоревич, княгиня Ольга - владна і сильна особистість, фактично відсторонила його від реальної влади в державі. В літературі навіть зустрічається думка, що хрещення Ольги, по суті, означало друге хрещення Русі, адже не могло бути такого становища, коли глава держави був би християнином, а його країна лишалась би язичницькою. Підтвердженням такої думки може слугувати налагодження Ольгою дипломатичних відносин з двома наймогутнішими християнськими імперіями Європи - Візантією та Німеччиною. В. М. Татищев та митр. Макарій (Булгаков), посилаючись на Іоакимівський літопис, говорять навіть про заснування Ольгою київського Софіївського собору (Підтвердженням цього є запис, вміщений в одному з 'Апостолів' ХІVст. У ньому вказується, що освячення храму Святої Софії відбулось у 952р. 'Багатьом дослідникам, - пише П. Толочко, - які відносили хрещення Ольги до 957р., це свідчення здавалося сумнівним, але в світлі нових досліджень воно таким не виглядає' (Цікаву гіпотезу щодо періоду правління св. кн. Ольги висловлює і проф. П. Курінний. На його думку центральний духовний осередок відроджуваної Києво-Руської Церкви розташовувався у Вишгороді, під Києвом, в якому були монастир та школи, де готували руських православних місіонерів і священників для всієї держави.

Із західноевропейських хронік відомо, що зі встановленням Ольгою дипломатичних відносин з Західно-Римською (Німецькою) імперією німецький цісар Оттон І послав на Русь у складі дипломатичного посольства власних місіонерів на чолі з католицьким єпископом Адальбертом, колишнім ченцем з монастиря св. Максиміна в Трієрі. Прибувши до Києва 962 року невдовзі по тому він змушений був тікати з Русі. По повороті до Німеччини Адальберт нарікав, що його в Києві не прийняли ... Цей факт в черговий раз засвідчує, що на Русі поширення мало лише східне християнство, а загравання княгині Ольги з Заходом - як намагання за зразком болгарського кагана Бориса (852 - 889) унезалежнити власну національну Церкву і державу від впливів Візантії. Саме цим, напевно, можна пояснити невдоволення Ольги щодо її прийому в Царгороді року 955. В книзі візантійського імператора Констянтина Багрянородного (912-959) 'Про управління державою' детально описуються урочисті церемонії прийому володарки Русі при імператорському дворі. Ользі була виявлена честь як християнському монархові союзної держави, яку не трактували як язичницьку: княгиню було запрошено до цісарської трапези, за цісарський стіл, де вона сиділа разом з імператором та його родиною, чого стосовно варварів-язичників не допускалося. З цього виходить, що на момент приїзду до Констянтинополя Ольга вже давно (бодай з 946р.) була християнкою. Але не дивлячись на виявлену шану Ольга все одно залишилась невдоволеною і наступного року, коли до Києва прибуло посольство від імператора, вона прийняла його досить прохолодно. Причиною такої поведінки 'королеви русинів' могли бути переговори з імператором Констянтином, в яких вони не дійшли згоди. Деякі дослідники припускають, що суперечка могла виникнути навколо статусу Київської Церкви і намагань Ольги, за зразком Болгарії, одержати церковну автокефалію, адже лише за цієї умови Ольга могла б добитися визнання з боку Візантії повної незалежності Києворуської Держави як повноправного союзника, а не васала, а також одержати, за візантійською традицією, право титулуватися 'православною царицею - помазанкою Божою'. Не дивлячись на невдачу у справі автокефалії Київської Церкви, княгиня Ольга не відвернулася від Східного Православія, як це безпідставно намагалися довести деякі католицькі та німецькі історики, і все одно продовжувала ревно поширювати його насіння на неосяжних просторах Київської Русі.

Докладаючи чималих зусиль до нової охристиянізації Русі, княгиня Ольга намагалась навернути до істинної віри і свого сина - князя Святослава, але марно. Він залишався переконаним язичником.

IV. Протистояння християн і язичників
за часів правління Святослава, Ярополка і Володимира

Після смерті княгині Ольги у 969 році в Києві до влади знову приходить язичницька партія на чолі із сином Ольги князем Святославом. Знову гору захопила тенденція нетерпимості до християнського віровчення, було зруйновано чимало храмів (зокрема, Іоакимівський літопис повідомляє про зруйнування церкви св. Миколи на Оскольдовій могилі, збудованої за Київським Синопсисом та Твірським літописом саме св. кн. Ольгою). Окрім цього, Святослав розпочинає війни з головними 'експортерами' християнства на Русі - Візантією та Болгарією ... (продовження - далі)

Редакція
(за матеріалами religion.in.ua)

Останні публікації за рубрикою: ЦЕРКВА І… / Наука: 1) 24.11.2017 «Міжнародний симпозіум «Відносини між Церквою і Державою в Україні» у Львові-Брюховичах»; 2) 20.10.2017 «Iнавгураційний симпозіум «Церква у часи перемін» у Львові-Брюховичах»; 3) 02.07.2017 «Семінар у Запоріжжі. Санктуарій визнано сакральним місцем області»; 4) 25.03.2017 «Івано-Франківськ: урочиста академія «Хресний шлях Владики Григорія Хомишина»»; 5) 25.03.2017 «Люблін у Польщі: конференція «Блаженний Григорій Хомишин, греко-католицький Станіславівський єпископ: життя, діяльність, традиція»»; 6) 23.03.2017 «Конференція «Віхи історії Римо-католицької церкви: розвінчання міфів» у Рівному»; 7) 17.03.2017 «Симпозіум «Медіа на службі нової євангелізації» у Львові-Брюховичах»; 8) 21.10.2016 «Симпозіум «Виплинь на глибінь, Львівська Церкво» у Теологічному інституті у Львові-Брюховичах»; 9) 30.09.2016 «Конференція «Приналежність до Католицької Церкви» у Теологічному інституті у Львові-Брюховичах»; 10) 12.09.2016 «Львів: Міжнародна наукова конференція “Святі покровителі Польщі та України з Львівщини”»; 11) 03.09.2016 «Львівщина: III Дунаївські зустрічі»; 12) 07.06.2016 «XX Національний конкурс біблійних знань у Непокалянуві біля Варшави (Польща)»; 13) 09.05.2016 «У Люблені (Польща) відбулась конференція, присвячена 25-річчю відновлення структур Львівської архідієцезії»; 14) 30.04.2016 «Ворзель: симпозіум 'Відновити все у Христі'. 25-річчя відновлення структур Римсько-Католицької Церкви в Україні»; 15) 09.04.2016 «360-річчя обітниць короля Яна Казимира, здійснених у Львові перед чудотворним образом Матері Божої»; 16) 23.11.2015 ««Доктор» Львівської Церкви. Міжнародна наукова конференція у Львові»; ...
Останні публікації за рубрикою: ДІЄЦЕЗІЇ (ЄПАРХІЇ) / Загальноцерковні заходи / Хрещення Русі-України: 1) 28.07.2017 «Звернення римсько-католицьких єпископів з нагоди 1029-ї річниці Хрещення Київської Русі»; 2) 27.07.2016 «Звернення єпископів з приводу Дня Хрещення Русі»; 3) 12.12.2013 «Відроджуємо історичну правду про християнізацію Русі-України у 860-х роках»; 4) 21.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4»; 5) 07.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2»; 6) 04.08.2013 «Українські римо-католики відзначили Хрещення Русі-України тижнем пізніше за православних»; 7) 02.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1»; 8) 28.07.2013 «Відзначення у Києві 1025-ліття Хрещення Русі: для простих людей, а не для чиновників та можновладців»; 9) 25.07.2013 «Привітання архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди ювілею 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі»; 10) 15.07.2008 «Пастирське послання Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України з нагоди 1020 річниці хрещення Русі»;
Останні публікації за рубрикою: ІНШЕ / Історія: 1) 18.11.2017 «Чи мала рацію Верховна Рада, зробивши 25 грудня святковим днем?»; 2) 23.03.2017 «Конференція «Віхи історії Римо-католицької церкви: розвінчання міфів» у Рівному»; 3) 25.08.2016 «Історики нарахували кілька назв України»; 4) 13.02.2016 «Уроки історії. Від рейхсконкордату до енцикліки»; 5) 11.07.2014 «В Запоріжжі хочуть перенести дату заснування міста на 800 років»; 6) 12.12.2013 «Відроджуємо історичну правду про християнізацію Русі-України у 860-х роках»; 7) 15.10.2013 «У Холмі знайдено мури церкви, яку звів король Данило Галицький»; 8) 21.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4»; 9) 07.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2»; 10) 02.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1»; 11) 28.06.2013 «Підписання у Варшаві українсько-польської деклараціі примирення»; 12) 28.06.2013 «Українсько-польська декларація примирення від 28.06.2013р.»; 13) 27.06.2013 «Архієпископ Юзеф Міхалік: частина провини за Волинську трагедію лежить на поляках»; 14) 26.06.2013 «Архієпископ Святослав Шевчук: у тексті українсько-польської декларації не звучатиме слово «геноцид»»; 15) 26.06.2013 «Таємниці козятинського костелу на Вінничині»; 16) 24.06.2013 «Пастирський лист римсько-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці волинської трагедії»; ...
Костели і каплиці України
Сторінки розділу «Події, документи і публікації / 2010-2017 РОКИ / 2013 / Серпень» були завантажені 603 633 разів
© 2014-2018 Єпископ Мар'ян Бучек (Харків - Львів)  &  Ігор Седельник (Львів)