'' Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2 | Костели і каплиці України

Костели і каплиці України

Покровитель України

св. Архангел Михаїл
   КАТЕДРИ, КОСТЕЛИ & КАПЛИЦІ   ПОДІЇ, ДОКУМЕНТИ & ПУБЛІКАЦІЇ    СВЯТІ, АРХІПАСТИРІ & ПАСТИРІ    
Події, документи і публікації / УКРАЇНА: 256

07.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2
04.08.2013 UAПредстоятелі УГКЦ і УПЦ МП: втрачено 20 років у незалежній Україні, бо не вчили людей всецерковному єднанню
02.08.2013 UAПротистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1
25.07.2013 UAАПривітання архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди ювілею 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі
26.06.2013 UAАрхієпископ Святослав Шевчук: у тексті українсько-польської декларації не звучатиме слово «геноцид»
24.06.2013 UAАПастирський лист римсько-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці волинської трагедії
15.05.2013 UAМоя дорога до Бога. Покликання о. Миколи Бєлічева MIC
08.05.2013 UAАОтець Серафим Кашуба. Священик до нутра кісток
16.04.2013 UAПаломництво Україною мощей святої Марії Ґоретті
31.03.2013 UAАВітання Президента України до християн західного обряду
Протистояння язичництва
і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2
Місце події: УКРАЇНА; Рубрики і підрубрики: 1. ЦЕРКВА І… / Наука, 2. ДІЄЦЕЗІЇ (ЄПАРХІЇ) / Загальноцерковні заходи / Хрещення Русі-України, 3. ІНШЕ / Історія; Джерела і автори: 1. Редакція / За джерелами, 2. Світські / Особи / Шумило С., 3. Світські / Джерела українські / religion.in.ua; Характер матеріалів: ПУБЛІКАЦІЇ / Статті, розповіді; Тип матеріалів: Тексти
 07, Серпень, 2013 Стаття, розповідь07.08.2013 11:06

Добросовістні історики дату 988 року як початку християнізації Русі-України вважають не історичною, а політично вмотивованою з метою звеличення династії Рюриковичів, перший представник якої, навпаки, через двадцять років після запровадження християнства вбив полянського князя-християнина Оскольда та запровадив язичницьку реакцію. Проте це не знищило Церкву так само, як і не знищив її через тисячоліття і комуністичний терор. Нижче подається другий розділ статті історика, журналіста та автора книги «Князь Оскольд і християнізація Русі» Сергія Шумило, який належить до середовища УПЦ МП.

ІІ. Захоплення Києва
Олегом та язичницька реакція

У 882 році, через двадцять років після запровадження християнства в Києві, язичницька партія, що знаходилася в опозиції до правлячих християнських верхів, підбурюючи народ проти 'чужих богів', здійснила заколот. Запросивши до Києва ватажка об'єднаних військ варягів і поморських слов’ян-ободритів - язичника Олега, вони підступно вбили Оскольда, інших представників київської правлячої християнської аристократії, і захопили владу в державі у власні руки.

Акад. П. Толочко зазначає, що в 882р. 'стався, по суті, політичний переворот', причиною якого могла бути християнізаційна політика князя Оскольда і невдоволення нею з боку місцевої язичницької знаті. На цей чинник звертав увагу ще В. Татіщев, а у наш час - Б. Рибаков, О. Рапов, М. Брайчевський та інші історики. Таку думку підтверджують, зокрема, відомості Іоакимовського літопису, який повідомляє про змову киян проти князя Оскольда. Проф. А. Карташов вважав, що християнство на Русі після вбивства Оскольда вимушене було піти в підпілля, свого роду 'катакомби', тим самим уподібнившись гнаній першохристиянській Церкві Римської імперії. Цю думку у наш час поділяли акад. Б. Рибаков, акад. П. Толочко, проф. О. Рапов, проф. М. Брайчевський та інші історики, які вважали, що після 882р. на Русі почалася язичницька реакція, яка вилилася в гоніння і репресії проти перших київських християн.

Подібні превентивні заходи необхідні були прийшлим чужинцям перш за все задля утвердження та зміцнення власної влади у Києві, подолання непокори та опозиційних настроїв у державі. Зрозуміло, що християни, на яких опирався попередній київський володар, першими й підпали під підозру у нелояльності. Проте прийшлий варязький воєвода не просто займає чужий престол, але й намагається реалізувати амбітні плани щодо об’єднання навколо Києва нових земель, для чого йому також вигідно було культивувати, на противагу Оскольдові, прихільність до слов’янської язичницької релігії. За словами київського історика XVIIIст. М. Берлінського, «Олег після винищування Оскольдової сторони і усіх пам'ятників його князювання, між якими вважають і християнські храми (насправді, у Києві збереглись деякі церкви аж до 'Володимирового хрещення', зокрема, Іллінська церква на Подолі, яка згадується 944 року, Миколаївська та інші - редакція), затвердив бути Києву столицею усього князівства». «Таким чином, - констатує польський хроніст Мацей Стрийковський, - далеко на схід, північ і південь він [Олег] розширив державу і свою єдиновладність, силою і хитрістю підпорядкував собі і Ігорю багато суміжних країн. Так на Оскольді і Дірі закінчився рід власних київських князів (за Стрийковським – династія Києвичів. – С.Ш.), коли Олег зрадницьки убив їх, а від Ігоря аж до нинішнього Великого Князя почалася нова генеалогія».

Одначе наслідки більше як двадцятирічної культурницької політики Оскольда не залишились безплідними. Очевидно, запроваджені ним християнська культура і слов’янська писемність встигли пустити певне коріння в києворуській землі. А відповідно розповсюдити і вплив на києворуський люд та його державну верхівку. Заборонена у своєму легальному існуванні саме Олегом новонароджена Києво-Руська Церква, навіть позбавлена власного єпископату, вона все одно продовжувала таємничо сприяти культурному та духовному розвитку Київської Держави, все більше поширюючи свої впливи і серед народу та аристократії, охристиянізовуючи усі їх верстви. Сприяли тому і зовньошньополітичні чинники.

Як пізніше і Володимир, Олег, прийшовши до влади за допомоги місцевої «язичницької партії», імовірно, не довго опирався на її підтримку. З утвердженням власного єдиновладдя, розширенням меж та міці держави він більше не мав такої нагальної потреби триматись за регресивну частину суспільства. Їхні інтереси для Олега, як чужинця, остаточно так і не стали рідними. Оскільки потреби державного будівництва вимагали більш прогресивних підходів і дій, аніж сліпе оберігання примітивних уявлень київських жерців, Олег згодом з легкістю змінює вектор своєї внутрішньої і зовнішньої політики, прагнучи тепер вже на поновлення втрачених колись дипломатичних, економічних та військових стосунків з тогочасною світовою наддержавою - Візантією. Здійснивши нові походи на Константинополь, Олег з дружиною укладають нові договори між Руссю та Візантією. Оскільки для візантійських імператорів, які вважали себе «охоронцями віри Христової», питання свободи християнського віровизнання мали принципове значення, то нові договори в 907 та 911 років, підтверджуючи дипломатичне визнання Русі, містять і пункти про відновлення толерантного ставлення до християнської громади з боку руських язичників: «для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю», - як наголошує Літопис руський.

Якщо під 907 роком «Повість времінних літ» сповіщає про спалення Олегом багатьох церков, то вже договором від 911 року заборонялися пограбування, завдання шкоди, мук та вбивства християнам. Імовірно, що завдяки цьому договору на Русі і було забезпечено відновлення вільного існування християнської громади. Крім пунктів мирної угоди про толерантне ставлення до християнства з боку русинів, важливого значення мають свідчення давньоруського літописця про знайомство Олегових послів у Константинополі з основами християнської віри: «Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами - золотом, і паволоками, і фофудіями, - приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і страждання Господні - вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свою землю з честю великою. Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі ...».

З огляду на ці свідчення літописця не дивно, що про нове присилання християнських місіонерів з Візантії на Русь за часів Олега згадують Цезар Бароній, Київський Синопсис, Густинський літопис, Мазуринський літописець та інші. Є обривчасті згадки про поширення християнства на Русі за часів Олега і в т.зв. «Паризькому кодексі». Деякі дослідники припускали, що навіть і Олег, відповідно до підписаної угоди з Візантією, наприкінці життя міг прийняти християнство (С. Конча). І хоча це мало імовірно, проте текст договору 911р. дає підстави припускати, що самі посли від Олега, що підписували його, таки сповідували з греками одну віру. Це до певної міри засвідчують і арабські автори, які підтверджують прийняття русинами християнства в 912-913рр. Таким чином, якщо починав Олег своє правління як гонитель християн, то закінчував його, як видно, відновленням прав і свобод християнства на Русі, «хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю» - як сказано у «Повісті времінних літ». Не виключено, що саме цей фактор послужив і причиною виникнення легенд про накладання закляття на Олега з боку язичницьких волхвів та його «приворожену» смерть від укусу змії. Символічно, що за легендою Олег помирає невдовзі після підписання прохристиянської угоди з греками, і перед смертю він каже наступні слова: «Неправдиво то говорять волхви, і все те - лжа єсть».

З огляду на ці свідчення літописця не дивно, що про нове присилання християнських місіонерів з Візантії на Русь за часів Олега згадують Цезар Бароній, Київський Синопсис, Густинський літопис, Мазуринський літописець та інші. Є обривчасті згадки про поширення християнства на Русі за часів Олега і в т.зв. «Паризькому кодексі». Деякі дослідники припускали, що навіть і Олег, відповідно до підписаної угоди з Візантією, наприкінці життя міг прийняти християнство (С. Конча). І хоча це мало імовірно, проте текст договору 911р. дає підстави припускати, що самі посли від Олега, що підписували його, таки сповідували з греками одну віру. Це до певної міри засвідчують і арабські автори, які підтверджують прийняття русинами християнства в 912-913рр. Таким чином, якщо починав Олег своє правління як гонитель християн, то закінчував його, як видно, відновленням прав і свобод християнства на Русі, «хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю» - як сказано у «Повісті времінних літ». Не виключено, що саме цей фактор послужив і причиною виникнення легенд про накладання закляття на Олега з боку язичницьких волхвів та його «приворожену» смерть від укусу змії. Символічно, що за легендою Олег помирає невдовзі після підписання прохристиянської угоди з греками, і перед смертю він каже наступні слова: «Неправдиво то говорять волхви, і все те - лжа єсть» ...

ІІI. Християнство на Русі
за часів князя Ігоря та св. Ольги

Враховуючи вже традиційні і досить укорінені впливи християнства в києворуських землях, і зокрема в Києві, немає нічого дивного, що за швидкої асиміляції нові аристократичні кола столиці почали проявляти тяжіння і до розповсюдженої тут 'нової релігії'. Як свідчить початковий літопис, вже в 944р., після чергового військового походу на Візантію, наступник Олега - князь Ігор приймає в Києві грецьких послів. І що найцікавіше, під час укладення мирної угоди частина руської дружини вже відкрито клялась виконувати його 'церквою св. Іллі' та 'чесним хрестом', а 'нехрещена русь' клялась зброєю та 'обручами', причому в самій угоді русині записали, що відступники від клятви будуть прокляті 'від Бога і від Перуна' ... (продовження - далі)

Редакція
(за матеріалами religion.in.ua)

Останні публікації за рубрикою: ЦЕРКВА І… / Наука: 1) 24.11.2017 «Міжнародний симпозіум «Відносини між Церквою і Державою в Україні» у Львові-Брюховичах»; 2) 20.10.2017 «Iнавгураційний симпозіум «Церква у часи перемін» у Львові-Брюховичах»; 3) 02.07.2017 «Семінар у Запоріжжі. Санктуарій визнано сакральним місцем області»; 4) 25.03.2017 «Івано-Франківськ: урочиста академія «Хресний шлях Владики Григорія Хомишина»»; 5) 25.03.2017 «Люблін у Польщі: конференція «Блаженний Григорій Хомишин, греко-католицький Станіславівський єпископ: життя, діяльність, традиція»»; 6) 23.03.2017 «Конференція «Віхи історії Римо-католицької церкви: розвінчання міфів» у Рівному»; 7) 17.03.2017 «Симпозіум «Медіа на службі нової євангелізації» у Львові-Брюховичах»; 8) 21.10.2016 «Симпозіум «Виплинь на глибінь, Львівська Церкво» у Теологічному інституті у Львові-Брюховичах»; 9) 30.09.2016 «Конференція «Приналежність до Католицької Церкви» у Теологічному інституті у Львові-Брюховичах»; 10) 12.09.2016 «Львів: Міжнародна наукова конференція “Святі покровителі Польщі та України з Львівщини”»; 11) 03.09.2016 «Львівщина: III Дунаївські зустрічі»; 12) 07.06.2016 «XX Національний конкурс біблійних знань у Непокалянуві біля Варшави (Польща)»; 13) 09.05.2016 «У Люблені (Польща) відбулась конференція, присвячена 25-річчю відновлення структур Львівської архідієцезії»; 14) 30.04.2016 «Ворзель: симпозіум 'Відновити все у Христі'. 25-річчя відновлення структур Римсько-Католицької Церкви в Україні»; 15) 09.04.2016 «360-річчя обітниць короля Яна Казимира, здійснених у Львові перед чудотворним образом Матері Божої»; 16) 23.11.2015 ««Доктор» Львівської Церкви. Міжнародна наукова конференція у Львові»; ...
Останні публікації за рубрикою: ДІЄЦЕЗІЇ (ЄПАРХІЇ) / Загальноцерковні заходи / Хрещення Русі-України: 1) 28.07.2017 «Звернення римсько-католицьких єпископів з нагоди 1029-ї річниці Хрещення Київської Русі»; 2) 27.07.2016 «Звернення єпископів з приводу Дня Хрещення Русі»; 3) 12.12.2013 «Відроджуємо історичну правду про християнізацію Русі-України у 860-х роках»; 4) 21.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4»; 5) 14.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3»; 6) 04.08.2013 «Українські римо-католики відзначили Хрещення Русі-України тижнем пізніше за православних»; 7) 02.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1»; 8) 28.07.2013 «Відзначення у Києві 1025-ліття Хрещення Русі: для простих людей, а не для чиновників та можновладців»; 9) 25.07.2013 «Привітання архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди ювілею 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі»; 10) 15.07.2008 «Пастирське послання Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України з нагоди 1020 річниці хрещення Русі»;
Останні публікації за рубрикою: ІНШЕ / Історія: 1) 18.11.2017 «Чи мала рацію Верховна Рада, зробивши 25 грудня святковим днем?»; 2) 23.03.2017 «Конференція «Віхи історії Римо-католицької церкви: розвінчання міфів» у Рівному»; 3) 25.08.2016 «Історики нарахували кілька назв України»; 4) 13.02.2016 «Уроки історії. Від рейхсконкордату до енцикліки»; 5) 11.07.2014 «В Запоріжжі хочуть перенести дату заснування міста на 800 років»; 6) 12.12.2013 «Відроджуємо історичну правду про християнізацію Русі-України у 860-х роках»; 7) 15.10.2013 «У Холмі знайдено мури церкви, яку звів король Данило Галицький»; 8) 21.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4»; 9) 14.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3»; 10) 02.08.2013 «Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1»; 11) 28.06.2013 «Підписання у Варшаві українсько-польської деклараціі примирення»; 12) 28.06.2013 «Українсько-польська декларація примирення від 28.06.2013р.»; 13) 27.06.2013 «Архієпископ Юзеф Міхалік: частина провини за Волинську трагедію лежить на поляках»; 14) 26.06.2013 «Архієпископ Святослав Шевчук: у тексті українсько-польської декларації не звучатиме слово «геноцид»»; 15) 26.06.2013 «Таємниці козятинського костелу на Вінничині»; 16) 24.06.2013 «Пастирський лист римсько-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці волинської трагедії»; ...
Костели і каплиці України
Сторінки розділу «Події, документи і публікації / 2010-2017 РОКИ / 2013 / Серпень» були завантажені 595 346 разів
© 2014-2018 Єпископ Мар'ян Бучек (Харків - Львів)  &  Ігор Седельник (Львів)