'' Реферат єпископа Бучека '60-річчя рукоположення в священики кардинала Яворського' | Костели і каплиці України

Костели і каплиці України

Покровитель України

св. Архангел Михаїл
   КАТЕДРИ, КОСТЕЛИ & КАПЛИЦІ   ПОДІЇ, ДОКУМЕНТИ & ПУБЛІКАЦІЇ    СВЯТІ, АРХІПАСТИРІ & ПАСТИРІ    
Події, документи і публікації / УКРАЇНА: 283

13.06.2010PLUAА Реферат єпископа Бучека '60-річчя рукоположення в священики кардинала Яворського'
12.03.2010UAАПастирське послання Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України з нагоди перенесення в Україні мощей святої Терези від Дитяти Ісуса і Пресвятого Обличчя, монахині і Вчителя Церкви
29.10.2009UAЄпископ Мар’ян Бучек про візит кардинала Яворського до Львова та в Україну у 1989 році
29.10.2009UAРДвадцята річниця візиту кардинала Яворського до Львова та в Україну
18.08.2009UAРЄпископ М. Бучек нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня
02.03.2009UAРВеб-ресурс посвященных Богу дев
01.11.2008UAРВеб-сайт «Костели та каплиці України» відтепер працює також польською мовою
15.07.2008UAАПастирське послання Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України з нагоди 1020 річниці хрещення Русі
21.08.2006UAАПривітання Президента України з нагоди ювілею кардинала Яворського
19.08.2006UAРНагорода для кардинала Мар’яна Яворського
1 2 3 ... 24 25 26 27 28 29
Реферат єпископа Бучека '60-річчя
рукоположення в священики кардинала Яворського'
Місце події: 1. ПОЛЬЩА, 2. УКРАЇНА; Рубрики і підрубрики: 1. АРХІПАСТИРІ УКРАЇНИ / Вшанування, річниці, 2. АРХІПАСТИРІ УКРАЇНИ / Публікації, інтерв'ю; Джерела і автори: 1. Редакція / Авторський матеріал, 2. Архіпастирі України / Особи / Бучек М., єп.; Характер матеріалів: ПУБЛІКАЦІЇ / Статті, розповіді; Тип матеріалів: 1. Тексти, 2. Фотознімки
 13, Червень, 2010 Стаття, розповідь13.06.2010 12:00

Я належу до священиків Львівської архідієцезії, котрі є свідками великого Божого милосердя до Церкви, пригнобленої після ІІ Світової війни. Працюючи в архієпископській курії у Любачеві і маючи доступ до документів повоєнних часів, отримав можливість пізнати трагедію вигнання ієрархії та вірних з Львівської архідієцезії у ті часи. Я особисто зустрічався зі священиками і єпископами Львівської архідієцезії «примусово переселеними-депортованими до Польщі зі своїми парафіянами».

Архієпископ Євгеній Базяк, депортований до Польщі 26 квітня 1946 року, осів у Любачеві і там постала адміністрація Львівської архідієцезії у післявоєнній Польщі1). Єпископ Ян Новіцкі, Апостольський адміністратор Львівської архідієцезії із резиденцією у Любачеві, прийняв мене до Духовної Семінарії. Наступний адміністратор єпископ Мар'ян Реховіч висвятив мене на священика у рідній парафії в Цєшанові, де настоятелем був о.-прелат Юзеф Клос - до квітня 1946 року душпастир парафії св. Марії Магдалини у Львові.

* * *

Перелом настав 24 травня 1984 року, коли великий Папа Йоан Павло ІІ призначив Апостольським адміністратором у Любачеві ректора Папської Теологічної Академії в Кракові професора о. Мар'яна Яворського. Цей 58-річний єпископ розпочав своє служіння з єпископських свячень в катедрі на Вавелі, де поховано останнього Львівського митрополита архієпископа Євгенія Базяка. Урочистий інгрес до співкатедри у Любачеві відбувся 24 червня, після чого єпископ розпочав плідне, але важке пастирське служіння. Усі знали, що він є єпископом для Львова, котрий у гербі помістив покровителя дієцезії - блаженного Якова Стрепу. Він також почав використовувати назву «архідієцезія блаженного Якова», що вказувало на його прагнення служити цій прадавній Львівській архідієцезії.

Єпископ Мар'ян Яворський цікавився ситуацією у Львівській Церкві, встановлюючи зв’язки з нечисленними священиками та вірними, котрі прибували до Любачева і Кракова, а також під час паломництв Йоана Павла ІІ до Польщі.

У серпні 1987 року як секретар єпископа Мар'яна Яворського і нотаріус курії в Любачеві я приїхав за особистим запрошенням до Львова. Мене сердечно прийняли настоятель кафедрального храму о. Рафал Керницький OFM Conv і о. Людвіг Камілевський. Завдяки їм мені вдалося об'їхати усю Львівську архідієцезію і побачити, як виглядає життя нечисленних священиків і вірних. Тоді я в катедрі відправляв Святу Месу за зачиненими дверима у каплиці св. Йосифа, а одного разу вдалося співслужити при головному вівтарі із о. Камілевським. Після повернення до Любачева я сказав єпископу Яворському, що потрібно рятувати те, що залишилося, бо вже через кілька років буде надто пізно, адже вірні були позбавлені священиків і храмів. У Львові душпастирі в каноні Святої Меси згадували ім'я єпископа Мар'яна з Любачева, знаючи, що він є їхнім єпископом.

Єпископ Мар'ян Яворський прагнув відвідати кафедральних храм і вірних у Львові офіційно, оскільки знав, що у будь-якому разі за ним стежитимуть працівники держбезпеки. Тому він розпочав офіційні переговори і зустрічі з генеральним консулом тогочасного СРСР у Кракові і послом у Варшаві. Врешті, посол сказав, щоб він їхав до Львова за особистим запрошенням, а вони про все подбають. Особисте запрошення було отримане від пані Антоніни Пакош з Личакова. Єпископ Яворський, готуючи свій візит до Львова, був знаряддям у Божих руках, бо, як говорить св. Бернарад з Сієни, «коли Боже Провидіння обирає когось для виконання якогось спеціального завдання або до якогось особливого стану, завжди уділяє всілякі харизмати, які цій обраній особі потрібні для виконання її завдання і які збільшують її духовну красу»2).

У Львові готував візит настоятель катедри о. Рафал Керницький OFM Conv - легенда повоєнного Львова, про якого Йоан Павло ІІ сказав 3 червня 1991 в Любачеві: «Прагну, насамперед, привітати сеньйора - хто ж його не знає?! Отець Рафал! Протягом стількох років, десятиліть, через стільки страждань і принижень - вірний сторож цього скарбу, цього знаку тотожності Церкви, яким є прадавня латинська катедра»3). 29 жовтня 1989 року єпископ Мар'ян Якорський вперше після війни прибув до свого рідного Львова4). На кордоні в Медиці-Шегинях на нього чекали о. Рафал Керницький OFM Conv та оо. М. Трофим'як, Л. Камілевський і Й. Легович. Потім єпископ відвідав костел у Мостиськах і зустрівся із численним згромадженням вірних. Після прибуття до Львова ввечері відправив Святу Месу в катедрі, де зібралося дуже багато людей, які вітали його як свого єпископа. Під час зустрічі з нечисленними священиками він, зокрема, чув, що вони хочуть постійно мати єпископа у себе.

Наступного дня єпископ Яворський відправив приміційну Святу Месу після 39 років у костелі св. Антонія, де його було охрещено. Єпископ Мар'ян відвідав тоді кільканадцять парафій не лише на території Львівської архідієцезії, але і тієї частини Перемишльської дієцезії, яка була в межах СРСР, а також Кам'янець-Подільської дієцезії. Він уділяв Таїнство Миропомазання, освячував повернені зруйновані святині, зустрічався з великими зібраннями вірних.

На завершення першого візиту 11 листопада 1989 року під час прощального богослужіння у Львівській катедрі о. Рафал передав єпископу Мар'яну пекторальний єпископський хрест з вигравіруваним написом: «Архієпископу Мар'яну, Львів, катедра, 11.Х.1989». Це було свідченням, що в особі єпископа Яворського визнавався правосильний наступник Львівських архієпископів митрополитів. У виданні 'Tygodnik Powszechny' від того часу з'являлися репортажі про перебування єпископа Мар'яна Яворського у Львові.

Після повернення зі Львова єпископ Яворський інформував Апостольську Столицю і Папу Йоана Павла ІІ щодо ситуації Католицької Церкви обох обрядів в Україні. Розпочалися приготування до іменування єпископів на вакантні римсько-католицькі дієцезії у Львові, Житомирі та Кам'янці-Подільському. Апостольську Столицю представляв архієпископ Франческо Коласуонно, спеціальний посланець у справах Церкви на Сході. Дата оголошення нових єпископів кілька разів змінювалась з огляду на значний опір політичної влади у Львові. Радикальні націоналістичні угрупування постановили не допустити відновлення римсько-католицької ієрархії і семінарії у Львові - відповідні документи можна знайти в архівах5).

Не зважаючи на цю протидію відродженню Католицької Церкви латинського обряду в Україні єпископ Яворський приїжджав до Львова досить часто, щонайменш раз на 2 місяці, відвідував парафії, виконуючи служіння єпископа для своїх духовних і вірних. Він підтримував їх у дусі і додавав відваги до тривання у вірі. Треба нам пам'ятати, що то була ще епоха Радянського Союзу з його „чинним законодавством” стосовно релігії. 4 січня 1991 року єпископ Мар'ян відвідав архієпископа В. Стернюка, котрий був єпископом для греко-католиків у Львові6).

* * *

Святіший Отець Йоан Павло ІІ 16 січня 1991 року оголосив призначення католицьких єпископів для України. Львівським митрополитом було іменовано єпископа Мар'яна Яворського - на той момент Апостольського адміністратора Львівської архідієцезії із резиденцією у Любачеві7). Єпископами-помічниками у Львові призначили настоятеля кафедрального храму о. Рафала Керницького OFM Conv і настоятеля парафій у Кременці і Борщові о. Маркіяна Трофим'яка8). Дієцезія в Кам'янець-Подільському отримала єпископа в особі о. Яна Ольшанського, а Житомир – о. Яна Пурвінського. Цього дня Апостольська Столиця підтвердила існування греко-католицьких єпархій в Україні, а також її єпископів. Митрополитом Львова візантійського обряду став кардинал Мирослав Іван Любачівський, котрий до того моменту перебував у Римі.

Обласна влада Львова в особі її голови запротестувала, вважаючи, що Папа Йоан Павло ІІ не мав підстав для створення нових дієцезій, а особливо архідієцезії у Львові. Ті державні мужі забули, що Львівська архідієцезія існує безперервно від 13 лютого 1375 року - тоді вона стала другою митрополією в Галичі9). Наслідком діяльності влади стало блокування інгресу архієпископа Мар'яна Яворського, запланованого на 6 квітня 1991 року10). Архієпископ виїхав до Польщі, щоб не наражати священиків і вірних на недоброзичливі випади. Нунцій в особливих справ архієпископ Ф. Коласуонно, а з ним й інші ієрархи умовляли архієпископа повернутися до Львова. Тоді постійно підтримувався зв'язок з Апостольською Столицею і особисто з Папою Йоаном Павлом ІІ, котрий рішуче запевнив, що «архієпископ Яворський знає ментальність Сходу і знає, що у цій винятковій ситуації є найкращим для Церкви». Це був час конфронтації та боротьби за святині між греко-католиками і православними, тож зважаючи на такі негативні приклади архієпископ Яворський не хотів утягувати у подібне протистояння священиків і вірних латинського обряду.

Інгрес архієпископа Яворського було заплановано тижнем пізніше після інгресу кардинала Любачівського11). Остаточно новий митрополит Львова латинського обряду архієпископ Мар'ян Яворський вступив до Львівського кафедрального храму Успіння Пресвятої Діви Марії 18 травня 1991 року. Цього дня архієпископ висвятив двох священиків і одного диякона. Це були перші свячення в катедрі після ІІ Світової війни.

Новий Львівський митрополит Мар'ян Яворський готував паломництво Йоана Павла ІІ до Любачева, де 2 і 3 червня 1991 року приймав Главу Католицької Церкви12). У паломництво до Любачева вирушило декілька тисяч вірних з України. Для вірних і священиків, котрі протягом стількох років не мали контакту з Апостольською Столицею, це була перша зустріч з наступником святого Петра. Йоан Павло ІІ, промовляючи до паломників, зібраних у Любачеві, в особливий спосіб привітав католицьких єпископів обох обрядів з України, священиків і вірних. Тоді від виголосив історичну промову: «Не знаю, коли мені буде дано відвідати Львів, цю землю і цю Церкву, але знаю напевно, що Ви, Дорогі Брати, із Вашим новим архієпископом, новим і давнім, маєте перед собою величезну працю, величезну. Однак, це велике жниво, і робітників мало, але радіймо, що це жниво є, що не все вдалося викорінити до кінця, що це все наново кільчиться, зростає, приносить плід і чекає на тих працівників жнива. Нехай Вас Бог благословить на цю працю у тому прадавньому винограднику Господньому, котрий нині відновлюється і котрий потрібно наново обробляти. Ми будемо з Вами і завжди є з Вами тут, з цього боку, бо Царство Боже сягає понад усі кордони і є універсальне»13).

Архієпископ Мар'ян Яворський, служачи вірним у важких умовах, готував їх до зустрічі із Йоаном Павлом ІІ у Львові 26 і 27 червня 2001 року. Приймав він тоді наступника святого Петра вже як кардинал Католицької Церкви.

* * *

Розпочинаючи адміністративну і душпастирську діяльність у Львові, архієпископ був свідомим, що потрібно починати всю роботу ніби від початку. В архідієцезії було кільканадцять священиків і понад два десятки святинь. Треба було запрошувати священиків і сестер з Польщі, щоб вони прийшли навчати, катехизувати, ремонтувати і будувати.

Ставлення світської влади до Римсько-Католицької Церкви було негативним і ворожим. Багато святинь було віддано греко-католикам, православним і протестантам. Вони не хотіли віддавати порожніх храмів, які були вкрай необхідні для задоволення душпастирських потреб. Не віддавали також і будинків курії, Духовної Семінарії, помешкань для священиків. Архієпископ Яворський намагався розмовляти з греко-католицькою ієрархією про спільне використання тих римсько-католицьких святинь, які були передані владою східному обряду. Ці переговори були важкими і принизливими та не приносили жодних результатів. Посередництво Апостольського нунція також не допомогло. Відповідь греко-католиків була наступною: «Ці храми нам передала влада, тому ми не можемо дати дозвіл на відправлення в них молебнів римо-католиками». Таким чином відібрано у нас багато святинь, повернення яких було необхідних для вірних, що вважали їх своїми історичними храмами. Так забрано костели в Бродах, Тернополі, Комарному, у Львові (св. Єлизавети) і в багатьох інших місцевостях. Позиція греко-католиків - ієрархії, духовенства і вірних - була і залишається незрозумілою аж до сьогодні. Архієпископ Яворський, не бажаючи доводити справу до конфронтації та скандалу із Греко-Католицькою Церквою, вирішив, що в тих місцевостях, де наші храми були передані їм, будуть збудовані нові святині. Зокрема, у Тернополі ми спочатку відправляли молебні у цвинтарній каплиці, а в Бродах - під відкритим небом, а пізніше в тимчасовому вагончику.

Після численних прохань про повернення будинку Духовної Семінарії, який належав Львівській архідієцезії до 1945 року, влада не лише не повернула цих будівель, але і семінарійний храм передала греко-католикам. Метою місцевої влади було не віддавати будинку семінарії та не дозволити відновлення Духовної Семінарії на території Львівської області. Семінаристи Львівської архідієцезії готувалися до служіння у Польщі, в Любліні, що викликало ще більшу неприязнь влади до архієпископа. Ситуація була патовою до 1995 року, коли архієпископ придбав під Семінарію лікувально-відпочинковий центр в Брюховичах під Львовом.

В місцевостях, де історичні храми не повернено римо-католикам або передано іншим Церквам, архієпископ Яворський писав прохання про виділення землі та видачу дозволів на будівництво нових святинь. Мова йшла, насамперед, про Львів та його нові мікрорайони: Сихів, Рясне, Левандівка і Майорівка. Усі листи були залишені без відповідей або надано відповідь негативну, мовляв, немає в цих місцях можливості побудувати сакральні споруди. У той самий час в цих місцевостях дозволи на будівництво отримували інші конфесії. Архієпископ Яворський купував старі будинки, які переобладнувалися під тимчасові каплиці, а пізніше із великими труднощами зводилися нові храми. Він був реалістом і не намагався повернути усі костели, котрі напередодні ІІ Світової війни належали католикам латинського обряду. Він клопотав лише про ті будівлі, які були необхідні для культових потреб, але ця ініціатива знаходилася постійно під прицілом влади і греко-католицької ієрархії. Прикладом є Броди, де у храмі було влаштовано шкільний спортзал. Через неможливість передачі споруди з дозволу директора ми відправляли там Святу Месу у неділі і свята, і так було протягом 3-х років. Архієпископ сам кілька разів там відправляв Служби Божі для численного зібрання вірних. У 1993 році кардинал Любачівський звернувся до влади з проханням повернути цю необхідну греко-католикам святиню, які в місті вже мали кілька храмів і ще будували нові. У першу п'ятницю вересня під час молебна прибув загін міліції і після закінчення молебна виконав постановлення місцевої влади. Наших вірних вивели на вулицю, а святиню перейняли католики східного обряду, і так є аж по сьогоднішній день14). Не зважаючи на втручання нунція архієпископа Антоніо Франко нам не дозволили відправляти спільно. На запитання 'чому греко-католики відбирають у римо-католиків святині в Україні?' лунали відповіді: «наші храми відібрали православні, тому ми відбираємо костели у римо-католиків».

Єдиним винятком був костел св. Анни у Львові, коли архієпископ В. Стернюк звернувся із письмовим проханням до єпископа Р. Керницького дозволити спільне використання цієї святині, на що отримав офіційну згоду15). Багатьма храмами, відданими греко-католикам, протягом довгих років ніхто не користувався, тому вони псувалися без догляду. У ювілейний рік 2000-ліття християнства державна влада віддала римо-католикам деякі святині, повернення яких ми домагались вже багато років. Таким чином вірні набули костели у Краковці, Куликові і Стоянові16).

Архієпископ Яворський намагався повернути історичний будинок Львівських митрополитів і курії. Це тривало аж до 2005 року, коли центральна влада в Києві передала цілком зруйнований будинок єпископської резиденції. Від моменту прибуття до Львова архієпископ жив у різних приватних помешканнях, і врешті 1995 року придбав маленький будинок, де оселився разом із канцлером і двома сестрами. У цьому будиночку розміщувалася вся курія.

Розпочинаючи будову необхідних костелів і каплиць, архієпископ шукав матеріальних засобів закордоном. Фундації, покликані допомагати Церкві на Сході, неохоче допомагали Римсько-Католицькій Церкві в Україні, а особливо Львівській архідієцезії. У Тернополі, де розпочалося зведення нової святині, архієпископ протягом двох років повинен був пояснювати навіщо в цьому місті будувати костел, коли тут вже є багато греко-католицьких церков, в яких свої молебні могли би правити і римо-католики. Лише після пояснень, що у Тернополі, обласному центрі, не може бути облаштована лише маленька капличка, а греко-католики не погоджуються на спільне використання наших колишніх святинь, почала надходити допомога для початкової фази будівництва.

Львівський митрополит Мар'ян Яворський, бачачи потребу формування духовенства для майбутньої Духовної Семінарії, вирішив відправити молодих священиків на навчання до Риму, Парижа і Фрайбурга в Швейцарії. Першим священиком Львівської архідієцезії, котрий у 1991 році поїхав на навчання до Риму і закінчив докторат з богослов'я внутрішнього життя, є нинішній Львівський митрополит латинського обряду Мечислав Мокшицький, наступник кардинала Яворського у столиці Львівських єпископів17).

Після прибуття до Львова архієпископ Яворський вважав за необхідне зав'язати контакти із місцевою владою на рівні міста і області. Міська влада цілковито ігнорувала прохання про зустріч, а обласна через деякий час стала відповідати на прохання, хоча зустрічі і не давали позитивний результат. Від самого початку архієпископ налагодив контакт із першим президентом України Леонідом Кравчуком, котрий під час зустрічі, зокрема, сказав, що «Римсько-Католицька Церква в Україні має великий авторитет і ніколи не призводила до конфронтації і релігійних сутичок». Архієпископ говорив, що не прагне привілеїв, а лише справедливості та дотримання законів. Зустрічі і розмови із президентом Леонідом Кучмою принесли позитивний ефект: повернено дім Львівських архієпископів і дозволено відправляти Святу Месу в костелі св. Марії Магдалини у Львові.

Усім відома дружба, яка з'єднувала священика, архієпископа і кардинала Мар'яна Яворського із Папою Йоаном Павлом ІІ. Проте він ніколи не використав цієї дружби, навіть у важкі моменти праці у Львові, і на запитання «чи він справді є другом папи?» відповідав так: «Він – папа у Ватикані, а я – єпископ у Львові».

Архієпископ Яворський, коли прибув до Львова, організував зустріч римсько-католицьких єпископів у Городку в Кам'янець-Подільській дієцезії18). 22 липня 1991 року прибули єпископи із Білорусі, Казахстану, Росії та України. Перше офіційне засідання Конференції Римсько-Католицького Єпископату України відбулася 28 лютого 1992 року. Саме тоді єпископи обрали його своїм головою19). 29 лютого 1992 року з рук архієпископа Ф. Коласуонно він отримав митрополичий палій як знак підтвердження Апостольською Столицею функції, яку виконує митрополит в Локальній Церкві20).

3 січня 1991 року в каплиці св. Йосифа у Львівському кафедральному храмі архієпископ Мар'ян очолив зустріч 26 священиків21) - першу зустріч нового єпископа із духовенством, котре служило в дієцезії. Із початком служіння в архідієцезії 12 жовтня 1991 року іменував канцлера і нотаріуса Львівської митрополичої курії22), від того часу запрацював уряд єпископа Львова. Цього ж дня він призначив також деканів перших деканатів23), котрі стали співпрацівниками єпископа на місцях. Наступні призначення оголошено 16 жовтня, коли було підтверджено статус існуючих настоятелів, адміністраторів і вікаріїв, а також іменовано на ці посади нових священиків24). Після першого року праці в архідієцезії відбулися вибори до Священицької Ради. 18 листопада 1992 року архієпископ встановив Священицьку Раду і утворив Колегію Консультантів25).

Після уділення єпископських свячень єпископам-помічникам Рафалу Керницькому і Маркіяну Трофим'яку 2 березня 1991 року їх було іменовано генеральними вікаріями26). Таким чином архієпископ Мар'ян Яворський надав своїм найближчим співпрацівникам необхідні повноваження. Територія Львівської архідієцезії була величезною - до неї тоді належало 6 областей. До далеких парафій їздили усі єпископи аби утверджувати людей у вірі.

Ситуація в архідієцезії була особливо важкою у Львові, де частина вірних не усвідомлювала, що настав новий час, і вірні дієцезії говорять різними мовами. Часами доходило до непорозумінь, оскільки до Римсько-Католицької Церкви належать також українці, росіяни та представники інших народів. Вірні Львова звинувачували єпископа Рафала в тому, що працює для українців, і вимагали від нового архієпископа втрутитися і навіть і усунути його з посади настоятеля кафедрального храму.

Архієпископ Яворський був людиною великої культури і мудрості, тому не дав себе втягнути в подібні небезпечні для Церкви ігри. Ніколи в цих справах він не діяв поспішно і емоційно. Знав, що потрібно провести зміни в кафедральній парафії, однак по-людськи, а не так, як йому радили: змістити єпископа Рафала, призначити нового настоятеля з Польщі і тоді, мовляв, все буде інакше. Архієпископа намагались схилити до іменування настоятеля з-закордону, проте він усі зміни у кафедральному храмі здійснював, наперед узгоджуючи їх із єпископом Керницький, чинив це тактовно в особистій розмові чи також через канцлера. Я сам, як канцлер курії, коли щось пропонував єпископу Рафалу, то він завжди запитував думку про це архієпископа. Коли я відповідав, що той погоджується на ці пропозиції, то відповідь завжди була однаковою «канцлере, отже ми повинні так і зробити». Єпископ Рафал практично все своє життя працював один у катедрі і уявити не міг, що повинен буде ділитися обов'язками зі священиками, котрих тоді не було. Відколи почали приїжджати молоді священики з Польщі, він став приймати їх дуже сердечно, оточував опікою і наділяв щораз більшими обов'язками. До кінця свого прекрасного життя прагнув працювати разом з ними на рівні. Коли ми намагалися дещо полегшити його обов’язки, то запитував, скільки хто відправив, і потім казав, що сьогодні може ще поїхати до виїзної парафії. Інколи бувало і так, що я відправляв Євхаристію, а він сповідав. Архієпископ Яворський знав про це і не дорікав отцю Рафалу. Він поважав старшого і дуже заслуженого священика, понад право ставив добро кожної особи, що не усі могли зрозуміти і тому поширювали погані чутки. У цей самий час в греко-католицькому кафедральному соборі св. Юра від обов'язків було усунуто архієпископа В. Стернюка. Це викликало неабияке незадоволення серед їхніх вірних. Новий архієпископ латинського обряду не хотів припуститися тієї ж помилки і дати вірним привід до спокуси.

Ситуація у Львові була специфічною, оскільки Римсько-Католицька Церква як у владному середовищі міста, так і серед деяких вірних греко-католиків, вважалася польською церквою, адже напередодні ІІ Світової війни поляки належали до латинського обряду, а українці - до візантійського. Цей стереотип функціонував у свідомості властьімущих і декотрих вірних і надалі. Ситуація геополітична від того часу корінним чином змінилася і латинська Церква стала багатонаціональною.

На початку священики, що приїжджали до України, мали листи, якими направляли їх на душпастирське служіння їхні єпископи, а згодом Примаса Польщі. Це викликало велике незадоволення з боку української влади і людей неприхильних до нашої Церкви. Архієпископ Яворський звертався до єпископів, просячи, щоби вони тільки посилали священиків і сестер до нього, а він сам скерує їх на відповідні місця душпастирського служіння. Таким чином він брав на себе відповідальність за цих духовних і захищав їх від нападок ворогів Церкви. Не зважаючи на те, що у Львові постійно проживав єпископ, деякі ієрархи з Польщі таки прагнули тут керувати на власний розсуд. Це також було хрестом, який терпеливо ніс новий митрополит архієпископ Мар'ян. Він, архієпископ, котрий був секретарем архієпископа-вигнанця Євгенія Базяка і знав ментальність Сходу, керувався принципом того великого архієпископа Львова, а після війни Кракова - ви робіть, а не говоріть. Він часто це повторював священикам і вірним. Цей девіз приніс чудові плоди пастирського служіння. Не зважаючи на великі внутрішні та зовнішні труднощі, Львівська архідієцезія латинського обряду під духовним керівництвом архієпископа, а потім кардинала Мар'яна Яворського розвинулася як прекрасне Дерево Життя на користь вірних і України.

* * *

Провидіння Боже протягом історії спасіння діє через людей, котрі вміють із ним співпрацювати. Такою людиною був у Львові на початку 90-х років ХХ століття архієпископ Мар'ян Яворський, митрополит Львівський латинського обряду. Він назавжди залишиться прикладом для прийдешніх поколінь священиків, що служать Католицькій Церкві в Україні в нашому ХХІ столітті. Перед цією Церквою стоїть і надалі заклик до євангелізації усіх вірних, зміцнення структур зовнішніх і внутрішніх, а також всього християнства перед засиллям войовничого безбожжя і секуляризації суспільства.

+ Мар’ян Бучек,
єпископ Харківсько-Запорізький,

Харків, 13.06.2010р.


1) Kurenda-wiadomości urzędowe archidiecezji we Lwowie (1991-2000), Lwów 2001, S.119.
2) Kazanie św. Bernarda ze Sieny, kapłana. Liturgia Godzin t.II, Poznań – Pallotinum 1984, S.1297.
3) Czwarta pielgrzymka Jana Pawła II do Polski, t.I, Poznań-Warszawa 1991, S.53.
4) Kurenda ..., S.120.
5) Рішення Крайового Провіду Організації Українських Націоналістів, Львів 22.06.1990р., С.1.
6) Kurenda ..., S.24.
7) Kurenda ..., S.5.
8) Kurenda ..., S.117.
9) Kurenda ..., S.117.
10) Kurenda ..., S.118.
11) Kurenda ..., S.26.
12) Kurenda ..., S.27.
13) Czwarta pielgrzymka ..., SS.53-54.
14) M. Buczek, I. Sedelnyk, Parafie, kościoły i kaplice, t.I, Lwów 2008. S.63.
15) Archiwum archidiecezji lwowskiej, bez sygnatury rok 1991.
16)16) M. Buczek, I. Sedelnyk, Parafie ..., S.161, 168, 347.
17) Kurenda ..., S.103.
18) Kurenda ..., S.119.
19) Kurenda ..., S.30.
20) Kurenda ..., S.30.
21) Kurenda ..., S.24.
22) Kurenda ..., S.82.
23) Kurenda ..., S.83.
24) Kurenda ..., S.83, 86, 90, 94.
25) Kurenda ..., S.12.
26) Kurenda ..., S.82.

Останні публікації за рубрикою: АРХІПАСТИРІ УКРАЇНИ / Вшанування, річниці: 1) 26.11.2018 «Подячна Меса в десятиріччя інґресу архієпископа Мокшицького у Львівській катедрі»; 2) 23.11.2018 «Львів: за єпископа Керницького в річницю його смерті молились в катедрі та костелі св. Антонія»; 3) 19.11.2018 «День народження єпископа Пурвінського зібрав у Житомирській катедрі вірян з усього міста»; 4) 18.08.2018 «Дзвинячка на Тернопільщині: паломництво францисканок Родини Марії слідами св. Зигмунта Фелінського»; 5) 02.07.2018 «Блаженний єпископ Григорій Хомишин - пророк України»; 6) 29.06.2018 «Польща: 34 річниця інгресу єпископа Мар'яна Яворського до Любачівської прокатедри. Презентація IV тому альбому про Львівську архідієцезію»; 7) 27.05.2018 «У Києві відзначили другу річницю смерті єпископа Петра Мальчука»; 8) 24.05.2018 «34 роки тому професора о. Мар'яна Яворського призначили єпископом»; 9) 05.03.2018 «Фільм «Блаженний священномученик Григорій Хомишин»»; 10) 21.02.2018 «Двадцята річниця піднесенння до гідності кардинала 'in pectore' архієпископа Мар'яна Яворського»; 11) 18.02.2018 «До Луцька привезли нагробну плиту єпископа Шельонжека»; 12) 23.01.2018 «Польща: перепоховання останків єпископа Адольфа Шельонжека»; 13) 08.01.2018 «Фільм «Єпископи» на українському телеканалі «Культура»»; 14) 01.01.2018 «Урочистість Пресвятої Богородиці у Львівській катедрі та іменини митрополита»; 15) 27.12.2017 «Молитва за єпископа Ценського і деканальна зустріч духовенства у Золочеві на Львівщині»; 16) 19.12.2017 «Фільми «Єпископи», «XX сторіччя Кароля Войтили», «Кардинал Мар'ян Яворський», «Крізь Тернії» на українських телеканалах»; ...
Останні публікації за рубрикою: АРХІПАСТИРІ УКРАЇНИ / Публікації, інтерв'ю: 1) 05.12.2018 «Кожна свята родина виражає плідність і красу Церкви. Комунікат Конференції Єпископів РКЦ про Рік святості подружжя та сім’ї»; 2) 01.12.2018 «Пастирське послання архієпископа Мечислава Мокшицького на Адвент 2018»; 3) 24.11.2018 «Звернення Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України з приводу 85-тої роковини Дня пам`яті жертв голодоморів»; 4) 09.11.2018 «Звернення єпископа Яна Пурвінського з проханням про фінансову допомогу на ремонт кафедрального храму в Житомирі»; 5) 30.09.2018 «Пастирський лист єпископа Леона Дубравського на місяць жовтень»; 6) 13.09.2018 «Радіо 'Марія': інтерв'ю єпископа Бучека про кращого президента України, найбільшу рану РКЦ, Томос та інше»; 7) 24.08.2018 «Пастирське звернення єпископів Римсько-Католицької Церкви з нагоди Дня Незалежності України»; 8) 23.08.2018 «Привітання єпископа Віталія Кривицького з Днем Незалежності України»; 9) 02.08.2018 «Радіо 'Марія': інтерв'ю єпископа Бучека про заняття йогою в храмі, зміни в Катехизмі та інше»; 10) 05.07.2018 «Пастирське звернення єпископа Віталія Скомаровського з нагоди 75 річниці Волинської трагедії»; 11) 03.07.2018 «Слово архієпископа Мечислава Мокшицького у 75 роковини Волинської трагедії»; 12) 25.06.2018 «Однозначно засуджуємо напади на табори ромів: звернення Конференції Римсько-Католицьких Єпископів в Україні»; 13) 13.06.2018 «Пастирське звернення єпископів Римсько-Католицької Церкви щодо проведення «Маршу рівності» в місті Києві»; 14) 21.05.2018 «Лист єпископа Віталія Кривицького щодо Всеукраїнської ходи на захист прав дітей і сімей»; 15) 31.03.2018 «Пасхальні привітання єпископа Віталія Скомаровського»; 16) 31.03.2018 «Великоднє вітання єпископа Антала Майнека»; ...
Костели і каплиці України
Сторінки розділу «Події, документи і публікації / 2010-2018 РОКИ / 2010 / Червень» були завантажені 35 488 разів
© 2014-2018 Єпископ Мар'ян Бучек (Харків - Львів)  &  Ігор Седельник (Львів)