Усна мова жителів Київської Русі свідчить про те, що єдиними її нащадками є українці! | Костели і каплиці України

Костели і каплиці України

УкраїнськаРусскийPolski
КАТЕДРИ, КОСТЕЛИ, КАПЛИЦІПОДІЇ, ДОКУМЕНТИ, ПУБЛІКАЦІЇСВЯТІ, АРХІПАСТИРІ, ПАСТИРІ
Події, документи і публікації / ІНШЕ / Історія: 29
Фільм «Святий
Зигмунт Гораздовський
(01.11.1845 - 01.01.1920)»
09.11.2018 UA Усна мова жителів Київської Русі свідчить про те, що єдиними її нащадками є українці!
23.03.2017 Лцк Конференція «Віхи історії Римо-католицької церкви: розвінчання міфів» у Рівному
12.12.2013 КвЖ Відроджуємо історичну правду про християнізацію Русі-України у 860-х роках
21.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4
14.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3
07.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2
02.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1
28.06.2013 PL Підписання у Варшаві українсько-польської деклараціі примирення
28.06.2013 PL А Українсько-польська декларація примирення від 28.06.2013р.
27.06.2013 PL Архієпископ Юзеф Міхалік: частина провини за Волинську трагедію лежить на поляках
1 2 3

Усна мова жителів
Київської Русі свідчить про те,
що єдиними її нащадками є українці!

  09, Листопад, 2018   Стаття, розповідь 09.10.2018 17:28

До Дня української писемності та мови

У Київському соборі св. Софії відкрито написи тисячолітньої давнини, на яких присутні майже всі риси сучасної української мови, що свідчить про те, що кияни XI—XIII століть були не праросіянами, а праукраїнцями. Звичайно, йдеться про усну мову, адже навіть в Русі-Україні часів Б. Хмельницького іноземці фіксували дві мови (типове явище для середньовічної Європи) - церковнослов’янську, яка все ще використовувалася в Україні як літературна, та живу народну (руську). Церковнослов’янську створив Кирило із Солуня близько 863 року, проте справжня жива українська мова постала з праслов’янської, формуючись з VI по XVI століття.

І жива українська мова вдиралась в літературну церковнослов’янщину і змінювала потроху чужий правопис так, щоб він був легший для сприйняття українцями, бо переписувачі вносили риси власної вимови. «Читач може пересвідчитися, що в «Ізборниках Святослава» 1073, 1076 рр. достатньо ясно віддзеркалюється малоруська мова, – пише А. Кримський, – звичайно, не наша сучасна, а лише така, що її мали малоруські предки в XI ст.» Саме за висновок, що «мова Наддніпрянщини та Червоної Русі часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості» і знищило НКВД ученого на початку Другої світової війни.

Та в часи тих дискусій ще не були досліджені графіті. Написи, зроблені в давнину на стінах будівель, на відміну від писемних пам’яток, взагалі непідвладні примхам переписувача – видряпане на штукатурці надійно зберігається під пізнішими нашаруваннями олії впродовж століть. Написи, зроблені на внутрішніх стінах Софії та інших соборів княжого Києва стали об’єктом прискіпливих 30-річних досліджень Сергія Висоцького, вже перша монографія якого в 1966 році «потягнула» одразу на докторську. Що ж він відкрив на стінах Св. Софії? А. Кримський зазначав: «В українців X ст. з’являється дуже м’який звук І зі старого дифтонга Ѣ (ІЄ). Тоді як на півночі цей дифтонг з XI ст. почав обертатися на Є, в Києві XI ст. – на І. Це головна ознака української вимови того часу». Її ми і знаходимо в київських графіті: в морі, на Желяні, апріля.

Тут і зменшувальні, суто українські, форми чоловічих імен – Остапко, Іванко, Жадко (від Жаден), Марко, а також такі українські імена як Жизнобуд, Стефан, Трохим, Яким Домило, Іван Перегора, Михалько Неженович, Іван Сліпко, Пателей Стипко і т.д. Сучасне українське «прізвище» вигулькує в напису XII ст. – «Господи, помози рабу своєму, Ігнатові. А прізвище (ПРЪЗЪВИЩЬ) моє Саєтат». Поширений серед Софіївських графіті напис «Господи, помози рабу своєму» вінчають імена у типово українському давальному відмінку: Петрові, Василієві, Мареві, Ставрові, Нестерові, Федорові, Данилові тощо.

Ось чоловічі імена із закінченням на «о»: Судило (від Судислав), Данило, Тукало, Кирило, Орешко. В графіті княжого Києва ХІ-ХІІІ ст. також фіксуємо такі суто українські граматичні ознаки:
– кличний відмінок іменників: владико, Стефане, голово;
– закінчення «У» в родовому відмінку однини чоловічого роду: спору (з того спору);
– форму дієслів без «Т»: пече;
– дієслова минулого часу, що закінчуються на «В» : писав, ходив, молив;
– дієслова із закінченням «-ТИ»: долучити, писати, скончати;
– м’яке «Ц» наприкінці слів: чернець, (помилуй) Валерця, поможи Архипцю;
– прикметники втрачають на кінці «Я»: многопечальна, благодатнєша.

З-під офіційної церковнослов’янщини виринає жива українська лексика: «чернець, кволий, порося (автор напису кається, що з’їв його під час посту), бо, коли, посеред, батько…» Із А. Кримським солідарний академік Шахматов: «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. – цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця, і в ній аж надто легко і виразно можна розпізнати прямого предка сучасної малоруської мови».

Ось напис XI ст., який в російськомовному виданні С. Висоцького звучить «Мать, не желая ребёнка, бежала прочь». А в фотооригіналі «Мати, не хотячи дитичя, біжя гет», в книзі - «О горе тебе, Андроник», а в оригіналі – «О горе тобі, Андрониче». Поблизу фрески св. Фоки колишній моряк видряпав прохання до покровителя мореплавців наставити його і в справах життєвих. Тут і кличний відмінок у словах «Фоко» та «правителе», і українське «в морі». В графіті «Господи, помози рабу своєму Луці, владичину дяку» маємо перехід «к» в «ц» у давальному відмінку однини (Лука – Луці), і зміну приголосної «к» перед суфіксом «-ин» на «ч» (владика-владичин) – у повній відповідності із сучасним «Українським правописом». Те саме – в напису «Святополча мати» і в «батичино» (від «батько»). А завершує цей короткий огляд яскраве графіті княжих часів «А ворогов трясцею оточи», з яким важко не погодитись, особливо по відношенню до 'братнього' народу, який століттями краде українські історію, культуру та землі ...

Редакція
(за матеріалами: startko.co.ua)

ІНШІ ПОДІЇ ЧИ ПУБЛІКАЦІЇ, ЯКІ МАЮТЬ ТАКІ Ж Місце події: УКРАЇНА (Русь); Джерела і автори: 1. Редакція / За джерелами, 2. Світські / Джерела українські / Інші; Характер матеріалів: ПУБЛІКАЦІЇ / Статті, розповіді; Тип матеріалів: 1. Тексти, 2. Фотознімки
Роки і місяці
Місце події
Рубрики і підрубрики
Джерела і автори
Характер матеріалів
Тип матеріалів
Костели і каплиці України
Єпископ Мар'ян Бучек (Харків - Львів)  &  Ігор Седельник (Львів)
© 2014 - 2019.08 (4 200 991)