23316 Селище

Місцеві замок та поселення Новий Черленків або Селище виникли у XVIIст. після того, як татари спалили відомий із XVIст. Черленків, який пізніше назвали Черленковим Старим (в джерелах Черленків помилково вважають значно старшим, сплутавши його із Червоноградом). Із XVIIIст. вживається лише назва Селище. 1893 року тут проживало 1486 мешканців, 1905 року - 2230, нині - понад 2200 осіб. До 2020 року село входило до Тиврівського району.

Близько 1624 року місцевий власник Стефан Черленківський збудував у Черленкові Новому (Селищах) мурований костел та оселив при ньому оо.-домініканців, пожертвувавши для них значні кошти. Проте після смерті фундатора ченці вже 1630 року переїхали до Вінниці, зобов'язавшись відправляти богослужіння у селищенському храмі.

23202 Гавришівка,
вул. Задворного, 36А

Розташоване неподалік Вінниці село Телепеньки відоме якщо не зі середини XVII, то, принаймні, від початку XVIII століття. У 90-х роках ХІХст. мало майже сотню осель. У 70-х - 80-х роках його приєднали до сусіднього села Гавришівка, яке вважається заснованим 1790 року. Нині в об'єднаному селі проживає понад 1700 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Вінниці, осередками якої були почергово костел оо.-єзуїтів, храм Благовіщення Пресвятої Діви Марії оо.-домініканців та остаточно костел Матері Божої Ангельської оо.-капуцинів. Дерев'яну цвинтарну каплицю у Телепеньках вони отримали ще 1748 року, і згадується вона у всіх схематизмах Кам'янецької та Луцько-Житомирської дієцезій аж до початку 1914 року.

23340 Строїнці,
вул. Мічурина, 2

Вперше у документах поселення згадується 1300 року як Веселий Ярок. У XVIII столітті виселенці із Дзигівки заснували поблизу Строїнців поселення Чепелівку, яке згодом злилось із Веселим Ярком та отримало назву Строїнці. У 80-х роках ХІХст. тут проживало майже шість сотень селян, 1893 року - 942, 1905 року - 1178, нині село нараховує понад 1600 мешканців. До 2020 року село входило до Тиврівського району.

Католики латинського обряду Строїнців належали до парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії / св. Антонія у Красному, проте також могли послуговуватись збудованою у XVIII столітті дерев'яною каплицею в Ярошенці, яка, принаймні, від початку ХХ століття вже була філією красненської парафії. І своєї святині вони не мали.

22870 Брацлав,
вул. Героїв України, 1,
+380 (4331) 511-91

Місто Браслав згадується в літописах у XIIст., але першою писемною згадкою вважається 1362 рік. У 1564р. Брацлав отримав магдебурзьке право, у 1566-1598рр. був столицею воєводства, в часи гетьманщини - полковим містом. У 1880р. тут проживало 5435 мешканців, 1893 року - 8260, 1905 року - 10342, нині - майже п'ять тисяч осіб. Із 1924 року є селищем (міського типу), до 2020 року входив до Немирівського району.

Перший дерев'яний костел (Успіння Пресвятої Діви Марії) у Брацлаві постав вже у першій чверті XV століття. Близько 1540 року його замінив другий дерев'яний храм, який вже у 1552 році під час татарського нападу був знищений. Відбудували святиню аж 1613 року з фундації короля Зигмунта ІІІ, ймовірно, як муровану, проте її зруйнували козаки (або турки) у XVII столітті.

22800 Самчинці

Село Самчинці, відоме в документах також як Снітинка, вперше письмово згадується 1615 року. Тоді мало 97 осель. Наприкінці XVIII століття сюди масово переїхали поляки із Мазовії. У XIXст. кількість домів зросла до п'яти-шести сотень, 1905 року тут проживало 1005 мешканців. Нині село нараховує лише сотню осіб. До 2020 року входило до Немирівського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярія у Брацлаві. Є інформація, що на католицькому цвинтарі вони мали каплицю, проте схематизми Кам'янецької та Луцько-Житомирської дієцезій це не підтверджують. Свою святиню вони отримали лише у першому десятилітті ХХ століття.

31530 Меджибіж

місто Межибоже між річками Буг та Бужок вперше згадується у 1146-1148рр. в Іпатіївському літописі, в середині ХІІІст. було знищене татаро-монголами. Наступні згадки починаються із 1331 року. 1593 року отримало маґдебурзьке право. У 80-х - 90-х роках ХІХст. у містечку проживало понад п'ять тисяч мешканців, 1905 року - 8125, нині - майже 1300. Від 1924 року є селищем (міського типу), яке до 2020 року входило до Летичівського району.

Православний замковий храм в Меджибожі існував ще у давньоукраїнські часи, проте був знищений татаро-монголами разом із містом-фортецею. У XIVст. замок відновили та збудували на замковому подвір'ї православну дерев'яну святиню, яка на початку 30-х років XVст. стала католицькою, проте пізніше перейшла до протестантів. Окрім того, є інформація щодо існування у XVIст. католицької каплиці у вежі біля північної стіни замку.

31530 Меджибіж

місто Межибоже між річками Буг та Бужок вперше згадується у 1146-1148рр. в Іпатіївському літописі, в середині ХІІІст. було знищене татаро-монголами. Наступні згадки починаються із 1331 року. 1593 року отримало маґдебурзьке право. У 80-х - 90-х роках ХІХст. у містечку проживало понад п'ять тисяч мешканців, 1905 року - 8125, нині - майже 1300. Від 1924 року є селищем (міського типу), яке до 2020 року входило до Летичівського району.

Перший (дерев'яний) костел у Меджибожі та місцева парафія постали в середині 80-х років XV століття, а наступний збудовано на початку XVI століття. Проте внаслідок його поганого технічного стану 1586 року богослужіння перенесли до замкової каплиці св. Станіслава, а дерев'яний храм розібрали.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 100069735674233

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

Першу пожертву для оо.-місіонерів (лазаристів) здійснив через довірену особу місцевий власник Павло Кароль Любартович Сангушко 4 липня 1747 року, а 20 серпня 1748 року дав візитатору о. Петру Слівінському обітницю збудувати для ченців храм та монастир в Ізяславі, надаючи їм відповідні земельні ділянки та маєтність на утримання десяти священників. 13 квітня 1750 року все це було зафіксовано фундаційним актом, який 7 червня наступного року підтвердив син фундатора Олександр, виконуючи волю померлого 1750 року батька.

23453 Лучинець,
вул. Чапаєва, 30А,
+380 (4356) 333-94

Поселення Лучинець вважається заснованим 1500 року. Було містечком. 1893 року тут проживало 3233 мешканців, 1905 року - 5328, нині село має менше тисячі осіб. У 1923-1931 роках було райцентром, до 2020 року входило до Мурованокуриловецького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Сніткові. Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Лучинці було збудовано близько 1743 року коштом Яна Сьвірського, судді прикордонного подольського (місцевого власника?).

32423 Миколаїв

Поселення Миколаївка заснував 1555 року великий коронний гетьман та руський воєвода Миколай Сенявський, назвавши його на свою честь. Тривалий час було селом, проте після надання 22 червня 1720 року магдебурзького права стало містечком Миколаїв. 1816 року у ньому проживало 2884 мешканців, 1897 року - 2904, 1913 року - 2718, 1939 року - 1688, а нині село має менше чотирьох сотень осіб.

Перший дерев'яний костел св. Миколая постав у Миколаївці у XVII столітті, але був знищений під час турецького нападу. У 1717-1718 роках місцевий власник великий коронний гетьман Адам Сенявський збудува другий дерев'яний храм св. Миколая та фундував утворення парафії. Відтоді вже велись метричні книги.