10003 Житомир,
вул. Трипільська, 13

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

На цвинтарі у передмісті Житомира Кокрин (нині - Охрімова гора) у другій половині XVст. (ймовіно, у 70-х роках) постав дерев'яний костел св. Миколая, який отримав для забезпечення свого функціювавання село Поповичі (Попівку), що тепер є частиною міста. Проте цей храм наприкінці цього ж століття зруйнували татари.

11200 Ємільчине,
вул. Миру, 69,
+380 (4149) 212-82,
f.b.: 719002846723064

Межирічка вперше згадується письмово 1585 роком. Від 1812 року містечко належало Федору Уварову, який перейменував його на Емільчин(о) на честь доньки Емілії. З 1923 року - районний центр, 1944 року перейменоване на Ємільчине, з 1957 року - селище (міського типу), 2020 року перейшло до Звягельського району. 1906 року тут проживало 1835 мешканців, нині - близько 6600 осіб.

Католики латинського обряду Емільчина належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Звягелі. У схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1830-1831 років є згадка про якусь емільчинську каплицю у складі цієї парафії, проте вже, принаймні, 1852 року вона відсутня. У 1908-1909 роках коштом місцевих вірних у містечку завдяки зусиллям звягельського настоятеля о. Владислава Ляховича збудували мурований храм.

11252 Бастова Рудня,
вул. Центральна, 22

У 1902 році село Бастова Рудня нараховувало 191 мешканців, 1906 року - 188, 1923 року - 280, нині тут проживає приблизно стільки ж осіб. Село входило до Ємільчинського району, а 2020 року стало частиною Звягельського.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах, а 1911 року перейшли до новоствореної парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у сусідніх Барашах. Своєї святині вони не мали.

32100 Ярмолинці,
вул. Петропавлівська, 63,
+380 (3853) 210-92

Перша писемна згадка про Ярмолинці датується 1400 роком, у 1407 році король Владислав Ягайло подарував поселення Ходькові. 1455 року Ярмолинці отримали магдебурзьке право, були повітовим, а потім волосним центром. 1893 року тут проживало 3383 мешканців, 1905 року - 4419, нині - майже сім з половиною тисяч осіб. У 1958 року стали селищем (міського типу), 1965 року з приєднанням Солобковецького і Михайлівського районів підтвердили статус райцентру, а 2020 року увійшли до Хмельницького району.

Початок спорудження Петропавлівського костелу у Ярмолинцях часто датують 1793 роком. Приблизно тоді і справді розпочалось будівництво мурованої парафіяльної святині, але це був бернардинський храм cвв. Антонія і Яна Непомуцького, при якому душпастирство здійснювали ченці. Ставити майже поруч ще один парафіяльний костел не було сенсу, не кажучи вже про те, що народжений 1780 року Адам Орловський, якому приписують початок спорудження, не міг це зробити не тільки через свій вік, але ще й тому, що його батько Ян Орловський, що розпоряджався місцевими маєтностями, помер аж 1811 року.

32100 Ярмолинці,
провул. Ринковий, 22

Перша писемна згадка про Ярмолинці датується 1400 роком, у 1407 році король Владислав Ягайло подарував поселення Ходькові. 1455 року Ярмолинці отримали магдебурзьке право, були повітовим, а потім волосним центром. 1893 року тут проживало 3383 мешканців, 1905 року - 4419, нині - майже сім з половиною тисяч осіб. У 1958 року стали селищем (міського типу), 1965 року з приєднанням Солобковецького і Михайлівського районів підтвердили статус райцентру, а 2020 року увійшли до Хмельницького району.

У 1761 році в Ярмолинцях місцевий власник Павло Сташинський розпочав спорудження дерев'яних костелу cвв. Антонія і Яна Непомуцького і резиденції оо.-бернардинів як філії монастиря у Збаражі. 14 жовтня 1782 року ярмолинецька бернардинська резиденція отримала офіційний статус монастиря.

32162 Солобківці

Соло(б/д)ківці відомі у документах з 1493 року, згадуються також у 1530, 1542, 1565, 1569 і 1583 роках, а 1642 року вважались містом. У XVIIIст. місцеві власники Гумєцькі переселили сюди католиків із інших маєтностей. 1792 року у містечку проживало 1590 мешканців, 1835 року - 1540, 1893 року - 4747, 1905 року - 4300, нині - понад 2200 осіб. Були центром волості, у 1923-1957рр. - райцентром. Село входило до Ярмолинецького району, а від 2020 року - до Хмельницького.

У 40-х роках XVIIст. у Солобківцях для домініканців спорудили мурований храм св. Йосифа, який після суттєвого знищення у другій половині століття відбудували у 1722-1729 роках та відновили 1790 року. Після закриття домініканського монастиря 1832 року костел став лише парафіяльним, був також відновлений 1896 року. У 20-х роках ХХст. радянська влада відібрала парафіяльний будинок, а 1934 року храм розібрала на будматеріали, з яких у 1937 році збудували школу.

32162 Солобківці

Соло(б/д)ківці відомі у документах з 1493 року, згадуються також у 1530, 1542, 1565, 1569 і 1583 роках, а 1642 року вважались містом. У XVIIIст. місцеві власники Гумєцькі переселили сюди католиків із інших маєтностей. 1792 року у містечку проживало 1590 мешканців, 1835 року - 1540, 1893 року - 4747, 1905 року - 4300, нині - понад 2200 осіб. Були центром волості, у 1923-1957рр. - райцентром. Село входило до Ярмолинецького району, а від 2020 року - до Хмельницького.

У 40-х роках XVII століття у Солобківцях для домініканців було споруджено мурований костел св. Йосифа (та монастир) коштом місцевого власника Яцька Шемберга, комісара Запорізького війська. Тут оселилось два ченця, причому без згоди на це єпископа Кам'янецького, який не підтримав фундацію. Проте під час козацько-польських війн і турецької окупації храм майже повністю знищили (залишились лише стіни).

32514 Зіньків,
вул. Троїцька, 27
+380 (3846) 220-09

Перша документальна згадка про Зіньків датується 1404 роком, є згадки у 1431. і 1440рр. (як місто), а 1458 року змінив своє право на магдебурзьке (підтверджено 1522 року). Після 1793 року був повітовим містечком, проте 1803 року його статус понизили до центру волості. 1893 року тут проживало 4842 мешканців, 1905 року - 7054, нині селі має лише півтори тисячі осіб. У 1923-1931рр. Зіньків був райцентром. Входив до Віньковецького району, а 2020 року став частиною Хмельницького.

Перший дерев'яний костел у Зінькові постав коштом його власника Петра Одровонжа 1450 року. Його консекрував єпископ Кам'янецький Павло з Боянчиць під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Миколая. Цей храм відбудовувався заново з дерева після нищень, а у 20-х - 30-х роках XVIIст. коштом місцевих власників Сенявських його замінив мурований костел.

32510 Грим'ячка

Уперше Грим'ячка згадується в документах 1404 роком, є також згадка у 1440 році. 1450 року її власник Петро Одровонж подарував село парафії у Зінькові, яка володіла ним (з перервою під час турецької окупації) аж до 1842 року, коли стала казенною власністю. 1893 року тут проживало 1657 мешканців, 1905 року - 2135, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Віньковецького району, а 2020 року стало частиною Хмельницького.

Звичайно, місцеві католики латинського обряду належали до згаданої вже парафії у Зінькові. У 1758 році єпископ-помічник Кам'янецький Адам Война Оранський, який був одночасно настоятелем зіньківської парафії, фундував спорудження в Грим'ячці мурованого костелу.

32200 Деражня,
Проскурівська, 93,
+380 (3856) 219-16,
f.b.: 1341372109273430

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Перший (дерев'яний) костел у Деражні разом із парафією постав після 1664 року, але під час турецької окупації храм знищили. Наступний (з дубового дерева) костел збудували, ймовірно, 1736 року. Тоді було також повторно засновано парафію. Але наприкінці 20-х років XIXст костел у Деражні настільки занепав, що віряни почали збирати кошти та нагромаджувати будматеріали для спорудження мурованої святині.