816?? Суха Долина

Невеличке село Суха Долина вважається заснованим приблизно 1800 року трьома братами Доскочинськими. На початку 80-х років XIX століття (і до ІІ світової війни) це поселення разом із нинішніми Глінкою, Гутиськами Королівськими та Переламанцем було частиною села Глуховиця (нині - Глухівець), яке тоді нараховувало понад 440 мешканців. Нині у Сухій Долині проживає менше двох сотень осіб. До 2020 року село входило до Миколаївського району.

Нечисленні католики латинського обряду Глухівця, у тому числі і Сухої Долини, спочатку належали до парафії св. Миколая у Миколаєві. Із середини XIX століття до І світової війни їх кількість зросла від половини сотні осіб до півтори сотні, а у першій половині 20-х років становила понад сотню вірних. Тоді тут і почали підготовку до спорудження власної святині.

81613 Демня,
вул.Шевченка, 9

Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком (за іншими джерелами, село згадувалось під назвою Демня на Зубрі або Воля ще 1453 року), а також згадку 1466, 1469 і 1473 роках. У 80-х роках ХІХ століття село мало приблизно 1400 мешканців, нині - близько 1600 осіб. У 1950-1989 роках називалось Димівкою. До 2020 року входило до Миколаївського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Миколая у Миколаєві. В середині XIX століття їх чисельність становила приблизно 170 вірян, наприкінці цього століття - понад 120, а 1911 року, коли завдяки зусиллям миколаївського настоятеля о. Войтеха Войтановського 11 березня було отримано із Львівської курії дозвіл на будівництво власної святині - майже чотири сотні вірних.

6800? Чорноморськ,
вул. Середня, 67,
+380 (48) 682-50-92,
f.b.: 61586871074316

Наприкінці XVIII - на початку XIX століть на цих теренах виникло поселення, яке назвали Буговими Хуторами (за прізвищем їх власника Андрій Буга), проте 1896 року воно мало лише 10 дворів, але працювало кілька рибних заводів. 1927 року Бугове перейменували на Іллічевське, яке 1952 року, отримавши назву Іллічівськ, стало селищем (міського типу), а 1973 року - містом (обласного підпорядкування). У 2016р. його перейменували на Чорноморськ. Проживає тут майже 58 тисяч мешканців.

В Буговому на початку ХХст. могло проживати кілька сімей німецького та польського походження. Якщо вони були римо-католиками, то, швидше за все, належали до розташованої поблизу парафії св. Венделіна у Клайнлібенталі, який тоді вже називався Ксеніївкою. Свого храму, звичайно ж, не мали.

68093 Малодолинське,
вул. Зелена, 2а

У 1787р. тут існував аул Крим, утворений татарами-втікачами з окупованого Росією Криму, яикий близько 1791 року позначений як Мала Акаржа, у 1798-1803рр. там була Остапівка, а після заселення 1804 року німцями-колоністами село стало Клейнллібенталем. У 1809р. тут проживало 428 мешканців, 1835 року - 804, 1850 року - 1232, 1871 року - приблизно 1700. Від 1896 село називалось Ксеніївкою, яку 1945 року перейменували на Малодолинське. У 1944р. німців примусово виселили. Нині воно має понад 3100 осіб.

Перший храм німці-католики збудували невдовзі після заснування села та облаштування у ньому. Про нього відомо лише те, що в середині XIX століття він став надто малим для парафіян, чисельність яких перевищила тисячу вірних. Ймовірно, вже тоді мав титул св. Венделіна - покровителя пастухів та селян (колоністи займалися тваринництвом, землеробством і садівництвом).

67502 Доброслав,
вул. Сонячна, 2-В,
www: rkc-dobroslav.od.ua,
f.b.: groups/3334938346828578

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев. Із 1849 року Антоново-Кодинцеве вже було містечком і центром волості. У 1858р. тут проживало 515 жителів, 1886 року - 410, 1897 року - 727, нині - понад 6700 осіб. В радянські часи Антоново-Кодинцеве стало райцентром, 1935 року його перейменували на Комінтернівське, яке 1965 року отримало статус селища (міського типу), 2016 року було перейменоване на Доброслав, а район - на Лиманський.

Нечисленні католики латинського обряду містечка раніше належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та свого храму не мали. Із 90-х років ХХст. для них богослужіння відправляли у Будинку культури священники з Одеси (оо.-салезіанці із парафії св. Ап. Петра, оо.-паллотинці із парафії св. Климентія та дієцезіальні священники із парафії Бога Отця).

67502 Доброслав,
вул. Центральна, 55

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев. Із 1849 року Антоново-Кодинцеве вже було містечком і центром волості. У 1858р. тут проживало 515 жителів, 1886 року - 410, 1897 року - 727, нині - понад 6700 осіб. В радянські часи Антоново-Кодинцеве стало райцентром, 1935 року його перейменували на Комінтернівське, яке 1965 року отримало статус селища (міського типу), 2016 року було перейменоване на Доброслав, а район - на Лиманський.

У 1897 році із 727 мешканців Антоново-Кодинцева 725 були православними. Нечисленні католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі. І, зрозуміло, свого храму не мали.

67442 Єреміївка,
вул. Центральна

Вперше згадується у документах 21 жовтня 1793 року, позначена як Єреміївка на карті 1821 року. У 30-х роках отримала статус містечка. Поселення Бішофсфільд німецькі переселенці із кучурганських колоній заснували, ймовірно, у 80-х роках XIXст. 1859 року в Єреміївці проживало лише 171 мешканців, 1896 року - 275, 1916 року - 517, 1924 року - німців, які становили більшість населення, 690, нині село має майже сім сотень осіб. 1951 року в будинки депортованих колишніх колоністів заселили бойків із тодішньої Дрогобицької області.

Німецькі колоністи були переважно римо-католиками і належали до філії в Ельзасі (нині - Щербанка) парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в Мангеймі (нині - Кам'янка), яка у першому десятилітті XXст. стала самостійною парафією св. Ангелів-Охоронців. Свій храм вони отримали на початку XX століття.

66300 Подільськ,
вул. Гетьманська, 27

Поселення Бірзула вперше згадується 1779 року в турецьких документах. У 1895р. стало центром волості, 1923 року - райцентром та селищем (міського типу). У 1928-1929рр. Бірзула була столицею Молдавської АРСР у складі України, 1938 року їй присвоїли статус міста. У 1935р. її перейменували на Котовськ, а 2016 року - на Подільськ. У 1888р. тут проживало лише 395 мешканців, 1897 року - 2307, 1923 року - 8803, нині - близько 40 тисяч осіб.

Католики латинського обряду Бірзули належали до розгалуженої парафії св. Станіслава єп. мч. у Балті. Не маючи своєї святині, змушені були долати два з половиною десятки кілометрів на богослужіння до парафіяльного костелу.

67462 Щербанка,
вул. Центральна, 74

Поселення на місці вже існуючої з кінця XVIIIст. Бузіянівки (Шербанова) заснували 1808 року німецькі переселенці із суміжного із Німеччиною французького регіону Ельзас, назвавши його Ельзасом. У 1859р. тут проживало 1176 мешканців, 1887 року - 2011, 1897 року - 1886, 1916 року - 1641, нині - понад 1400 осіб. У 1944р. жителі німецького походження виїхали до Німецького рейху, а 1945 року село назвали Щербанкою (втім, ця назва зустрічається ще перед Ісв. війною).

Католики латинського обряду становили переважну більшість населення Ельзаса та належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в Мангеймі (нині - Кам'янка). Першу муровану святиню, яка вже тоді отримала титул св. Ангелів-Охоронців, збудували своїм коштом 1828 року ще в складі Кам'янецької дієцезії. Пізніше вже в рамках Тираспольської дієцезії вона стала філіальним храмом мангеймської парафії.

66400 Роздільна,
вул. Європейська, 21,
f.b.: misericordia.rozdilna

Роздільна своїм заснуванням завдячує будівництву першої в Україні залізниці Одеса-Балта у 1863-1865 роках. Одна із її станцій отримала назву Роздільна, оскільки від неї відходило дві лінії - на Паркани і Бірзулу. Офіційною датою заснування вважають 22 вересня 1863 року. У 1897р. тут проживало 613 мешканців, 1906 року - 1174, 1916 року - 1714, нині - понад 17 тисяч осіб. У 1930р. Янівський район перейменували Роздільнянський, його центр перенесли до Роздільної. Статус міста отримала 1957 року.

До більшовицького перевороту місцеві католики латинського обряду, чисельність яких 1897 року становила 10 відсотків від всього населення (62 вірних), належали до філії у Понятівці парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Страсбурзі (нині - Кучурган) в складі Тираспольської дієцезії (після 1903 рок ця філія стала парафією св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії). Своєї святині вони не мали.