47711 Байківці,
вул. Січових Стрільців - Івана Франка,
f.b.: sharbelbajkivci

Перша писемна згадка про Байківці датується 1653 роком. Тривалий час поселення було розділене на Старі Байківці та Нові Байківці. 1880 року тут проживало понад 770 мешканців, нині - близько трьох з половиною тисяч осіб. У 1940-1941 і 1944-1962 роках село належало до Великобірківського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелеві Мазовецькому, який нині називається Соборним. В середині ХІХ століття їх було близько 340, а 1901 року, коли чисельність вірян перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського спорудили дерев'яну каплицю. Перед І світовою війною кількість вірних збільшилась до понад 660 осіб.

47713 Соборне

Відомий у документах із XVIIст. присілок Чернелова(-Руського), який пізніше колонізували польські переселенці (мазури), став окремим селом та отримав назву Чернелова-Мазовецького. 1880 року тут проживало 1191 мешканців, 1904 року - 1233, 1921 року - 1319, нині - понад півтисячі. Восени 1944 року поляків, що становили більшість населення, вивезли до Польщі, а звідти оселили лемків. У 1946-1957рр. мало назву Жукове, у 1957-2016 роках - Жовтневе.

У 1768 році у Чернелеві-Мазовецькому коштом місцевої власниці Йоани Ястжембської (із Сераковських) було збудовано перший (дерев'яний) костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії та засновано парафію. Приблизно тоді ж її настоятелем був теребовельський декан о. Казимир Даньковський, а охоплювала вона понад десяток сусідніх сіл та налічувала 1422 вірних.

59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59023 Стара Красношора,
www: krasnoszora.wordpress.com

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, потім входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Вже 1810 року тут заснували римсько-католицьке кладовище (збереглось донині), а 27 червня 1811 року було утворено душпастирський осередок, яким опікувався священник із дуже далекої парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Качиці, що нині належить Румунії. І лише 1812 року завершили будівництво дерев'яної каплиці.

59022 Красноїльськ

Поселення вперше згадано в документі 1431 року, є також згадки у 1613 році його верхньої половини, що пізніше стала Красною Путною, та 1696 року його нижньої половини. Останню з часом назвали Красною Ільською за прізвищем Олександра Їльського, який її придбав. Красноїльськ як селище (міського типу) виник 1968 року, коли об'єднали ці два сусідні села. Нині у селищі проживає понад десять тисяч мешканців, входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Красної Ільської і Красної Путної належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті, Альтгуті). Вперше назви цих сіл подаються у схематизмах Львівської архідієцезії наприкінці 60--х - на початку 70-х років (тоді там проживало понад дві з половиною сотні вірян). На початку ХХ століття їх чисельність збільшилась до понад чотирьох сотень, а перед І світовою війною становила лише дві сотні.

59031 Череш

Село Череш вперше у документі згадується 14 квітня 1785 року, а село Опайцень, яке пізніше стало частиною Череша, - 13 березня 1813 року. 1900 року в Череші-Опайцені разом із фільварками проживало 1358 мешканців, нині - майже 1400 осіб. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Череша-Опайценя спочатку належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті). В середині ХІХ століття їх було близько двох десятків, а 1867 року, коли перейшли до парафії св. Анни у Сторожинці, - півсотні осіб. Від початку ХХ століття до ІІ світової війни чисельність місцевих вірян залишалась приблизно рівною двом сотням.