34200 Рокитне

Рокитне вважається заснованим 1888 роком як Охотникове. У 1922 році поселення перейменували на Рокитне, а 1927 року йому надали міські права. За радянської влади стало селищем міського типу та райцентром, а від 2020 року входить до Сарненського району. Проживає у Рокитному близько 6700 мешканців.

Мурована каплиця-усипальниця померлого 18 травня 1935 року коменданта рокитнівського відділення поліції Томаша Матрашека на цвинтарі місцевої парафії св. Терези від Немовляти Ісуса збудувала його дружина цього ж чи наступного року. У схематизмах Луцької дієцезії вона не згадується, бо, швидше за все, не була громадською.

34264 Нетреба

На теренах теперішнього села Нетреба до ІІсв. війни містились села Будки Борівські, Окопи і власне Нетреба. Борівські Будки та Окопи населяли переважно поляки, тоді як в Нетребі з дуже бідним, неродючим грунтом жили українці. 1921 року в окопах проживало близько двох сотень мешканців. Села Борівські Будки і Окопи були спалені у 1943 році загоном УПА, частина поляків загинула, інші виїхали до Польщі. В Окопах на братській могилі вбитих поляків місцеві українці встановили пам'ятник. Нині у селі, яке входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського, проживає близько півтисячі осіб.

Римо-католики Будок Борівських та Окопів належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному. У 1934 році в Окопах коштом вірян, лісництва в Карпилівці і прикордонників та завдяки зусиллям рокитнівського настоятеля о. Брунона Виробіша було збудовано дерев'яну каплицю на мурованому фундаменті. Цього ж, 1934 року її освятив під титулом св. Йоана Хрестителя єпископ Адольф Шельонжек.

34200 Рокитне,
вул. Незалежності, 38,
+380 (3635) 228-48,
f.b.: 1081560245189885

Рокитне вважається заснованим 1888 роком як Охотникове. У 1922 році поселення перейменували на Рокитне, а 1927 року йому надали міські права. За радянської влади стало селищем міського типу та райцентром, а від 2020 року входить до Сарненського району. Проживає у Рокитному близько 6700 мешканців.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську. У 1921 році вони увійшли до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді, а 1927 року отримали власну парафію із збудованою 1926 року дерев'яною каплицею св. Терези від Немовляти Ісуса.

34200 Рокитне,
вул. Соборна, 11

Рокитне вважається заснованим 1888 роком як Охотникове. У 1922 році поселення перейменували на Рокитне, а 1927 року йому надали міські права. За радянської влади стало селищем міського типу та райцентром, а від 2020 року входить до Сарненського району. Проживає у Рокитному близько 6700 мешканців.

Католики латинського обряду Рокитного належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, а від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді. Спочатку богослужіння відбувались у місцевій склодувні, проте у 1925-1926 роках завдяки зусиллям томашгородського адміністратора о. Станіслава Фіялковського та коштам місцевих вірян у Рокитному збудували дерев'яні каплицю (та парафіяльний будинок). Її з дозволу єпископа Адольфа Шельонжека 8 грудня 1926 року освятив о. Фіялковський, який від 1924 року вже проживав у Рокитному.

34250 Будки-Сновидовицькі

Будки-Сновидовицькі вважаються заснованим 1542 року. Після І світової війни у цьому прикордонному селі проживали переважно поляки, яких після ІІ світової війни переселили на західні землі Польщі. Нині його населенння складає менше трьох сотень мешканців. Село входило до Рокитнянського району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному, про що свідчать усі схематизми Луцької дієцезії, починаючи від 1931 року, коли вони стали подавати населені пункти парафій. А своя святиня у селі постала на початку 30-х років.

44713 Білин

Село Білин вважається заснованим 1653 року. Перед ІІ світовою війною переважна більшість його населення була польською. 9 квітня 1944 року німецькі окупанти майже повністю знищили село (із січня 1944 року тут був осередок концентрації 27 Волинської дивізії піхоти АК). Нині у селі проживає трохи більше чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду Білина належали до парафії святих Йоахима i Анни у Володимирі. Свою святиню у селі вони отримали лише на початку 30-х років ХХ століття.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 22

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Мурована каплиця на цвинтарі парафії св. Йоана Хрестителя (з ХХ століття - Пресвятої Трійці) у Берестечку згадується як громадська у всіх схематизмах Луцької дієцезії (пізніше - Луцько-Житомирської, а ще пізніше - знову Луцької) від 1852 року, хоча вважається, що була збудована як усипальниця Рациборських у 1854 році. Більше того, встановлена на святині у 2000-х роках пам'ятна таблиця датує її XVIII століттям (очевидно, просто продублювали час будівництва костелу).

45765 Берестечко

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Після заснування міста у Берестечку постали також костел і парафія, проте вже у першій половині 80-х років XVIст. місцевий власник Олександр Проньський передав їх кальвіністам-аріанам. Наступний власник Владислав Лєщинський теж був завзятим кальвіністом. Його син Андрій став католиком і намагався створити у Берестечку бернардинський осередок, навіть збудував у місті дерев'яні каплицю св. Андрія та тимчасову резиденцію ченців при ній, в якій оселив одного бернардина (свого капелана), але реалізувати повністю цей задум йому не вдалось.

48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин) вперше згадується 1431 роком, а також у 1456, 1474, 1530 і 1539 роках, у 1559р. отримав магдебурзьке право. У 70-х роках XVIIIст. тут проживало дві з половиною тисячі мешканців, у 80-х роках ХІХст. - п'ять з половиною тисяч, нині - близько семи тисяч осіб. З 1939 року був райцентром, із 1969 року є селищем (міського типу), яке від 2020 року входить до Чортківського району.

Церковні документи свідчать, що дерев'яний костел і парафія (у складі Кам'янецької дієцезії) у Гусятині існували задовго до 1610 року (ймовірно, постали у другій половині XVI століття після заснування міста). А 1610 року місцевий власник Валентин Калиновський передав їх оо.-бернардинам та фундував спорудження їхнього костельно-монастирського комплексу, яке проводилось впродовж наступних років та завершилось завдяки фінансовій підтримці сина фундатора (Мартина) 1625 року. Ченці отримали муровані оборонного типу храм та двоповерховий монастир, в якому і оселились (їх тоді було дванадцятеро).

48208 Сидорів,
вул. Церковна,
f.b.: sydoriw

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. 5 квітня 1547 року поселення отримало статус міста, який втратило у другій половині XVIII століття. 1870 року у селі проживало 1622 мешканців, 1880 року - 1740, нині Сидорів має понад 1100 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після того, як Сидорів отримав міський статус, завдяки місцевим власникам Потоцьким тут збудували костел. Його 1628 року вже з фундації іншого власника (Мартина Калиновського) замінив черговий храм, який, за непідтвердженими даними, отримав титул св. Миколая (ймовірно, що було засновано також парафію у складі Кам'янецької дієцезії). Але цю святиню знищили в середині XVII століття козаки Богдана Хмельницького.