78450 Середній Майдан,
Граничний Майдан (Святий Йосиф)

Майдан Граничний, який із 1900-х років називали Святим Йосифом, був східним присілком відомого із 1679 року села Середній Майдан. У 80-х роках ХІХст. у ньому оселились німецькі колоністи. У 1880-1908рр. комітет, очолений настоятелем парафії Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних в Коломиї-Маріївці о. Каролем Пшиборовським, сприяв викупу місцевих земель німцями-католиками, до яких пізніше долучились також поляки-католики із навколишніх сіл. У 1786р. у Граничному Майдані проживало 52 мешканців, 1880 року - 70, а перед Ісв. війною і пізніше - вже більше тисячі. Наприкінці ІІсв. війни мешканців Святого Йосифа виселили на західні землі Польщі, а його терени відійшли до сусідніх сіл.

У 1883-1884 роках у Граничному Майдані оселені тут німці-колоністи, які разом із вірянами сусідніх сіл належали до вже згаданої парафії у Коломиї-Маріївці, збудовали дерев'яний однонефний храм із невеликою вежею. 1891 року його було освячено під титулом Опіки св. Йосифа (згадується у схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1894 року). В ньому регулярно кожної неділі та на свята відбувались богослужіння.

SURREXIT VERE ALLELUIA! Завдяки Божому Провидінню ми дожили до ще одного Великодня у 2026 році, Великого Дня Воскресіння нашого Спасителя Ісуса Христа.

Вже понад чотири роки вся Україна переживає несправедливу війну, коли Російська Федерація напала на сусідню країну. Наші вірні страждають фізично та психічно під час ракетних атак та атак безпілотників. Я особисто пережив це під час свого перебування в Харкові минулого року.

Під час Великодня ми згадуємо розп'яття та вбивство Сина Божого, Його поховання у печері подалі від свого народу. Однак Він воскрес із мертвих і живе в Церкві у Своїх послідовниках, які вірять у життя вічне.

77191 Нараївка

Поселення Гербутів, яке 7 червня 1946 року перейменоване на Нараївку (за назвою місцевої річки), відоме, принаймні, від 1375 року, є також документальні згадки 1421 року та 18 березня 1437 року. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало понад сім з половиною сотень мешканців, 282 з яких були римо-католиками, 1939 року - 1220 (795 українців, 420 поляків), нині ж - понад 560 осіб. Село до 2020 року входило до Галицького району.

Католики латинського обряду Гербутова належали до кармелітської парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Більшівцях. Якщо у середині ХІХ столітті їх було лише дві сотні, то на початку ХХ століття - вже майже чотири сотні вірних. Саме тоді тут і була споруджена власна мурована святиня, яка у схематизмах Львівської архідієцезії згадується, починаючи із 1914 року.

78294 Княждвір

Княждвір вперше у документах згадується 10 січня 1461 року (за іншими даними - у 1416 і 1427рр.), проте навіть сама назва села свідчить про його існування задовго раніше. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало приблизно півтори тисячі мешканців, нині село має понад 1800 осіб. З січня 1940 року його поділили на Горішній Княждвір і Долішній Княждвір, 7 червня 1946 року ці села перейменували на Верхнє і Нижнє, проте 1993 року Верхнє і Нижнє об'єднали і повернули селу історичну назву.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. В середині ХІХ століття їх було лише з десяток, наприкінці цього століття та на початку наступного їх кількість перевищила 140 вірян. І свої святині вони не мали.

77124 Старі Скоморохи

Старі Скоморохи, як і Нові, заснували мешканці давнього села Скоморохи, які вціліли після його знищення татаро-монголами у XIII столітті. Проте перша письмова згадка про село датується 4 лютим 1437 року, згадується воно також у 1443, 1454 і 1475 роках. 1870 року тут проживало 583 мешканців, 1880 року - 682, а 1939 року - 1210, у тому числі 1020 українців та 185 поляків. До 2020 року село входило до Галицького району.

Католики латинського обряду Старих Скоморохах спочатку належали до кармелітської парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Більшівцях. В середині ХІХст. їх було лише трохи більше сотні, а наприкінці цього століття їх чисельність збільшилась удвічі - до двох сотень вірян. На початку ХХст. коштом місцевих власників Мавриція Мицельського та його дружини Гелени (із Кшечуновичів) у селі збудували муровану каплицю, яку освятили 1903 року під титулом св. Симона Штока. У ній більшівецькі душпастирі звершували богослужіння двічі на місяць.

7820? Коломия,
вул. Гетьмана Івана Мазепи, 95

Коломия письмово відома з 1241 року як 'доходне сольне місто' галицьких князів, яке у складі Польщі 1405 року (за іншими даними - у 1366-1370 чи навіть 1353 роках) отримало магдебурзьке право та потім стало столицею одного з трьох галицьких повітів. 04.10.1424 року було підтверджено міські права Коломиї. 1811 року Коломия стала центром циркулу (округи), 1867 року - центром повіту. В середині ХІХ століття мала близько 8 тисяч мешканців, а 1882 року - майже 25 тисяч. З 1940 року є районним центром. Проживає тут понад 61 тисяча осіб.

Відповідно до декрету австрійського імператора Йосифа ІІ від 11 грудня 1783 року усі прикостельні цвинтарі мали бути замінені на кладовища поза населеними пунктами. У Коломиї перші поховання на позаміському цвинтарі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії відбулись на початку 90-х років XVIII століття. Причому, 12 грудня 1790 року під час похорону о.-кармеліта Андріана Юзевського вже згадується якась каплиця, в якій його було поховано.

78362 Горішнє Залуччя

Села Горішнє Залуччя та Долішнє Залуччя постали після ІІсв. війни внаслідок поділу села Залуччя (Залуччя над Черемошем), яке вперше згадується у документах 1441 року та 5 травня 1449 року. 1890 року тут проживало 2818 мешканців (2392 українців, 260 поляків і 166 німців), нині Горішнє Залуччя має майже 1300 осіб, а Долішнє - понад 1800. До 2020 року села входили до Снятинського району.

Католики латинського обряду Залуччя належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині. 1876 року, коли їх чисельність становила близько 170 осіб, у селі коштом місцевого власника Миколая Кшиштофовича було споруджено та освячено під титулом св. Миколая публічну філіальну муровану каплицю, яка також слугувала родині фундаторів усипальницею.

78350 Трійця

Село Трійця, яке в радянські часи та до 2025 року називалось Троїця, вважається заснованим 1579 року. 1880 року тут проживало 2331 мешканців (1874 українців, 267 поляків і 90 німців), 1931 року - майже 3500, у тому числі приблизно 2700 українців і 700 поляків, нині село налічує понад 1700 осіб. До 2020 року входило до Снятинського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові. В середині ХІХ століття їх чисельність складала близько двох сотень, а наприкінці цього століття збільшилась утричі - до шести сотень вірян. Очевидно, тоді і виник задум спорудження власної святині.

77753 Солотвин

Вперше згадується як Краснопіль у Галицькому літописі XIIст., є також згадка 1238 року. З розвитком соляного промислу назвали Солотвином, проте ще навіть у ХІХст. вживалась подвійна назва 'Краснопіль або Солотвин'. Від 1634 року був містечком. 1786 року тут проживало 1031 мешканців, 1870 року - 2750, 1880 року - 3166, 1921 року - майже три тисячі, у тому числі 70% українців і 10% поляків, 1939 року - 3250, з них 2010 українців, 320 поляків і 50 німців, нині - понад 3400 осіб. 1940 року Солотвин став селищем (міського типу) і райцентром, у 1959-2020 роках входив до Богородчанського району.

Перший дерев'яний костел у Краснополі-Солотвині та душпастирський осередок постали десь наприкінці 40-х - на початку 60-х років XVII століття. Місцевих римо-католиків обслуговували священники із парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Проте цей храм було зруйновано під час турецького нападу 1676 року.

77421 Павлівка

Село Павлівка, яке до 1946 року називалось Павелче, відоме у документах із 1582 року. Є згадка також 20 червня 1591 року. У 1870 році тут проживало 1199 мешканців, 1880 року - 1226, 1939 року - 2109, нині село має понад 2200 осіб. До 2020 року входило до Тисменецького району.

Католики латинського обряду Павелчого належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (нині - Івано-Франківськ). В середині ХІХ століття їх чисельність не перевищувала трьох десятків вірян, наприкінці цього століття збільшилась удвічі і становила вже шість десятків, перед Ісв. війною досягла дев'яти десятків, після неї зменшилась до семи десятків, а в середині 30-х років ХХ століття знову зросла до дев'яти десятків осіб. І досі вони своєї святині не мали.