32510 Грим'ячка

Уперше Грим'ячка згадується в документах 1404 роком, є також згадка у 1440 році. 1450 року її власник Петро Одровонж подарував село парафії у Зінькові, яка володіла ним (з перервою під час турецької окупації) аж до 1842 року, коли стала казенною власністю. 1893 року тут проживало 1657 мешканців, 1905 року - 2135, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Віньковецького району, а 2020 року стало частиною Хмельницького.

Звичайно, місцеві католики латинського обряду належали до згаданої вже парафії у Зінькові. У 1758 році єпископ-помічник Кам'янецький Адам Война Оранський, який був одночасно настоятелем зіньківської парафії, фундував спорудження в Грим'ячці мурованого костелу.

32200 Деражня,
Проскурівська, 93,
+380 (3856) 219-16,
f.b.: 1341372109273430

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Перший (дерев'яний) костел у Деражні разом із парафією постав після 1664 року, але під час турецької окупації храм знищили. Наступний (з дубового дерева) костел збудували, ймовірно, 1736 року. Тоді було також повторно засновано парафію. Але наприкінці 20-х років XIXст костел у Деражні настільки занепав, що віряни почали збирати кошти та нагромаджувати будматеріали для спорудження мурованої святині.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Після знищення першого (дерев'яного) костелу у Деражні, спорудженого у 60-х років XVIIст., збудували у 30-х роках наступного століття інший дерев'яний храм св. Анни, який прослужив до середини XIX століття. Його замінив у 40-х роках мурований костел св. Анни, проте на початку 30-х років ХХ століття цю святиню зруйнувала радянська влада.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Перший (дерев'яний) костел у Деражні постав після 1664 року, коли відібране в гетьмана Івана Виговського місто перейшло в королівську власність. Його будівництво профінансував королівський староста, проте парафія не отримала матеріального забезпечення. Її духовенство існувало за рахунок пенсії та натуральних продуктів, що надавали деражнянські старости. Під час турецької окупації храм знищили.

31647 Черче,
вул. Шевченка, 50

Перша писемна згадка про село Чер(н)че датується 1493 роком як власність кам'янецьких єпископів, проте його вік старший, про що свідчать залишки руського (давньоукраїнського) городища. Як містечко відоме з 1565 року, а в 1578 році єпископ Мартин Бялобжеський отримав для нього магдебурзьке право. 1893 року у містечку проживало 1270 мешканців, 1905 року - 1291, нині село має майже сім сотень осіб. Належало до Чемеровецького району, але 2020 року увійшло до Кам'янець-Подільського.

У 1637 році на невеликому пагорбі у центрі Черчого коштом Кам'янецького єпископа Павла Пясецького було споруджено та оснащено готичний мурований костел. Храм значно постраждав у період панування на Поділлі турків протягом 1672-1699 років.

23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 78

Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.

Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) згадується 1604 року, а в 1638р. при ньому оселились домініканці, але 1648 року козаки знищили всі їхні будівлі. Приблизно 1750 року костельно-монастирський комплекс ченців було відновлено знову із дерева, а в 1786-1817рр. храм замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії (монастир теж вимурували). Проте у 1832-1833рр. царська влада монастир закрила, а костел передала православним.

23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 41

Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.

Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) біля міського ринку згадується 1604 року, а споруджений був, ймовірно, наприкінці XVIст. Перед своєю смертю у 1620 році місцевий власник Валентин Каліновський планував оселити при храмі домініканців. Проте цей задум реалізував вже його син Адам, фундувавши їм 2 травня 1638 року вельми значне фінансово-матеріальне забезпечення, яке дозволяло утримувати у спорудженому згодом дерев'яному монастирі півтора десятка ченців.

23655 Ганнопіль,
вул. Польова, 47а

Перші згадки про село Ганнопіль (Аннопіль) містять історичні джерела XVIII століття. 1885 року тут проживало 1200 мешканців, 1893 року - 1329, 1897 року - 1893, 1905 року - 1903, нині село нараховує менше півтори тисячі осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у розташованому неподалік Тульчині та, не маючи власної святині, відвідували парафіяльний костел, розміщений при дорозі на Копіївку в центрі міста. Мурований храм в Ганнополі постав лише у пострадянські часи.

23623 Копіївка,
вул. Пушкіна, 21

Раніше тут існували Гоптелинці, які у XIIIст. були зруйнувані татаро-монголами. Чергове поселення у XVIст. отримало назву за прізвищем його власника - Копієвського. Вперше у документах згадується 1680 роком. На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало 1632 мешканців, 1893 року - 1250, 1905 року - 1766, нині - майже 1300 осіб.

У 1740 році у Копіївці з фундації місцевого власника Станіслава Потоцького (за іншою інформацією - київського чесника Андрія Каменецького) постав разом із парафією дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і cвв. Апп. Петра і Павла, який 21 жовтня наступного року консекрував єпископ Франциск Кобельський. Храм мав три дерев'яні вівтарі, головний з яких містив образ Матері Божої Ченстоховської. 1809 року пожежа знищила парафіяльні будівлі, але святиня не постраждала. У 1811 році коштом вірян місцевий настоятель грунтовно відремонтував костел.

22721 Жорнище

Жорнище (Жорновище) вперше згадується як городище 1494 року, хоча вважається заснованим на початку XVIст., є також згадка у 1583 році. Було містечком, в якому в середині XVIIст. проживало понад 6 тисяч мешканців, 1864 року - 2681, на початку 90-х років - 2578, на початку ХХст. - 2838, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Іллінецького району, а від 2020 року є частиною Вінницького.

У 1767 році місцева власниця Юліана Струтинська, яка ще 1753 року збудувала у Жорнищах дерев'яну православну церкву св. Михаїла, розпочала спорудження мурованого костелу та закінчила його 'досить швидко' (ймовірно, у 70-х роках). Храм отримав титул св. Йоана Євангеліста.