Архієпископ Євгеній Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі в родині судового урядника. У 1897-1903 роках навчався в тернопільській народній школі імені Конарського, потім - у Тернопільській гімназії. 1908 року вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії і одночасно на Теологічний факультет Львівського університету. 14 липня 1912 року висвячений на священника в костелі cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині єпископом Владиславом Бандурським.

Призначений вікарієм парафіяльного костелу св. Лаврентія у Жовкві. 1917 року мобілізований до австрійського війська, де служив капеланом. У 1914-1919 роках був також вікарієм у тернопольському парафіяльному костелі Матері Божої Неустанної Допомоги, знищеному після ІІсв. війни радянською владою. 1921 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію з теології. У 1925 році отримав статус апостольського протонотарія і почесного каноніка Львівської митрополичої капітули. З 1919 року був префектом, з 1924 року - віце-ректором, а в 1933-1939 роках - ректором Львівської Вищої Духовної семінарії. У 1931-1934 роках працював настоятелем парафіяльного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Івано-Франківську (тоді - Станіславові).

Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

61057 Харків, вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-17-66,
79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62

Єпископ Мар’ян Бучек народився 14 березня 1953 року у Цєшанові (Східна Польща), поблизу нинішнього кордону (любачівська частина довоєнної Львівської архідієцезії). У 1973-1979 роках після закінчення школи та агротехнічного технікуму навчався у Перемишльській Вищій Духовній семінарії. 16 червня 1979 року висвячений на священника в Цєшанові Апостольським адміністратором Львівської архідієцезії в Любачеві єпископом Мар’яном Реховичем.

Виконував обов’язки нотаріуса та віце-канцлера єпархіального управління в Любачеві, одночасно був секретарем єпископів Мар’яна Реховича та Мар’яна Яворського. З 1991 року по 2002 рік - канцлер дієцезіальної Курії у Львові. 28 лютого 1992 року обраний Секретарем Конференції римсько-католицьких єпископів України, цю посаду займав 22 роки до переходу на становище єпископа-емерита. 01.10.1993р. - почесний капелан Святішого Отця.

Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.

Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.

Архієпископ Йосиф Вебер народився 12 червня 1846 року в заснованому на початку XIX століття поселенні німецьких колоністів Fürstenthal на Буковині, яке нині називається Воєводяса (Voivodeasa) і належить Румунії, а тоді було територією Австро-Угорщини. Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду. У селі існувала своя парафія свв. Апп. Петра і Павла із мурованим 1843 року костелом, яка належала до деканату Буковина Львівської архідієцезії. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії та як здібний семінарист був направлений на навчання в Григоріанський університету у Римі, де захворів на туберкульоз та дав обітницю вступити до згромадження воскресінців, якщо видужає. Проте після виздоровлення його попросили відкласти виконання цієї обітниці, бо був потрібний архідієцезії. 7 червня 1873 року рукоположений в священники у базиліці св. Йоана Хрестителя на Латеранському пагорбі у Римі, а 1874 року отримав ступінь доктора теології.

Повернувшись до Львова, у 1875-1885 роках служив, зокрема, префектом, віце-ректором та духовним отцем Львівської семінарії, у 1885-1894 роках був канцлером Львівської консисторії, а від 1894 року працював ректором семінарії.

Єпископ Самуїл Гловінський народився 18 лютого 1703 року, ймовірно, на теренах нинішньої Івано-Франківщини в родині з давнього шляхетського роду, який походить з Равського воєводства у Мазовії та у XVII столітті переселився в Галичину. Не відомо, де навчався, проте його ворожість по відношенню до єзуїтів та прихильність до піярів може свідчити, що студіював в начальному закладі якогось із цих двох орденів. Був висвячений на диякона 27 грудня 1925 року та рукоположений в священники 22 лютого 1726 року. У 1727 році став каноніком Львівського катедрального капітулу, чому сприяла фундація на користь капітули його родича Станіслава Гловінського.

2 грудня 1733 року Апостольська Столиця призначила його єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископ Хевронським. Висвячений на архіпастиря наступного року, ймовірно, у Львові. Під час архіпастирського служіння у Львові працював також настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині на Івано-Франківщині, де 1764 року збудував черговий дерев'яний костел. Проте найбільш запам'ятався заснуванням у Львові навчального закладу піярів на зразок «Колегіум нобіліум» у Варшаві. Про цей намір повідомив піярам 1744 року у Золочеві. Попри спротив єзуїтів, які не хотіли втратити своє монопольне право вести навчання у Львові, отримав 24 жовтня 1750 року дозвіл Святішого Отця Бенедикта XIV для оо.-піярів викладати у школах Львова. І для забезпечення діяльності майбутнього закладу придбав маєтності у Підберізцях і Винниках, де завдяки йому піяри 1756 року облаштували у старому замку свій монастир. Колегіум у Львові відкрили 1758 року, коли ще проходили будівельні роботи.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.