СЛАВУТА. Костел св. Дороти (1822 - 1831). Хмельницька обл., Шепетівський р-н

30000 Славута,
вул. Князя Сангушка, 29,
+380 (3842) 263-72, 713-36

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду міста належали до парафії св. Йосифа в Ізяславі. У 1795 році у Славуті освятили перебудовану завдяки місцевим власниками Сангушкам з якоїсь господарської споруди філіальну муровану каплицю, якою стали опікуватись ізяславські отці-місіонери (лазаристи), отримавши тут свій осередок. А 1822 року ця ж родина Сангушків розпочала на околиці свого парку будівництво сучасного мурованого костелу - їх родинної усипальниці та філіального храму вже згаданої парафії в Ізяславі.

Джерело фотознімка: polona.pl

Спорудження костелу в Славуті під керівництвом будівничого А. Брунака закінчили, в основному, 1827 року, але завершувальні будівельні роботи тривали також у 1829-1831 роках, а оснащення продовжувалось ще у наступні роки. Святиня тоді отримала титул св. Дороти на честь померлої 1822 року дочки і сестри Євстахія Сангушка. Мала бути копією храму св. Евстахія у Парижі, проте навіть поверхового погляду на ці два костели достатньо, щоб зрозуміти, що цього не сталось.

У 1839-1840 роках у славутському храмі встановили головний вівтар, амвони і лавки роботи антонінського теслі Ґаспара Давмановича. Автором головного вівтаря був архітектор Денис Макклер. 1841 року було змонтовано рококовий орган, придбаний Євстахієм Потоцьким із зачиненого царською владою 1832 року кармелітського костелу Пресвятої Діви Марії у Городищі. У 1848 році костел у Славуті став парафіяльним. 1861 року цей храм освятив єпископ Луцький Каспер Боровський.

Джерело фотознімка: ukrainaincognita.com

У 70-х роках цього столліття близько півтори тисячі вірян у Славуті та сусідніх селах обслуговував адміністратор о. Сигизмунд Звєйський, у 80-х - о. Ян Сціславський (понад 1800 вірних), у першому десятилітті ХХ століття - о. Симеон Рушинський (3000 парафіян), а 1914 року - о. Владислав Дущик (понад 3200 римо-католиків). Парафія мала у каплиці у Славуті - цвинтарну та палацову Сангушків. Головний вівтар храму містив італійський образ «Мучеництво святої Дороти», а в одному з бічних було «Розп'яття на хресті», виконане Войцехом Статлером на замовлення Романа Санґушка. 1917 року до костелу перенесли образ св. Терези, що залишився неушкодженим після спалення палацу князів Санґушків.

Фотознімок: Posterrr

Відомо, що 1930 року радянською владою було заарештовано славутського настоятеля о. Фелікса Забуського та зіслано в табори, де він і помер. Храм у Славуті зачинили у 1935 році, перетворивши його на клуб, а потім - ще й після ІІ світової війни (під час німецької окупації святиня працювала). Її використовували спочатку як спортзал педучилища, потім - як зерносховище, товарний склад, у тому числі розсипної солі. Повернули колишній костел вірянам 1990 року. Після часткового ремонту його освятив 1994 року єпископ Ян Ольшанський MIC. Проте внаслідок завданих комуністичним режимом суттєвих знищень ремонтні роботи продовжуються і далі.

Фотознімок: Serhii Mychko

Парафію обслуговують дієцезіальні священники, працюють тут також черниці згромадження Сестер Божого Провидіння. У Славуті є також філіальна каплиця св. Миколая.

Джерело фотознімка: youtube.com/watch?v=5AuQo3TFmiE
ІНШІ СВЯТИНІ, ЯКІ МАЮТЬ ТАКІ Ж:

Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.