КОСІВ. Колишній костел Матері Божої Святого Розарію (1890 - 1892). Івано-Франківська обл., Косівський р-н

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, а у 60-х роках XVI століття поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Місто вперше згадується у податковому реєстрі 1579 року, хоча датою його заснування вважається 1658 рік. З 60-х років XIX століття Косів став повітовим центром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте пізніше ця назва не прижилась. За радянської влади став центром району. Населення - понад 9000 мешканців.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Косові відомі від початку XVIII століття. Постали коштом місцевих власників Юрія та Маріанни Дідушицьких, які, зокрема, пожертвували земельну ділянку під храм, виділили певну суму грошей і майна на утримання настоятеля та 1705 року звільнили чотирьох своїх підданих від будь-яких поборів взамін на виконання ними послуг при святині.

У 1721 році парафією опікувався о.-кармеліт Кросінський, що замінив о. Грохальського, який перевівся до Станіславова. Тоді 'убогий занедбаний костелик' мав титул св. Миколая, єпископа, та три вівтарі, бічні з яких були присвячені св. Миколаю та св. Антонію і теж вимагали ремонту. У 1734-1740 роках Маріанна Дзєдушицька запросила до Косова францисканців конвентуальних та з дозволу церковної влади доручила їм адміністрування парафії. 1772 року костел занотовано як старий та в поганому технічному стані, що мав чотири вівтарі - головний із образом Матері Божої з Дитятком, два старі та ще один, присвячений св. Тадею, проте вже 1774 року ікону св. Миколая із бічного вівтаря перенесли до головного, і храм знову містив лише три вівтарі.

У 1777 році францисканці коштом родини Дідушицьких збудували новий дерев'яний костел, але вже під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Його консекрація відбулась 1781 року. 1787 року австрійська влада ліквідувала францисканський монастир в Косові. В першій третині XIX століття храм був гарно оздобленим, мав три 'намальовані на стіні' вівтарі (головний Пресвятої Діви Марії і св. Миколая та бічні св. Франциска і св. Антонія) та нову дерев'яну дзвіницю на три дзвони, що замінила стару з 1788 року. У 1821-1837рр. парафією опікувались єзуїти. Від 40-х років святиня вже потребувала ремонту, який, попри підготовку до нього, так і не відбувся, оскільки 20 липня 1881 року храм згорів.

Богослужіння у Косові перенесли до цвинтарної каплиці. І лише 2 серпня 1890 року коломийський декан і настоятель о. Зигмунт Павловський освятив наріжний камінь під будівництво нового і вже мурованого костелу, яке завершилось, в основному, 1892 року. 13 вересня 1897 року новоспоруджений храм консекрували під титулом Матері Божої Святого Розарію. Костел мав три неоготичні дерев'яні вівтарі кінця XIX чи початку ХХ століть, муровану дзвіницю з трьома дзвонами, а також дві каплички із скульптурками Матері Божої і св. Яна Непомуцького. Від 1925 року парафію, що налічувала більше 1200 вірян у місті та ще у понад десятці сусідніх сіл, обслуговував настоятель о. Максиміліан Маєвський, якого 1938 року замінили конвентуальні францисканці. До парафії належали філіальні костел у Жаб'єму (нині - Верховина) та капличка у Смодні.

За радянської влади косівський костел було висаджено у повітря 1957 року (за іншими даними - 1968 року), а на цьому місці збудували мистецький навчальний заклад. З 1991 року місцеві римо-католики послуговувались вже згаданою цвинтарною каплицею, а у 2004-2008 роках збудували новий мурований костел під старим титулом.

ІНШІ СВЯТИНІ, ЯКІ МАЮТЬ ТАКІ Ж:

Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.