ПНІКУТ. Костел св. Миколая (1908 - 1911). Львівська обл., Яворівський р-н

81362 Пнікут,
+380 (3234) 625-41,
www: pnikut.org,
f.b.: Pnikut

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафію у Пнікуті заснували не пізніше 1470 року із уже збудованим раніше дерев'яним костелом, а в 1611 і 1667 роках було споруджено чергові дерев'яні святині, які 1762 року замінив останній дерев'яний храм. Проте попри ремонти у 1808, 1831-1834 та 1877 роках цей костел, як зауважив єпископ-помічник Кароль Фішер під час візитації парафії у 1905 році, 'під тягарем понад двох століть вже дякує за службу', хоча і справляє добре враження.

Втім, ще 1901 року постав проект нового і вже мурованого неоготичного храму авторства випускника Львівської політехніки архітектора Максиміліана Яблонського, але лише 12 грудня 1906 року було оголошено 'тендер' на будівництво костелу, який завершився 27 грудня наступного року. А Перемишльська капітула, коштом якої і мала споруджуватись святиня, переказала будівельникам перший транш 11 квітня 1908 року. І вже у жовтні 1909 року на викупленій земельній ділянці поруч із старим храмом новозбудовану святиню було покрито дахом, а 1910 року закінчили внутрішні роботи. 6 грудня 1912 року костел освятили.

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

У 1921 році багаторічний настоятель парафії о. Ян Федеркевич повторно освятив храм після завершення ремонту (костел був частково ушкоджений під час Ісв. війни). 1927 року святиня отримала із Перемишля три нових дзвони. 23 грудня 1936 року храм консекрував єпископ-помічник Перемишльський Войтех Томака, який освятив також новий головний вівтар. У 30-х роках майже півтори тисячі вірних у Пнікуті та ще двох селах обслуговував настоятель о. Томаш Шурек. У 1946 році черговий душпастир о. Юрій Аблевич виїхав до Перемишля, забравши частину костельного майна. Але храм був чинним ще тривалий час, а потім віряни за згодою влади використовували його як 'дім культури' (фактично, позбавлені душпастиря, збирались на молитву самі, проте довелось платити за це високі податки).

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

І лише 1987 року повернена їм святиня запрацювала повноцінно - першу Месу у ньому звершив 4 жовтня о. Йосиф Легович із Мостиськ. У 1990-1991 роках відбулась грунтовна реставрація костелу, а 1993 року спорудили парафіяльний будинок. Пнікутський храм є одним із небагатьох в Україні, де збереглось майже повністю костельне оснащення, у тому числі головний вівтар, який складається із трьох капличок, два бічні вівтарі св. Миколая та св. Казимира, численні образи та багато іншого. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com
ІНШІ СВЯТИНІ, ЯКІ МАЮТЬ ТАКІ Ж:

Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.