81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

816657 Берездівці,
+380 (3261) 260-10,
f.b.: Brzozdowce

Берездівці відомі у джерелах з 1410 року, коли у селі постала парафія, проте поселення старіше, про що свідчить, принаймні, збудований раніше костел. Згадуються також у 1435-1441, 1455 і 1497 роках. 1526 року Берездівці отримали магдебурзське право. У 1833 році містечко мало 1342 мешканців, 1880 року - 1920, у тому числі 652 греко- і 628 римо-католиків, 1931 року - 1672, а нині - понад 1700 осіб. Село входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Отже, 16 вересня 1440 року місцевий власник Бенко (та його син Станіслав із села Жабокруки, яке від 1974 року називається Квітневим) склали фундаційний акт парафії у Берездівцях, пожертвувавши для неї село Чижичі. А дерев'яний костел Різдва Пресвятої Діви Марії Бенко за згодою архієпископа Галицького Якова Стрепи Бенко збудував ще раніше. 5 січня 1439 року Маргарита, власниця сусідніх Ляшок (нині - Долішнє і Горішнє) та Мильчиць, відписала парафії певні маєтності, що підтвердив у 1497 році Ян Сенявський.

81721 Бориничі

Перша письмова згадка про Бориничі датується 1412 роком, є також згадка 20 жовтня 1466 року. 1880 року тут проживало 763 мешканців, у тому числі 626 греко- і 60-70 римо-католиків, 1931 року - 1572, 270 з яких були римо-католиками, нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду Бориничів належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у сусідніх Берездівцях. 1873 року черговий власник села Володимир Борковський збудував тут палац. У нижній частині його вежі було облаштовано каплицю, яка містила привезений Володимиром Борковським із Італії образ Матері Божої з Дитятком.

81710 Бринці-Загірні

Село Бринці-Загірні, які називались раніше також як Браньча чи Браньчі, Браничі, Приньці, відомі у документах із 1374 року, згадується теж у 1464 та в 1484-1490 роках. 1880 року тут проживало 1050 мешканців, у тому числі 732 греко- і 273 римо-католиків, нині ж - лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці. У 1885 році завдяки зусиллям соколівського настоятеля о. Вікентія Божентовича та місцевих вірян у Бринцях-Загірних було збудовано філіальну муровану каплицю.

82613 Верхнє Синьовидне

Перша письмова згадка про село датується 1240 роком. 1880 року нараховувало понад 1700 селян, переважна більшість яких була українцями. Після 1885 року через село проклали залізницю 'Стрий-Сколе', що посприяло його розвиткуя. Від 1957 року має статус селища міського типу. Нині у ньому проживає близько 3400 мешканців. Належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду Верхнього Синьовидного спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, а пізніше - до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Сколему. У 1911-1912 роках, коли їх кількість від моменту будівництва залізниці збільшилась удесятеро та становила понад шість сотень вірних, вони у південній частині села, поблизу дороги на Сколе своїм коштом спорудили філіальний дерев'яний храм, який 1912 року освятили.

81710 Вибранівка

Перші письмові згадки про Вибранівку датуються 1631 роком, коли вона вже була містечком, а отже заснували її раніше. 1773 року тут проживало 356 мешканців, 1890 року - 698, 1931 року - 993, 1939 року - 1100, нині ж - понад 730 осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Римсько-католицька громада Вибранівки спочатку належала до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці, а від 1909 року - до новоствореної парафіяльної експозитури у Бринцях-Загірних, яка 1923 року стала самостійною парафією св. Станіслава єп. мч.. Якщо у середині ХІХ століття село нараховувало приблизно 140 вірян, то 1909 року їх було вже майже чотири сотні, а 1923 року - понад чотири сотні осіб. Від 1911 року до І світової війни в схематизмах Львівської архідієцезії згадується публічна каплиця у приватному будинку Д. Скарбкової.

81740 Гніздичів

Поселення Гніздичів вперше згадується в документах у 1462 та 1491 роках. У XVII столітті вже вважалось містечком. У 80-х роках ХІХ століття мало близько 1200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Від 11 травня 1957 року Гніздичів є селищем міського типу, в якому нині проживає понад чотири тисячі осіб. Входив до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Кохавина (нині є південною частиною Гніздичева) постала у середині XVII століття на землях містечка Руда. Тут було утворено санктуарій, присвячений Матері Божій, навколо якого і виросло це поселення.

За переказами, 1646 року власниця Руди Анна Воянківська натрапила у місцевому лісі на образ Матері Божої з Дитятком, що висів на дубі. Спочатку його пробували помістити у рудівському костелі св. Станіслава, проте, за легендою, він повертався на старе місце. І вже коштом наступної власниці містечка Терези Виговської 1680 року на цьому місці було збудовано дерев'яну каплицю, до якої урочисто внесли ікону.