47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

48514 Біла

На околиці Білої є залишки чотирьох давньоруських городищ, у тому числі Моклекова (Мокляківа), згаданого у Шалівському літописі у 1211 та 1214 роках. Перша ж писемна згадка про Біле (Велике Біле) датується 1442 роком. Стало містом, але цей статус втратило у середині XVII століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже 3200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині у Білій майже 3600 селян.

У 1484 році Давид Бучацький заснував у «своєму місті Велике Біле костел Різдва Славної Діви Марії» та парафію, першим її настоятелем став о. Станіслав. Проте разом із втратою міських прав приблизно у 1670 році Біла перейшла до домініканської парафії у Чорткові, до якої належала аж до ІІ світової війни. 1899 року завдяки зусиллям чортківського преора о. Мар'яна Кручека OP у Білій постала та була освячена філіальна мурована каплиця з вівтарем Матері Божої.

48509 Білий Потік

Поселення Білий Потік вперше згадується у документах у 1442, 1448 та 1564 роках. Його нинішнє населення лише трохи перевищує дві з половиною сотні мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. 6 вересня 1927 року було вмуровано наріжний камінь під будівництво філіального костелу (землю пожертвували М. Флорків, гміна та школа; проект виконав архітектор Втужецький; каміння для будови з міцевої каменоломні пожертвувала гміна). 25 серпня 1933 року новозбудовий завдяки ініціативі настоятеля хом'яківської парафії о. Йосифа Гарри храм освятили під титулом Матері Божої Ченстоховської. Кошти, яких не вистачало на завершення спорудження святині, надали Тернопільске воєводство та Львівська курія.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували вже у першій чверті та середині XVII століття, проте парафії так і не було засновано, а місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Наприкінці ХІХ століття для богослужінь використовували цвинтарну калицю бл. Соломії 1889 року. У 1904-1907 роках збудували мурований неоготичний костел, який у середині 30-х років став святинею самостійної парафії. Але після закриття храму у 1946 році його спочатку використовували як складське приміщення, а 1979 року взагалі знищили.