СТАРИЙ СКАЛАТ. Костел бл. Якова Стрепи (1910 - 1911, 1995 - 1997). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47845 Старий Скалат,
+380 (3543) 360-20

Поселення існувало ще до татаро-монголів, після нападу яких уцілілі мешканці перейшли на терени нинішнього Скалату, а згодом частково повернулись, відновивши село під назвою Старий Скалат. У документах зустрічається з І половини XVI століття. 1870 року тут проживало 1408 мешканців, 1880 року - 1624, 1939 року - близько 2400, з яких 75% були поляками, нині - понад тисяча осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року стало частиною Тернопільського.

Місцеві віряни належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. У 1910-1912 роках у Старому Скалаті було споруджено філіальну муровану каплицю бл. Якова Стрепи, яку 1929 року приєднали до парафії св. Йосифа у Полупанівці. 1983 року радянська влада зробила з неї шкільний склад.

Фотознімок: Петро Грушко

Колишній храм у Старому Скалаті повернули римо-католикам 1990 року. У травні 1995 року завдяки зусиллям о. Войцєха Буковця, коштам місцевих вірян та з-за кордону (у першу чергу - з Польщі) розпочалась його перебудова на костел за проектом Сергія Юрченка, яку завершили 1997 року. Споруджено було також парафіяльний будинок. 25 вересня 1997 року єпископ Маркіян Трофим'як освятив добудований храм, а 19 вересня 1998 року архієпископ Мар'ян Яворський консекрував костел після завершення внутрішніх робіт.

Парафію обслуговують дієцезіальні священники. Працюють тут також черниці згромадження Сестер Францисканок Слугинь Хреста, які, зокрема, опікуються місцевим Центром реабілітації та ранньої допомоги незрячим дітям та їх батькам ім. св. Йоана Павла ІІ.

ІНШІ СВЯТИНІ, ЯКІ МАЮТЬ ТАКІ Ж:

Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.