 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
47234 Залізці
Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.
Перший (мурований чи дерев'яний) костел у Залізцях не міг постати раніше 1511 року, коли місцева землевласниця Ядвіга Каменецька здійснила його фундацію. Можливо і справді він мав титул св. Антонія, як подають деякі джерела, хоча і не підтверджують церковні документи, але, швидше за все, таку присвяту пізніше приписали храму через святкування відпусту св. Антонія. 13 листопада 1547 року син фундаторки Ян Каменецький суттєво розширив фінансово-майнове забезпечення святині, що і стало офіційним початком парафії.
Не пізніше 1613 року у Залізцях завдяки черговому власнику Костянтину Вишневецькому, який першим із роду українських князів Вишневецьких перейшов на католицизм, постав новий (сучасний) мурований костел. Його після завершення оздоблення та оснащення 1639 року консекрував єпископ Баківський Ян Замойський, майбутній єпископ Перемишльський, а пізніше - і Луцький, якого деякі джерела помилково вважають єпископом-помічником Львівським. У цьому храмі було похоронено кількох членів роду Вишневецьких, у точу числі і фундатора святині.
У 1730 році коштом наступного місцевого землевласника Йосифа Потоцького завершили перебудову парафіяльного костелу у Залізцях. 1738 року за дорученням єпископа-ординарія Луцької дієцезії, до якої тоді належали Залізці, Андрія Гембицького храм освятили під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, свв. Станіслава, Якова і Урсули (ймовірно, це здійснив єпископ-помічник Луцький Адам Оранський під час візитації парафії). Відомо, що Залізці у 1726-1760рр. візитувало четверо єпископів луцьких, а у 1821-1889рр. - теж четверо єпископів львівських. У 1803 році до святині добудували невеликий передсінок. 7 квітня 1857 року в костелі сталась пожежа, проте його всередині було відновлено 1859 року коштом настоятеля о. Вікентія Зелінського.
Наприкінці ХХ століття храм у Залізцях мав головний вівтар із образом Матері Божої та бічні Пресвятої Трійці, св. Ана Непомуцького, св. Антонія і Христа Розіп'ятого, а також дзвіницю із трьома дзвонами 1606, 1753 і 1840 років. 1907 року було завершено часткове зовнішнє та внутрішнє відновлення святині, а 1925 року споруджено парафіяльний будинок. Під час І світової війни костел зазнав істотних ушкоджень, богослужіння на десятиліття перенесли до каплиці сестер-шариток. Лише у 1927-1929 роках парафіяльний храм відбудували (за проектом львівського архітектора Лаврентія Дайчака від 1923 року та завдяки зусиллям настоятеля о. Герарда Рахальського).
Від 1932 року парафію у Залізцях чисельністю до чотирьох тисяч вірян місцевих та у понад десяти сусідніх селах обслуговував настоятель о. Казимир Гаєвський. Філіальні святині у різні часи були у селах Білоголови, Гонтова, Городище, Мильне, Обаринці, яке нині є частиною Кобзарівки, Ренів, Тростянець і Чистопади, а також будувались у Ратищах і Серетці. 1938 року розпочали ремонт костелу, але до початку ІІ світової війни не вдалось його повністю завершити та оновити вівтарі. Новий головний неоготичний дерев'яний вівтар мав образ Матері Божої Непорочної, а бічні 1939 року перебували у процесі виготовлення та були замінені у храмі тимчасовими.
Після війни радянська влада парафіяльний храм у Залізцях зачинила. 1954 року з нього зняли бляшане покриття, відтоді він почав швидко руйнуватись і нині перебуває у стані глибокої руїни. Місцеві віряни послуговуються в якості парафільної святині колишньою каплицею шариток. У Залізцях від 1639 року також був монастир августинів. Після ліквідації ордену австрійська влада їхній костел св. Лаврентія 1801 року передала греко-католикам.
