81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

09117 Біла Церква,
пл. Соборна, 1/1, 16,
+380 (4463) 537-31

Місто, засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим, називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем князя. Сучасна назва пішла від білокам'яної церкви на Замковій горі, де нині стоїть костел. 1589 року місто отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром із населенням майже 209 тисяч мешканців.

У 1796-1812 роках у Білій Церкві споруджено мурований храм (архітектор, можливо, Д. Ботані) коштом К. Браницького як родинну усипальницю на Замковій горі, де в XI столітті стояв собор міста Юр'єва.

22233 Борщагівка,
вул. Іскри та Кочубея

Перші поселенці з'явились тут після монголо-татарської навали, проте пізніше, швидше за все, село знищили татари. Чергове заселення місцевості відбулось наприкінці XV століття, а 1604 року поселення вже було приватним містечком. Згадується також у 1643 і 1659 роках. У XVIII-XIX століттях теж мало статус містечка. У 1864 році тут проживало майже 2700 мешканців, 125 з яких були римо-католиками, 1900 року - 2414, нині - лише півтисячі. Село входило до Погребищенського району, а від 2020 року - до Вінницького.

У 1756 році францисканці в Борщагівці отримали від місцевих власників Бжостовських значну пожертву, забезпеченням якої стала передача в їх власність розташованого неподалік села Рибчинці. Після цього вони і збудували тут дерев'яний костел (та монастир).

47724 Велика Березовиця

Перші письмові згадки про Велику Березовицю датуються 1458 та 1474 роками. У 1880 році село налічувало 1489 мешканців, з них 1386 українців, 79 поляків і 24 євреїв. 6 липня 1957 року Велика Березовиця отримала статус селища міського типу. Нині тут проживає майже 8400 осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. 1899 року, коли їх чисельність майже сягнула півтори сотні, вони своїм коштом збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом Пресвятої Діви Марії. 1907 року католики латинського обряду Великої Березовиці перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі

21000 Вінниця,
вул. Соборна

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Єзуїти у Вінниці розпочали служіння на початку XVII століття, випередивши домініканців на якийсь десяток років. Після пожежі у 1613 році їх дерев'яного осідку розпочалось будівництво мурованого, перша черга якого була завершена 1619 року. В їхній колегії навчались діти шляхетських сімей. Проте єзуїтські споруди були зруйновані у середині цього століття під час козацько-польської війни.

48273 Гадинківці

Перша згадка в документах про Гадинківці датується 1483 роком, згадуються також у 1491, 1564 і 1578 роках. У 80-х роках ХІХст. село мало майже 1100 мешканців (приблизно 840 греко- і 240 римо-католиків), нині тут проживає більше тисячі осіб. Українців у селі було значно більше, ніж поляків, проте кількісь останніх суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХст. після розселення колоністів із Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Спочатку католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. У схематизмі Львівської архідієцезії 1862 року вперше згадується каплиця в Гадинківцях, в якій інколи проводили богослужіння для майже 330 місцевих вірян. За інформацією схематизму 1864 року, вони перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури в Жабинцях, яка пізніше стала парафією. Причому, їх чисельність чомусь зменшилась до 220 осіб, а каплиця взагалі не згадується.

23731 Гранів

Перша документальна згадка про Гранів датується 1411 роком. Але місцевий краєзнавець Феофіл Лазюк, котрий помер 1997 року, знайшов у древніх документах в бібліотеці гранівського костелу, які не пережили радянську владу, свідчення про те, що селу значно більше років. Тому 2007 року Гранів відсвяткував свій тисячолітній ювілей. 21 листопада 1744 року місту було надане магдебурзьке право. Нині тут проживає понад 2700 мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у містечку постав 1723 року на кошти одного із місцевих власників Адама Сенявського. У 1828-1849 роках спорудження сучасного мурованого храму профінансував Адам Чарсторийський, котрому на той час належала більша частина Гранева. 1899 року костел освятив єпископ Болеслав Клопотовський. Парафія тоді нараховувала неповних дві тисячі вірян та мала філіальну каплицю в Зятковцях.