66100 Балта,
вул. Уварова, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27

У 30-х роках XVIIст. тут було засновано селище, назване Палієвим (Палієвим Озером), а ще до 1699р. почалося будівництво на лівому березі Кодими Юзефом Любомирським фортеці, названої на його честь Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто Балта, яке стало центром повіту. Із 1923 року є районним центром, в якому нині проживає понад 18 тисяч мешканців.

У 60-х роках XVIII століття коштом Любомирських було споруджено храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. 17 грудня 1826 року його консекрував єпископ Францішек Мацкевич. У 50-х роках XIX століття святиня перейшла до римо-католиків (вірмени мігрували з міста).

61168 Харків,
вул. Koстельна, 2, а/с 1074,
+380 (57) 709-83-47, 709-83-48

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Найбільший в Україні харківський житловий масив Салтівка так назвали, оскільки по його території проходить дорога із центра Харкова на Старий Салтів (Салтівське шосе). До початку 1960-х років була відома як Салтівське селище.

На другий день Різдвяних свят, 26 грудня 1993 року харківські римо-католики на чолі з настоятелем о. Юрієм Зімінським молились на Салтівці про створення тут нової парафії. У 1995 році ченці згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля розпочали душпастирство серед салтівських вірних. Було придбано земельну ділянку з будинком колишнього дитсаду, який переобладнали під каплицю. А 27 вересня 1995 року відбулася перша Свята Меса у каплиці св. Вікентія де Поля та офіційне відкриття тут другої харківської парафії.

90154 Довге,
вул. Л.Українки, 13,
+380 (3144) 713-74

В період з 1383 до 1404 років село згадується в письмових джерелах як Госсумезо, що в перекладі означає «довге поле». З 1404 року вживається назва Долга, а у 1463 році зустрічається назва Naghdolha або Nagh Dolha. 1971 року Довге отримало статус селища міського типу. Нині у ньому живе майже 6800 мешканців, існує невелика словацька громада, яка і складає основу римсько-католицької спільноти.

У 1911 році у Довгому було споруджено нову греко-католицьку церкву, в якій, крім греко-католиків, молилися й римо-католики. Місцеву римсько-католицьку громаду було зареєстровано 1920 року, яка 1942 року спорудила невеликий мурований костел. Богослужіння проводилися латиною, Святу Месу супроводжували співи угорською або словацькою мовами. Біля святині стояв парафіяльний будинок, де проживав священник. 1949 року радянська влада закрила обидва католицьких храми, священників забрали в концтабори.

89200 Перечин,
вул. Жовтнева, 44,
+380 (3145) 229-83,
www: rkc-perechin.ucoz.ua

Перечин у джерелах вперше згадується 1399 року, на початку XX століття був центром округу. 4 березня 2004 року отримав статус міста, є районним центром з населенням понад 6600 мешканців.

У 1902 році у Перечині була створена місцева римсько-католицька спільнота, яка послуговалась греко-католицьким храмом св. Миколая. 1905 року італієць Гайотто Франческо придбав у родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела, а кошти на спорудження пожертвували місцевий хімічний завод фірми «Бантлін» та парафіяни. Мурували святиню італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф., а двері, вікна, лави та вівтарі було виготовлено у столярній майстерні Гоєра Олександра. Сучасний мурований костел у стилі еклектики збудували 1906 року та освятили у день св. Августина.

59000 Сторожинець,
вул. Шевченка, 30,
+380 (3735) 244-65

Сторожинець - одне із найстаріших міст Північної Буковини (перша писемна згадка про нього датується 18 лютого 1448 року). На березі стрімкого Серету стояв сторожовий пост древніх русичів - звідси і назва поселення. Від 1854 року вважалось містечком, а 21 травня 1904 року стало містом. Із 1940 року є центром району. Його населення нині перевищує 14 тисяч мешканців.

У 1794 році у Сторожинці збудували дерев'яний костел, а в 1853-1857 роках було споруджено мурований храм св. Анни на кошти Г. Флондора, о. І. Барти та парафіян. 1864 року у Сторожинці заснували капеланію. У 1880 році святиню було розширено, і 1905 року її освятив архієпископ Йосиф Вебер. Перед І світовою війною чисельність місцевих парафіян сягала трьох тисяч, а 1929 року їх вже було майже чотири тисячі.

89300 Свалява,
вул. Головна, 32,
+380 (3133) 219-05,
f.b.: svalyava.sds

Свалява вперше згадується у документах XII століття. У XIX столітті вона стала центром округу Березького комітату, а 1928 року - центром адміністративного округу, який об'єднував Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони. Нині - районний центр з населенням понад 17 тисяч мешканців.

У 1863 році у Сваляву було перенесено парафію з Драчино, яке заснували переселенці з Німеччини та Словаччини, запрошені графом Шенборном для розвитку цього регіону. А сучасний мурований костел спорудили 1900 року. У 2001 році було проведено внутрішню реконструкцію святині.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).