81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.

11255 Бараші

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

У 1795 році в Барашах у центрі села на теренах древнього городища місцевий землевласник Йосиф Урбановський збудував власним коштом дерев'яний костел, який, принаймні, від середини XIX століття був філіальною святинею парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. У 1900 році храм обшили ззовні і всередині струганими дошками і пофарбували в синій колір.

13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430 році великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий котрого Бердич і заснував тут хутір, який згодом назвали Бердичевом. В 1483 року кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. У 1846 році Бердичів став повітовим містом. За кількістю жителів у середині XIXст. Бердичів займав п'яте місце на теренах сучасної України (після Одеси, Києва, Львова та Харкова). У 1923р. місто стало центром однойменного району та округу, нині є районним центром з населенням понад 75 тисяч мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

78260 Гвіздець,
вул. Шевченка, 8,
www: hvizdets.blogspot.com

Груднем 1373 року датується перша документальна згадка про Гвіздець, який вже на той час був значним поселенням (виходить, заснування його мало б відбутись раніше), наступна - 1375 роком. У 1540 році Гвіздець отримав магдебурзьке право, а 1785 року - статус міста, який раніше було втрачено. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1962 роках був навіть райцентром). Населення - понад 1900 мешканців.

Місцева парафія постала 1475 року коштом Яна Прокоповича із Гвіздця спочатку у сусідніх Остапківцях, а лише потім була перенесена у Гвіздець. І відбулось це не пізніше 1615 року, бо саме тоді костел (дерев'яний) у Гвіздці згадується як знищений татарами. Наступна інформація про парафію датується вже 1710 роком.

48136 Глещава

Перша згадка в документах про Глещаву датується 1349 роком, наступні - 1564 та 1576 роками. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад 1400 мешканців, третина яких була поляками, нині ж - понад сім сотень. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Теребовлі, а від 1897 року - до парафільної експозитури в Іванівці. На початку ХХ століття у Глещаві створили комітет будівництва філіальної святині, для якої земельну ділянку подарувала родина Куштри. За кошти Львівської курії було придбано будівельні матеріали, а 1907 року на місці спорудження костелу (за спрощеним типовим проектом на 400 осіб авторства Тадеуша Обмінського) у тимчасовому наметі звершено перше богослужіння. Завдяки додатковим коштам Львівської курії наступного року почали будувельні роботи, які безоплатно здійснювали самі ж парафіяни.

12316 Горбулів

За легендою, поселення тут існувало ще за часів Київської Русі. У 1151 році князь Андрій Боголюбський побудував у селі монастир. Проте воно було зруйноване татаро-монголами, і пізніше у письмових джерелах вперше згадується 1584 роком. Нині у селі проживає півтисячі мешканців.

У 1857 році у Горбулеві було споруджено неоготичний мурований костел, ймовірно, коштом власників села Подгороденських. У радянські часи храм закрили, святиня зазнала суттєвих руйнувань, проте її цілком можливо врятувати. Біля костелу розташований закинутий польський цвинтар, де вціліли надгробки XIX століття.

78100 Городенка,
вул. Володимира Великого, 1

Уперше в літописах Городенка згадується 1195 року як поселення землеробів та ремісників, було власністю галицького князя Ярослава Осмислова. У XVст. тут було збудовано замок. 13 лютого 1668 року король Ян II Казимир надав Городенці магдебурзьке право. У радянські часи місто стало районним центром. Населення - понад 9 тисяч мешканців.

Спочатку римсько-католицька парафія була заснована у містечку Михальче, яке у XV-XVII століттях було вагомішим за Городенку (до неї і належали городенківці). На початку XVII століття у Городенці вже була своя святиня, яка згадується серед знищених під час турецько-татарських нападів 1618-1621 років.