81562 Андріянів

Село Андріянів, відоме здавна також як Андриянів чи навіть Андреянів, за однією інформацією, заснував наприкінці XIV століття князь литовський Андрій, а за іншою - у другій половині цього століття було власністю Івана. Від 1801 року ним володіла родина Лянцкоронських. Більшість мешканців була поляками, яких, в основному, переселили до Польщі після ІІсв. війни. 2001 року тут проживало понад 360 селян, а 2015 - лише 15. Село вмирає, як і сотні подібних йому по всій Україні. Входило до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Римо-католики Андріянова належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарні. У першому десятилітті ХХ століття коштом власників села Лянцкоронських тут було споруджено та оснащено невеликий мурований костел (фактично, каплицю із одним вівтарем), який освятили 1911 року. Храм та місцевих вірян обслуговували вікарії материнської парафії. У 30-х роках чисельність вірян перевищила півтисячі осіб.

81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.

81551 Бартатів

Вперше це поселення під назвою 'Бартольтова корчма' згадується 1433 року як королівський подарунок Львівській архідієцезії, а 1 жовтня 1442 року за проханням архієпископа Яна Одровонжа село перевели на німецьке (магдебурзьке) право. Бартатів залишався власністю архідієцезії аж до ХХ століття. Нині у селі проживає понад сім сотень мешканців. Входило воно до Городоцького району, а від 2020 року - до Львівського.

Місцеві римо-католики, яких у селі у 80-х роках ХІХ століття було майже три сотні (греко-католиків - понад чотири сотні), належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Оброшиному. На початку ХХ століття за фінансової підтримки архієпископа Йосифа Більчевського у Бартатові розпочали спорудження мурованої філіальної каплиці. Будівництвом керував інженер Томаш Кшивородзький. Спорудження святині, в основному, завершилось 1911 року, проте внаслідок браку коштів будівельні та оздоблювальні роботи продовжувались ще довго.

80423 Батятичі

Село Батятичі вперше у джерелах згадується 1405 року, є також письмові згадки у 1407 і 1455 роках. 1880 року тут проживало 2593 мешканців, з яких 2059 були греко- і 398 римо-католиками, на початку XX століття - 3635, нині ж - приблизно дві тисячі осіб. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року - до Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій. У 1903 році, коли їх чисельність становила майже 390 вірних, у Батятичах було споруджено філіальний неоготичний мурований костел коштом місцевих власників Лончинських і Папарів (його будівництвом керували Густав Лончинський і Тадеуш Романовський).

81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

81263 Бібрка,
вул. Галицька

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

У 1891-1894 роках на кладовищі парафії св. Миколая у Бібрці Генрік Чайковський, представник найбагатшої родини міста, збудував муровану каплицю-усипальницю, яку було освячено 1896 року. Вперше у схематизмі Львівської архідієцезії вона згадується 1899 року.

81124 Борщовичі

Борщовичі вперше згадуються (як Боршовичі) в документах від 5 та 12 жовтня 1442 року, а також у 1448 і 1449 роках. Наприкінці 30-х років ХХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців (приблизно порівно українців та поляків). Нині чисельність населення суттєво не змінилась. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Борщовичі відомі тим, що тут народились видатний український кристалофізик Остап Стасів, що працював у Німеччині, та агент КДБ Богдан Сташинський, який, зокрема, 15 жовтня 1959 року вбив провідника ОУН Степана Бандеру.

Римо-католики села належали до парафії Всіх Святих у Новому Яричеві. У 1898 році коштом вірян, чисельність яких становила понад вісім сотень, та місцевих власників Семенських було споруджено та освячено філіальну муровану святиню.

80434 Велике Колодно

Вперше у документах назва села з'явилась 1389 року. Якщо у 80-х роках ХІХ століття українців та поляків у селі було приблизно однаково, то вже наприкінці 30-х років ХХ століття більшість (до 70 відсотків) із майже двох тисяч селян становили поляки. Нині тут проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Великого Колодна належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Жовтанцях. 1860 року у селі було споруджено філіальну муровану каплицю завдяки зусиллям настоятеля парафії о. Яна Ковальського та коштам Юліани Ванди Кабоги із Білки Шляхетської. У 1874-1875 роках завдяки цій же фундаторці збудували також дзвіницю та парафіяльний будинок. 1907 року у Великому Колодні постала парафіяльна експозитура, яка стала самостійною парафією у середині 20-х років.

81555 Великий Любінь

Вперше Любінгород чи Любінь у руських хроніках згадується у XIII столітті. У І половині XV століття Любінь розділився на дві частини, які отримали назви Великого Любіня і Малого Любіня. В австрійські часи завдяки місцевим мінеральним водам Великий Любінь став курортом. Від 18.04.1964 року є селищем міського типу, в якому нині проживає понад 4500 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку. У 20-х роках ХІХ століття тут було споруджено невеличку каплицю для відпочиваючих, а у ІІ половині цього століття збудовали навпроти готелю каплицю у неороманському стилі. У 1911-1912 роках у Великому Любіні постала парафіяльна експозитура коштом А. Бруніцького, а 1923 року було засновано парафію.

81228 Великі Глі́бовичі

Село Глібовичі, яке лише у другій половині ХІХ століття почали називати Великими Глібовичами, вперше у документі згадується 1442 року. 1880 року тут проживало 1637 мешканців, з яких 1452 були греко- і 158 римо-католиками, 1939 року - 3280 осіб, з них 1980 греко- і 1200 римо-католиків, нині - понад 1400 осіб. Село входило Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду північної частини села належали до парафії Пресвятої Трійці у Старому Селі, а південної - до парафії у Соколівці, яка мала такий же титул. Попри те, що чисельність римо-католиків у соколівській частині Великих Глібович приблизно вдвічі перевищувала кількість вірних старосільської частини, саме завдяки зусиллям настоятеля у Старому Селі о. Лаврентія Ожги мурований костел у селі завершили будувати 1907 року, а від 1909 року тут вже здійснювали богослужіння.