31530 Меджибіж

місто Межибоже між річками Буг та Бужок вперше згадується у 1146-1148рр. в Іпатіївському літописі, в середині ХІІІст. було знищене татаро-монголами. Наступні згадки починаються із 1331 року. 1593 року отримало маґдебурзьке право. У 80-х - 90-х роках ХІХст. у містечку проживало понад п'ять тисяч мешканців, 1905 року - 8125, нині - майже 1300. Від 1924 року є селищем (міського типу), яке до 2020 року входило до Летичівського району.

Перший (дерев'яний) костел у Меджибожі та місцева парафія постали в середині 80-х років XV століття, а наступний збудовано на початку XVI століття. Проте внаслідок його поганого технічного стану 1586 року богослужіння перенесли до замкової каплиці св. Станіслава, а дерев'яний храм розібрали.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 100069735674233

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

Першу пожертву для оо.-місіонерів (лазаристів) здійснив через довірену особу місцевий власник Павло Кароль Любартович Сангушко 4 липня 1747 року, а 20 серпня 1748 року дав візитатору о. Петру Слівінському обітницю збудувати для ченців храм та монастир в Ізяславі, надаючи їм відповідні земельні ділянки та маєтність на утримання десяти священників. 13 квітня 1750 року все це було зафіксовано фундаційним актом, який 7 червня наступного року підтвердив син фундатора Олександр, виконуючи волю померлого 1750 року батька.

23453 Лучинець,
вул. Чапаєва, 30А,
+380 (4356) 333-94

Поселення Лучинець вважається заснованим 1500 року. Було містечком. 1893 року тут проживало 3233 мешканців, 1905 року - 5328, нині село має менше тисячі осіб. У 1923-1931 роках було райцентром, до 2020 року входило до Мурованокуриловецького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Сніткові. Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Лучинці було збудовано близько 1743 року коштом Яна Сьвірського, судді прикордонного подольського (місцевого власника?).

32423 Миколаїв

Поселення Миколаївка заснував 1555 року великий коронний гетьман та руський воєвода Миколай Сенявський, назвавши його на свою честь. Тривалий час було селом, проте після надання 22 червня 1720 року магдебурзького права стало містечком Миколаїв. 1816 року у ньому проживало 2884 мешканців, 1897 року - 2904, 1913 року - 2718, 1939 року - 1688, а нині село має менше чотирьох сотень осіб.

Перший дерев'яний костел св. Миколая постав у Миколаївці у XVII столітті, але був знищений під час турецького нападу. У 1717-1718 роках місцевий власник великий коронний гетьман Адам Сенявський збудува другий дерев'яний храм св. Миколая та фундував утворення парафії. Відтоді вже велись метричні книги.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

Drodzy czytelnicy strony internetowej «Kościoły i kaplice Ukrainy»

Jak co roku w czasie świąt Bożego Narodzenia zwracamy się do naszych znajomych oraz czytelników z serdecznymi życzeniami.

Narodzony w Betlejem Jezus Chrystus wypełnił proroctwa Starego Testamentu, stał się widzialnym Człowiekiem. Podarował zagubionej ludzkości przykazanie miłości bliźniego. To przykazanie zmieniło człowieka na rozumiejącego bliźniego żyjącego wokół nas. Narodziny Chrystusa przyniosły ziemi pokój Boży w sercach ludzi dobrej woli.

55207 Первомайськ,
вул. Миколи Вінграновського, 14,
f.b.: 100033996858195

В середині XVIIIст. навколо збудованої 1743 року фортечної споруди постала слобода Орел, яка 1763 року вже була містечком, а 1772 року стала містом. У 1781р. його перейменували на Ольвіополь. У 80-х роках ХІХст. в Ольвіополі проживало 5400 мещканців, в заснованому 1750 року Богополі - майже 1700, в існуючій від 1762 року Голті - близько 4500. 1 травня 1919 року Ольвіополь об'єднали із Богопелем і Голтою, утворивши Первомайськ, який став спочатку (1923р.) окружним, а потім і районним (1930р.) центром. 1939 року місто мало 33 тисячі осіб, нині - понад 62 тисячі.

Католики латинського обряду Ольвіополя, Богополя та Голти належали до парафії св. Людовика у Кривому Озері, але їх було так мало, що жодне із цих поселень навіть не згадується у 80-х роках ХІХст. у виданні 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego' серед семи десятків населених пунктів кривоозерської парафії. Проте серед них, наприклад, подається сусіднє містечко Кінецьпіль, яке колись навіть мало єзуїтський костел, та розташована на значно більшій відстані Вільшанка.

55242 Лукашівка

Село Лукашівка вперше документально згадується 1787 року. У 1793 році позначене на карті, складеній королівський картографом Севериновським, як поселення Хоїнського (Choińskiego). І ці дві назви (Лукашівка і Х(о/а)їнка) потім вживались одночасно, хоча перша переважала. Ймовірно, його заснування пов'язане із Лукашем Хоїнським, який міг бути орендарем місцевої власності Потоцьких. У 80-х роках ХІХст. у селі проживало приблизно три сотні мешканців, нині - понад сім сотень осіб.

Католики латинського обряду Лукашівки належали до парафії св. Людовика у Кривому Озері. Це зафіксовано, принаймні, у п'ятому томі багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', виданому 1884 року. Проте каплиця у селі там не згадується.

55104 Криве Озеро,
вул. Б. Хмельницького, 24,
f.b.: 160639861192738

Вважається, що поселення Криве Озеро заснували у вересні 1762 року, проте є інформація щодо його існування, принаймні, з 1650 року. Від 1804 року було містечком з населенням 3472 мешканців, 1859 року мало 2185 осіб, у 80-х роках ХІХст. - понад 3400, 1926 року - 4174, нині - понад 7200 мешканців. Із 1970 року є селищем (міського типу), до 2020 року було райцентром.

На відміну від інших парафій латинського обряду Миколаївщини, які із середини ХІХст. входили до Тираспольської дієцезії, римо-католики Кривого Озера (переважно польського етнічного походження) спочатку належали до Кам'янецької дієцезії, а після її ліквідації - до Луцько-Житомирської. Свою святиню вони отримали вже у другому десятилітті ХІХ століття.

57063 Широколанівка,
вул. Центральна, 98

У 1809 році на місцевості '12 криниць' була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 мешканців, 1889 року - 1698, 1903 року - 2381, 1918 року - 2403. Під час Ісв. війни перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи село називалось Карл Лібкнехт, було у 1925-1939рр. центром німецького національного району. У березні 1944 року розпочалась депортація німців із цієї та інших німецьких колоній. Приблизно у той же час перейменували на Широколанівку. У 1945-1957рр. - райцентр, до 2020 року входило до Веселинівського району. Нині має понад 1800 осіб.

Поселенці були римо-католиками та спочатку належали до парафії св. Северина у Северинівці на Одещині, проте 1811 року в Ландау постала своя парафія. Першим душпастирем тут був о.-єзуїт Антон Янн, який жив у приватному помешканні і проводив богослужіння в одному із казенних будинків.