78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

32011 Бубнівка

Перша письмова згадка про Бубнівку збереглась в документах 1775 року під назвою Цицвірівці, проте вже, принаймні, у другій половині ХІХ століття село називалось Бубнівкою (причому, Малою Бубнівкою у Юринецькій волості, щоб відрізнити її від іншої, Великої Бубнівки Трительниківської волості того ж Проскурівського повіту). Нині тут проживає чотири з половиною сотні мешканців. Село входило до Городоцького району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Швидше за все, католики латинського обряду до І світової війни належали до парафії Пресвятої Трійці у Сатанові, проте своєї святині не мали, а послуговувались парафіяльним костелом, який у 30-х роках зруйнувала радянська влада.

79028 Львів,
вул. Хлібна, 2a,
f.b.: sestryalbertynki

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie.

У XVIст. львівські родини Шимоновичів та Бернатовичів заклали в цих околицях свої пасіки, які з часом були забудовані садибами львівських передміщан, що займалися переважно городництвом і бджільництвом. У 1957-1960рр. цю територію забудували малоповерховими будинками за типовими проектами, а в 1960-1980-х роках - багатоповерховими стандартними будинками.

1 листопада 2017 року черниці із згромадження Сестер Альбертинок повернулись до Львова, щоб після сторічної перерви знову служити тут бідним, знедоленим і хворим людям в дусі свого засновника св. бр. Альберта Хмельовського, а 4 листопада 2019 року розпочали на Пасіках будівництво притулку для бездомних жінок і матерів із дітьми.

11000 Олевськ

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич - перший католик у цій родині. При цьому пожертвувані села мали забезпечити не тільки спорудження храму, але й монастиря кармелітів та їх діяльність. Наступного року кармеліти офіційно прийняли цю фундацію та розпочали тут служіння, збудувавши свій дерев'яний костельно-монастирський комплекс.

77071 Нижня Липиця

Вперше у джерелах Липиця (ще до поділу на Нижню і Верхню, який відбувся у другій половині XVIст.) згадується 12 березня 1436 року, є також згадки у 1438, 1447, 1465, 1466, 1474 і 1492 роках. 1880 року тут проживало 1077 мешканців, з яких лише сотня була римо-католиками, 1935 року - 1620, 1939 року - 1730, нині ж - лише трохи більше семи сотень осіб. Село входить до Івано-Франківського району, хоча до 2020 року було у Рогатинському.

Католики латинського обряду села належали до парафії Імені Пресвятої Діви Марії у Підвисокому. 1907 року, коли їх чисельність перевищила 130 вірних, коштом, в основному, місцевих власників Руссоцьких і завдяки іншим пожертвам у Нижній Липиці було споруджено та освячено філіальну муровану каплицю.

48114 Соколів

Перша писемна згадка про Соколів датується 1444 роком, згадується також у 1487-1488 роках, а 1564 року вважався містечком. У 1870 році у селі проживало 1021 мешканців, 1880 року - 1215, у тому числі близько вісім сотень римо-католиків, 1910 року - 1423, 1931 року - 1562, нині ж - трохи більше півтисячі осіб. Соколів входив до Теребовельського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Золотниках. 1912 року, коли їх чисельність перевищила тисячу вірян, у Соколові почали готуватись до спорудження власного храму. Власник села Станіслав Сємєнський-Лєвіцький, який саме тоді продавав свій маєток Владиславу Серватовському, подарував парафії під костел старезну корчму разом із земельною ділянкою.

48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.