35326 Гориньград Перший,
Рисв‘янка

Село Крупа вперше згадується у документах 1545 року, а також у 1577, 1583 і 1593 роках. У XVIIст. отримало статус містечка, який було відновлено 1777 року на магдебурзькому праві зі зміною назви на Гориньград. У 1827 році тут проживало 1055 жителів, в середині XІXст. - 1598, наприкінці - 1860, 1911 року - 2564, 1921 року - 2042, нині село має менше півтисячі осіб.

На теренах утвореного ще царською владою Шубківського полігону у 20-х роках XXст. засновано кілька поселень польських військових ветеранів, у тому числі Осада Язловецька, яка нині є частиною сіл Рисв‘янка і Гориньград Перший.

Парафія та перший дерев'яний костел у Крупі постали у 40-х роках XVIIст., а останній (четвертий) дерев'яний храм - у 50-х роках XVIIIст., і лише у 1817-1823рр. у Гориньграді збудували муровану святиню. Проте у першій половині 70-х років цього століття царська влада костел зачинила, а парафію ліквідувала. Пустуючий храм проіснував, принаймні, до 1889 року, а потім був розібраний. Місцеві римо-католики послуговувались цвинтарною каплицею Преображення Господнього у складі парафії Пресвятої Трійці у Тучині.

35326 Гориньград Перший

Село Крупа вперше згадується у документах 1545 року, а також у 1577, 1583 і 1593 роках. У XVIIст. отримало статус містечка, який було відновлено 1777 року на магдебурзькому праві зі зміною назви на Гориньград. У 1827 році тут проживало 1055 жителів, в середині XІXст. - 1598, наприкінці - 1860, 1911 року - 2564, 1921 року - 2042, нині село має менше півтисячі осіб.

Перший дерев'яний костел у Крупі, присвячений Преображенню Господньому, збудували та оснастили місцеві власники князь Альбрехт Станіслав Радзівілл, великий канцлер литовський, та його дружина Кристина (з Любомирських) згідно із фундаційним актом 10 грудня 1643 року, зареєстрованим 30 грудня 1643 року в Коронному реєстрі, та угодою про передачу коштів, детально описаною у Вільнюсі 10 грудня 1644 року. Парафія отримала від них значні земельні наділи разом із кріпаками, а також понад 10 тисяч злотих.

81600 Заклад

У другій половині XIXст. виникло поселення довкола заснованого графом Станіславом Скарбеком у 40-х роках XIXст. на землях відомого у документах із другої половини XIVст. Дроговижа «Доброчинного закладу (інституту) для сиріт і убогих» та з часом отримало назву Заклад. Спочатку його населення складали, в основному, особи, які обслуговували заклад та його вихованці, нині у селі проживає три сотні мешканців. До 2020 року входило до Миколаївського району.

1 серпня 1843 року граф Станіслав Скарбек заснував «Доброчинний заклад (інститут) для сиріт і убогих». Його статут передбачав створення у ньому каплиці, богослужіння та релігійне навчання у ній мали проводити католицькі священники латинського та візантійського обрядів, які проживатимуть в інституті. Збудували заклад разом із каплицею та урочисто його відкрили у серпні 1875 року, протягом кількох десятиліть після смерті фундатора 28 жовтня 1848 року.

81600 Заклад

У другій половині XIXст. виникло поселення довкола заснованого графом Станіславом Скарбеком у 40-х роках XIXст. на землях відомого у документах із другої половини XIVст. Дроговижа «Доброчинного закладу (інституту) для сиріт і убогих» та з часом отримало назву Заклад. Спочатку його населення складали, в основному, особи, які обслуговували заклад та його вихованці, нині у селі проживає три сотні мешканців. До 2020 року входило до Миколаївського району.

Утворене навколо «Доброчинного закладу для сиріт і убогих» поселення отримало також і свій цвинтар, на якому 1887 року було збудовано муровану каплицю-усипальницю для померлого ще 28 жовтня 1848 року фундатора закладу, похованого тимчасово у родинному гробівці на Личаківському кладовищі у Львові (разом із ним там похоронили також померлого 1881 року молодшого брата фундатора Владислава Скарбека, який теж був доброчинцем закладу). 8 травня 1888 року згідно із заповітами рештки Скарбеків урочисто перепоховали у крипті новоспорудженої каплиці, а 1904 року знайшов тут свій вічний спочинок Генрік Скарбек, куратор закладу.

81600 Миколаїв

Місто з магдебурзьким правом заснував з дозволу короля Сигизмунда Августа 25 лютого 1570 року дроговизький староста Микола Тарло на землях древнього королівського села Дроговиж та назвав за своїм іменем Миколаєвом. Міські права підтвердили інші п'ять королів, а також австрійські цісарі Йосиф II 1782 року та Франц І 1794 року. У 1880 році тут проживало 2687 мешканців, 1931 року - 3625, нині - приблизно 14500 осіб. У 1940-1962 і 1966-2020 роках місто було районним центром.

Як і в інших містах та селах на українських теренах колишньої Речі Посполитої, римо-католиків у Миколаєві спочатку хоронили поблизу парафіяльного костелу св. Миколая. Проте в австрійські часи (швидше за все, у першій половині XIX століття) цвинтар перенесли за місто (ймовірно, на захід, в район нинішніх вулиць Болоня і Петра Дорошенка). Тут хоронили як римо- та і греко-католиків.

81600 Миколаїв,
вул. Шевченка, 2,
+380 (3241) 53-133

Місто з магдебурзьким правом заснував з дозволу короля Сигизмунда Августа 25 лютого 1570 року дроговизький староста Микола Тарло на землях древнього королівського села Дроговиж та назвав за своїм іменем Миколаєвом. Міські права підтвердили інші п'ять королів, а також австрійські цісарі Йосиф II 1782 року та Франц І 1794 року. У 1880 році тут проживало 2687 мешканців, 1931 року - 3625, нині - приблизно 14500 осіб. У 1940-1962 і 1966-2020 роках місто було районним центром.

Каплиця у Миколаєві постала невдовзі після заснування міста, і, принаймні, 1595 року згадується миколаївський душпастир. Перший мурований костел збудували 1596 року і заснували парафію 1600 року коштом дроговизького старости Юрія Мнішка, його дружини Ядвіги (із Тарлів) та її матері Ядвіги Тарло (із Стадніцьких). Того ж, 1600 року цей мурований храм описує архієпископ Львівський Ян Соліковський як 'муровану, але ще не досконалу святиню'. Утворення парафії санкціонував 17 травня 1607 року король Зигмунт ІІІ Ваза як власник дроговизьких маєтностей.

816?? Суха Долина

Невеличке село Суха Долина вважається заснованим приблизно 1800 року трьома братами Доскочинськими. На початку 80-х років XIX століття (і до ІІ світової війни) це поселення разом із нинішніми Глінкою, Гутиськами Королівськими та Переламанцем було частиною села Глуховиця (нині - Глухівець), яке тоді нараховувало понад 440 мешканців. Нині у Сухій Долині проживає менше двох сотень осіб. До 2020 року село входило до Миколаївського району.

Нечисленні католики латинського обряду Глухівця, у тому числі і Сухої Долини, спочатку належали до парафії св. Миколая у Миколаєві. Із середини XIX століття до І світової війни їх кількість зросла від половини сотні осіб до півтори сотні, а у першій половині 20-х років становила понад сотню вірних. Тоді тут і почали підготовку до спорудження власної святині.

81613 Демня,
вул.Шевченка, 9

Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком (за іншими джерелами, село згадувалось під назвою Демня на Зубрі або Воля ще 1453 року), а також згадку 1466, 1469 і 1473 роках. У 80-х роках ХІХ століття село мало приблизно 1400 мешканців, нині - близько 1600 осіб. У 1950-1989 роках називалось Димівкою. До 2020 року входило до Миколаївського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Миколая у Миколаєві. В середині XIX століття їх чисельність становила приблизно 170 вірян, наприкінці цього століття - понад 120, а 1911 року, коли завдяки зусиллям миколаївського настоятеля о. Войтеха Войтановського 11 березня було отримано із Львівської курії дозвіл на будівництво власної святині - майже чотири сотні вірних.

6800? Чорноморськ,
вул. Середня, 67,
+380 (48) 682-50-92,
f.b.: 61586871074316

Наприкінці XVIII - на початку XIX століть на цих теренах виникло поселення, яке назвали Буговими Хуторами (за прізвищем їх власника Андрій Буга), проте 1896 року воно мало лише 10 дворів, але працювало кілька рибних заводів. 1927 року Бугове перейменували на Іллічевське, яке 1952 року, отримавши назву Іллічівськ, стало селищем (міського типу), а 1973 року - містом (обласного підпорядкування). У 2016р. його перейменували на Чорноморськ. Проживає тут майже 58 тисяч мешканців.

В Буговому на початку ХХст. могло проживати кілька сімей німецького та польського походження. Якщо вони були римо-католиками, то, швидше за все, належали до розташованої поблизу парафії св. Венделіна у Клайнлібенталі, який тоді вже називався Ксеніївкою. Свого храму, звичайно ж, не мали.

68093 Малодолинське,
вул. Зелена, 2а

У 1787р. тут існував аул Крим, утворений татарами-втікачами з окупованого Росією Криму, яикий близько 1791 року позначений як Мала Акаржа, у 1798-1803рр. там була Остапівка, а після заселення 1804 року німцями-колоністами село стало Клейнллібенталем. У 1809р. тут проживало 428 мешканців, 1835 року - 804, 1850 року - 1232, 1871 року - приблизно 1700. Від 1896 село називалось Ксеніївкою, яку 1945 року перейменували на Малодолинське. У 1944р. німців примусово виселили. Нині воно має понад 3100 осіб.

Перший храм німці-католики збудували невдовзі після заснування села та облаштування у ньому. Про нього відомо лише те, що в середині XIX століття він став надто малим для парафіян, чисельність яких перевищила тисячу вірних. Ймовірно, вже тоді мав титул св. Венделіна - покровителя пастухів та селян (колоністи займалися тваринництвом, землеробством і садівництвом).