22163 Самгородок

Поселення Самгородок вважається заснованим 1602 року. Було містечком і центром волості, а в радянські період якийсь час - районним центром, проте нині є селом з населенням близько 1870 мешканців.

Місцеві римо-католики, яких за переписом 1897 року було 622 особи, належали до парафії свв. Апп. Петра і Павла у Копіївці. У 1882 році у Самгородку постав сучасний мурований філіальний костел, споруджений коштом Копчинського. Ймовірно, що тоді він мав титул св. Вікентія де Поля. У 40-х роках ХХ століття храм було закрито.

11784 Лебедівка,
вул. 40-річчя Перемоги, 1

Село Лебедівка, яке до 1961 року називалось Слобода-Чернецька, помилково вважається заснованим 1890 року, хоча вже 1805 року у ньому існувала римсько-католицька каплиця. У селі проживали переважно поляки. У жовтні 1935 року звідси до Харківської області було виселено 16 польських родин (94 особи), проте пізніше тут стали селитись українці з Черкаської області. Нині чисельність місцевого населення не перевищує трьох сотень.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському (нині - Звягель). 1805 року у Слободі-Чернецькій коштом Максиміліана Яблоновського (місцевого землевласника?) було споруджено філіальну дерев'яну каплицю Преображення Господнього (ймовірно, на кладовищі). А, принаймні, від 1852 року тут вже існувала окрема парафіяльна філія, яку обслуговував вікарій о. Йосиф Осмольський.

2460? Крижопіль

Поселення Крижопіль разом із залізничною станцією виникло під час будівництвом залізниці Київ-Одеса у 1866-1870 роках та отримало назву від села Крижопіль, розташованого за 17 км від селища. Є районним центром з 1923 року та селищем міського типу з 1938 року, в якому нині проживає понад 8600 мешканців.

Раніше римсько-католицького храму тут не було. Після падіння комуністичного режиму місцевих католиків латинського обряду обслуговували францисканці (орден Братів Менших) з парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Городківці. 2004 року тодішній настоятель цієї парафії бр. Йоан Дуклян Павлюк OFM розпочав будівництво мурованого костелу у Крижополі.

81105 Наварія

У 1578 році Наварія, щодо заснування якої інформація відсутня, отримала магдебурзьке право і була містечком до XVIII століття (1758 року навіть отримала додаткові міські права). 1880 року тут проживало майже дев'ять сотень мешканців, з яких більше половини - римо-католики, нині чисельність населення - майже півтори тисячі мешканців. Наварія належала до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1618-1621 роках татари знищили у Наварії перший (дерев'яний) костел, споруджений наприкінці XVI століття разом із заснуванням тут парафії. 1630 року пожежа знищила наступний дерев'яний храм, збудований коштом Єлизавети Гумницької. У 1641-1645 роках було споруджено муровану святиню (також за кошти Е. Гумницької). 1645 року цей костел консекрував єпископ-помічник Львівський Андрій Средзинський 1648 року храму завдали шкоди козаки Б. Хмельницького, проте він швидко був відновлений.

08296 Ірпінь-Ворзель,
вул. вул. Тюльпанова, 1,
+380 (4597) 473-71,
f.b.: 104310237962330

Будівництво дачного селища Ворзель розпочалось на початку XX століття. 1938 року Ворзель отримав статус селища міського типу. Підпорядкований Ірпінській міськраді. Проживає у селищі близько 6600 мешканців. При місцевій залізничній станції у Ворзелі була невеличка каплиця, яку зруйнували за радянської влади.

Будинок семінарії у Житомирі було споруджено ще у 1756-1757 роках, проте розпочала вона свою діяльность лише 6 травня 1785 року, коли затвердили її статут. На початку 40-х років XIX століття семінарія переїхала до монастиря оо.-франциканців, яких царська влада змусила покинути Житомир. А їхній храм (нині - св. Йоана з Дуклі) став семінарійним під титулом св. Антонія Падуанського. У 1876 році царат закрив семінарію, проте вже через 5 років її було відновлено. У квітні 1919 року, після встановлення у Житомирі більшовицької влади семінаристи були змушені переїхати до Олики, пізніше - до Гнєзна у Польщі, і лише у 1922 році семінарія запрацювала у Луцьку, де вона перебувала до 1941 року.

79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62,
+380 (32) 240-90-71,
f.b.: 100077485300911

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1814 році Львівська семінарія відокремилась від Генеральної семінарії, заснованої 1783 року австрійським урядом для всіх галицьких дієцезій, та розташувалась у будівлі колишнього монастиря сетер-кармеліток босих. Інтелектуальна формація семінаристів здійснювалась на богословському факультеті Львівського університету. У жовтні 1945 року Львівську семінарію було евакуйовано та перенесено у Польщу до монастиря оо.-бернардинів у Кальварії Зебжидовській, де вона пропрацювала аж до ліквідації у жовтні 1950 року.

32000 Городок,
вул. о. Ванагса, 14,
+380 (3851) 321-43,
www: wds-gorodok.com,
f.b.: 345857168908755

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

Семінарію Кам'янець-Подільської дієцезії заснував єпископ Станіслав Рупневський 1721 року. У 1781 році вона отримала власну будівлю, проте ненадовго, бо вже 1793 року царська влада її відібрала, семінаристи переселились у монастир отців-кармелітів. Через два роки була ліківідована і сама Кам’янець-Подільська дієцезія, її семінарію перенесли до Олики. У 1798 році єпархію та її семінарію відновили, проте будівлю не віддали, і семінаристи знову поселились у монастирі оо.-кармелітів. 1843 року семінарію приписали до Духовної академії у Петербурзі, а семінаристам довелось переселитись у монастир оо.-домініканців. У 1866 році царська влада дієцезію повторно ліквідувала, а семінарію остаточно закрила. Після відновлення єпархії у 1918 році семінарію внаслідок комуністичного терору семінарію не вдалось відновити.

79008 Львів,
вул. Пекарська, 59

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

У 1880 році було засновано монастир оо.-воскресінців у відремонтованому колишньому тимчасовому монастирі францисканок по вул. Пекарській, 45 (нині - 57); там же облаштували каплицю. У 1881-1882 роках воскресінці спорудили будинок інтернату для руських (українських) хлопців. У 1886-1887 роках було збудовано нове крило монастиря. Потім добудували поверх у старій частині та розширили будівлю інтернату.

21029 Вінниця,
вул. Келецька

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Неокатехуменальна семінарія Redemptoris Mater у Вінниці тимчасово розташована у будинку вінницької парафії Святого Духа у мікрорайоні Вишенька. Відмінність такого типу семінарій від звичайних дієцезіальних полягає не в програмі навчання, а в формації семінаристів-місіонерів, які готові служити будь-де у світі, куди їх пошле єпископ.

21029 Вінниця,
вул. Келецька,
вул. Стельмаха, 43/19,
+380 (432) 43-82-83

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Назву цьому вінницькому мікрорайону дала річка Вишенька, яка є правою притокою Південного Бугу і тривалий час слугувала природною південно-західною межею міста. Забудували його у 1960-1990 роках. Місцеву парафію, яка є наймолодшою у Вінниці, зареєстрували 3 лютого 2003 року. Цього ж року завдяки зусиллям о. Станіслава Кшишковського тут спорудили пристосовану каплицю, яку 7 вересня освятив єпископ Леон Дубравський.