74361 Костирка
Німецьке поселення Клостердорф (у перекладі - 'монастирське село') виникло 1804 року. У 1916 році його указом царя Миколи II перейменували на Костирку. У 1944 році мешканців німецького походження депортували із цього села так само, як із інших німецьких поселень на півдні України. Нині тут проживає сім сотень осіб.
Парафіяльна спільнота у Костирці була утворена разом із заснуванням села, у 1804 році, але мурований храм коштом місцевих вірян тут постав лише у 1868 році. До парафії, яка до І світої війни нараховувала понад 1200 віруючих, належали Берислав, Каховка та кілька хуторів навколо, а обслуговували їх духовні потреби оо. Йосиф Кельш та Йосиф Шиндлер.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
---|---|
Поточна дата: грудень, 04 | |
1902 | - освячено новоспоруджений костел cв. Варвари у Бориславі на Львівщині; |
2009 | - архієпископ Мечислав Мокшицький відправив першу Месу у частково спорудженому костелі cв. Варвари у Бориславі на Львівщині; |
2016 | - єпископ Ян Пурвінський впровадив мощі бл. Владислава Буковинського до костелу cв. Варвари у Бердичеві на Житомирщині; |
30600 Теофіполь,
вул. Богдана Хмельницького, 14
Поселення Теофіполь під назвою Камінь вперше згадується як одна з фортець на півдні Волині 1420 року в дарчому акті великого князя литовського Вітовта, тоді ж і отримало магдебурзьке право. Містечко стали називати Човганським Каменем, щоб відрізнити його від інших з такою ж назвою, а пізніше - Човганом. У 1719 році було підтверджено міські права поселення. У 1740 році його власниця княгиня Теофілія Яблоновська перейменувала Човган на Теофільполь. Згодом «ль» відпало, утворивши сучасну назву - Теофіполь. 1797 року містечко стало волосним центром. З 1959 року є селищем міського типу.
Теофіполь мав замкову каплицю XVI-XVII століть, монастирський костел 1741 року і цвинтарну каплицю 1744 року, які, на жаль, не збереглись до наших часів.
У 1741 році у Теофіполі коштом його власниці Теофілії Яблоновської постав тринітарський костельно-монастирський комплекс. 1742 року у храм привезли копію ікони Матері Божої Ченстоховської, а 1746 року - скульптуру Ісуса Христа із Назарету. Після польського визвольного повстання 1830-1831 років, в якому взяли участь місцеві ченці-тринітарії, царська влада закрила монастир, а костел перейшов до світських священиків і став парафіяльним. Храм було зруйновано вже за радянської влади, 1985 року.
80065 Угнів
Перша згадка про Угнів датується 1360 роком, у 1462 року отримав маґдебурзьке право. У 1940-1941рр. та 1944 року місто було центромрайону. 1947 року в рамках акції «Вісла» українське населення виселили на захід і північ Польщі. У 1951 році Угнів перейшов до СРСР в обмін на українські території на верхньому Сяні, які перейшли до Польщі. Після цього польське населення з міста виїхало, у ньому оселились українці. Нині є найменшим містом України з населенням менше тисячі мешканців.
Після надання Угневу міських прав його власник Зигмунт Радзановський заснував парафію з двома священиками та школою, його коштом збудували дерев'яний костел Успіння Пречистої Богородиці і св. Дороти. Проте у XV—XVI століттях парафія занепала після переходу власників міста у кальвінізм.
44020 Пульмо,
вул. Калініна, 166
Село Пульмо, розташоване між озерами Пулемецьким і Світязь, вперше згадується у документах 1414 року. Проживає тут близько 1400 мешканців.
Релігійна Місія «Карітас-Спес» Луцької дієцезії створила у Пульмо на березі озера Світязь Центр відпочинку для дітей з неповних та малозабезпечених сімей. З 1997 року вони проживали у наметах прямо на березі озера, а згодом на окраїні села була придбана ділянка з невеликим будиночком. З часом збудовали новий корпус, душові кабіни, встановили стаціонарні намети, створили невелику спортивну площадку, облаштовали кухню. У 2007 році розпочалась реконструкція (фактично будівництво нового) табору завдяки фінансовій та будівельно-ремонтній допомозі благодійників. Було споруджено новий житловий корпус, обладнано сучасні туалети та ванні кімнати, збудовано і оснащено найсучаснішим обладнанням кухню та їдальню, влаштовано у корпусі каплицю.
32660 Нова Гута
Село Нова Гута, чисельність мешканців якого ледве перевищує три сотні, вважається заснованим 1662 року.
Разом із сусідніми Рудківцями Нова Гута налічує понад сотню римо-католиків. На початку 90-х років минулого століття вони своїм коштом збудували невеликий мурований костел. Цей храм консекрував 1993 року єпископ Ян Ольшанський MIC.
78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: kostel.snyatyn
Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.
Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).
31226 Гайдайки,
вул. Миру, 2а
На початку 60 років XIX століття тут, на безлюдній території першими поселилась родина Гайдай. Гайдай проводив виміри земельних наділів для селян, які прибували на місце нового поселення з навколишніх сіл. Це і стало основою населеного пункту Гайдайки. У 1968 році до Гайдайок увійшло поселення Червоне. У Гайдайках раніше переважали мешканці польського етнічного походження, тоді як у Червоному мещкали переважно українці. Нині тут проживає лише трохи більше трьох сотень селян.
Будівництво місцевого мурованого костелу проводилось у 1989-1992 роках зусиллями о. Яна Білецького та Ганни Пачковської. 12 грудня 1992 року єпископ Ян Ольшанський MIC освятив цей храм.