82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька, 2

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

1 липня 1697 року єпископ Перемишьський Єжи Денгофф дозволив кармелітам-обсервантам спорудження костельно-монастирського комплексу в Дрогобичі. Пожертву для них здійснили Ян Бекерський (заміську земельну ділянку та кошти) і дрогобицький староста Мартин Хоментовський (ділянку в місті біля ринку), а їхню фундацію затвердив 1710 року єпископ Перемишльський Казимир Бокум.

82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У 1790 році у Дрогобичі заснували міське кладовище по вулиці Трускавецькій (колишня Грюнвальдська), на якому хоронили вірян парафії св. Варфоломія та інших (воно лише на чотири роки молодше від знаменитого Личаківського у Львові). Вхідна брама містить напис на латині «Нехай тлінне зодягнеться в нетлінне», а зверху - жіночу скульптуру у римському одязі при хресті.

82103 Дрогобич,
вул. Братів Кіцилів

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

Цей присілок Дрогобича утворився у 80-х роках XVIIIст., коли один із представників роду Шкільників збудував на північ від гори Тептюж біля ріки Тисмениці млин - звідси і пішла назва Млинки Шкільникові, а інша частина поселення називалась Млинками Сівковими. Нині Млинки є мікрорайоном Дрогобича.

Місцеві римо-католики належали до дрогобицької парафії св. Варфоломія. Оскільки у 30-х роках минулого століття у Млинках греко-католики розпочали спорудження каплиці, то католики латинського обряду приблизно у той же час вирішили збудувати тут також свою святиню.

82130 Волоща

Вперше у документах Волоща згадується 21 березня 1425 року. Попри те, що у XVIIст. тут двічі намагались заснувати місто під назвою Коритків, Волоща залишилась лише селом. 1890 року у ньому проживало 1808 мешканців (1388 українців і 420 поляків), 1904 року - 1995, 1939 року - 2510 (переважно - українці), а нині село нараховує понад 1200 осіб.

Римо-католики Волощі належали до парафії св. Дороти у Тулиголовому Львівської архідієцезії. Близько 1703 року місцевий власник Франциск Коритко фундував будівництво першого дерев'яного костелу Воздвиження Святого Хреста у селі та заснування парафії, першим настоятелем якої до 1708 року був о. Казимир Бурдович.

82130 Волоща

Вперше у документах Волоща згадується 21 березня 1425 року. Попри те, що у XVIIст. тут двічі намагались заснувати місто під назвою Коритків, Волоща залишилась лише селом. 1890 року у ньому проживало 1808 мешканців (1388 українців і 420 поляків), 1904 року - 1995, 1939 року - 2510 (переважно - українці), а нині село нараховує понад 1200 осіб.

Місцевий власник Франциск Брюкманн поховав померлу від холери дружину Анну на околиці села та 1832 року збудував на її могилі муровану цвинтарну каплицю св. Анни, подарувавши волощанській парафії Воздвиження Святого Хреста земельну ділянку навколо під цвинтар. У цій каплиці щотижня проводились богослужіння за померлих фундаторів.

82160 Меденичі,
вул. Лисенка, 3,
+380 (3244) 706-52

Меденичі вперше у джерелах згадуються 1395 роком. 1880 року у селі проживало 2266 мешканців, 1890 року - 2430, нині - майже 3300 осіб. У 1939-1941 і 1944-1959 роках були райцентром, у 1940 році отримали статус селища (міського типу).

У 1550 році парафія у Меденичах отримала фінансово-матеріальне забезпечення від короля Зигмунта ІІ Августа, який ще 1533 року надав певні привілеї селу, а місцевий дерев'яний костел міг постати ще раніше. 1604 року згадується меденицький душпастир о. Павло. Матеріали візитації парафії 1646 року свідчать, що стіни храму вже були в поганому стані, а мав він два вівтарі.

82163 Рівне

У 1783-1787рр. близько 80 сімей переселенців-німців на колишніх землях василіанського монастиря у Літні заснували село, яке назвали Кенігзау. 1880 року тут проживало понад сім сотень мешканців, 1934 року - 677. 1938 року село офіційно перейменували на Рівне, хоча цю назву вживали і раніше. У 1940р. німців виселили до Ватерґав, а їх домівки спочатку зайняли місцеві українці, а після 1945 року - депортовані українці із Польщі. Нині село має лише півтори сотні осіб.

Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду та належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах. Свою святиню їм вдалось збудувати власним коштом лише у середині ХІХ століття, коли їх чисельність майже досягла семи сотень вірян.

82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Римо-католики міста спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, проте вже наприкінці 1535 року ця святиня згоріла.

82042 Добромиль

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Муровану придорожню каплицю парафії Преображення Господнього у Добромилі збудували при в'їзді в місто зі сторони Хирова, ймовірно, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть (можливо, завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Фелікса Хмельовського).

82042 Добромиль

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

У 90-х роках XIX століття за розпорядженням австрійської влади цвинтар при костелі Преображення Господнього у Добромилі перенесли за межі міста ліворуч від дороги в напрямку Нижанковичів. Ймовірно, що невдовзі там на пагорбі було збудовано парафіяльну цвинтарну каплицю, проте вперше у схематизмах Перемишльської дієцезії вона згадується 1855 роком (у більш ранніх схематизмах каплиці взагалі не подавались).