 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
47744
f.b.: 100095255387167
Перша писемна згадка про Скоморохи датується 1450 роком, згадуються також у у 1451 і 1469 роках. 1832 року у селі проживало лише 205 мешканців, 1870 року - 663, 1890 року - 896, у тому числі 611 українців і 233 поляків, 1921 року - 910, нині - понад 540 осіб.
Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Вацлава у Баворові. В середині ХІХ століття їх було близько сотні, наприкінці цього століття - удвічі більше, а 1908 року, коли коштом місцевих власників Баворовських та парафіян завершилось в Скоморохах спорудження мурованої каплиці, в архітектурі якої прослідковуються неороманські та неоготичні мотиви, вже три сотні вірян.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: вересень, 20 | |
| 1790 | - беатифіковано архієпископа-митрополита Галицького Якова Стрепу; |
| 1903 | - архієпископ Йосиф Більчевський у Домажирі на Львівщині освятив новозбудований костел Ісусового Серця; |
| 2015 | - поруч з костелом св. Йосифа у Миколаєві єпископ Броніслав Бернацький освятив грот-капличку 'Серце Марії'; |
| 2023 | - архієпископ Мечислав Мокшицький у Домажирі на Львівщині реконсекрував відновлений храм Ісусового Серця, освятив новий вівтар та впровадив мощі св. Йосифа Більчевського; |
47851 Новосілка
Новосілка (Скалацька, Мала) вперше згадується 1471 роком як королівське село, є згадка також 1593 року. У 1914 році тут проживало 778 мешканців, 1931 року - 822, 1939 року - близько 2 тисяч, з яких 45% були поляками, нині - понад 1500 осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.
Католики латинського обряду Новосілки належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. В середині XIX століття їх чисельність становила близько півтисячі, наприкінці цього століття аж до І світової війни - сім сотень, а в міжвоєнний період поступово збільшилась до майже дев'яти сотень вірян. Тоді і постала у селі мурована святиня.
47711
вул. Січових Стрільців - Івана Франка,
f.b.: sharbelbajkivci
Перша писемна згадка про Байківці датується 1653 роком. Тривалий час поселення було розділене на Старі Байківці та Нові Байківці. 1880 року тут проживало понад 770 мешканців, нині - близько трьох з половиною тисяч осіб. У 1940-1941 і 1944-1962 роках село належало до Великобірківського району.
Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелеві Мазовецькому, який нині називається Соборним. В середині ХІХ століття їх було близько 340, а 1901 року, коли чисельність вірян перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського спорудили дерев'яну каплицю. Перед І світовою війною кількість вірних збільшилась до понад 660 осіб.
47713 Соборне
Відомий у документах із XVIIст. присілок Чернелова(-Руського), який пізніше колонізували польські переселенці (мазури), став окремим селом та отримав назву Чернелова-Мазовецького. 1880 року тут проживало 1191 мешканців, 1904 року - 1233, 1921 року - 1319, нині - понад півтисячі. Восени 1944 року поляків, що становили більшість населення, вивезли до Польщі, а звідти оселили лемків. У 1946-1957рр. мало назву Жукове, у 1957-2016 роках - Жовтневе.
У 1768 році у Чернелеві-Мазовецькому коштом місцевої власниці Йоани Ястжембської (із Сераковських) було збудовано перший (дерев'яний) костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії та засновано парафію. Приблизно тоді ж її настоятелем був теребовельський декан о. Казимир Даньковський, а охоплювала вона понад десяток сусідніх сіл та налічувала 1422 вірних.
59021 Давидівка,
Лісова, 7
Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.
Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.
59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435
Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.
Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.
59023 Стара Красношора,
www: krasnoszora.wordpress.com
У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, потім входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.
Вже 1810 року тут заснували римсько-католицьке кладовище (збереглось донині), а 27 червня 1811 року було утворено душпастирський осередок, яким опікувався священник із дуже далекої парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Качиці, що нині належить Румунії. І лише 1812 року завершили будівництво дерев'яної каплиці.
