22443 Черепашинці

Поселення Черепашинці вважається заснованим наприкінці XV - на початку XVII століть. У другій половині XVIII - першому десятилітті ХХ століть почергово перебувало у власності Холоневських, і Здзеховських. 1880 року тут проживало до 2 тисяч мешканців, 1892 року - 3030, 1897 року - 3495, 1905 року - 3730, нині - приблизно півтори тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Янові (нині - Іванові). Місцеві власники Холоневські в останні десятиліття XVIII століття розпочали в Черепашинцях будівництво палацу. І в закладеному при ньому парку збудували муровану каплицю, яку схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують 1773 роком.

22420 Пиків

Пиків вважається заснованим не пізніше 1590 року, документально згадується у 1569-1570рр. чи навіть 1525 року, а також у 1594, 1603 та 1611 роках. Принаймні, із XVIIIст. подається як містечко, яке в царській Росії було центром волості, а в радянські часи коротко райцентром. У 80-х роках ХІХст. мало приблизно 2300 мешканців (Старий і Новий Пиків), 1903 року - 2356, 1905 року - 4658, нині тут проживає майже дві тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Мурованої каплиці на католицькому кладовищі парафії Пресвятої Трійці у Пикові, за даними схематизмів Кам'янецької дієцезії, у 1859-1860 роках ще не існувало, проте схематизми Луцько-Житомирської дієцезії її подають, починаючи, принаймні, від 1876 року аж до 1914 року. Оскільки не вдалось знайти жодної іншої інформації про цю каплицю, наче її взагалі не було, то гіпотетично її можна спробувати ототожнити із каплицею-усипальницею Романського.

22420 Пиків,
вул. Соборна

Пиків вважається заснованим не пізніше 1590 року, документально згадується у 1569-1570рр. чи навіть 1525 року, а також у 1594, 1603 та 1611 роках. Принаймні, із XVIIIст. подається як містечко, яке в царській Росії було центром волості, а в радянські часи коротко райцентром. У 80-х роках ХІХст. мало приблизно 2300 мешканців (Старий і Новий Пиків), 1903 року - 2356, 1905 року - 4658, нині тут проживає майже дві тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Перший костел (очевидно, дерев'яний) Пресвятої Трійці у (Старому) Пикові існував ще перед 1604 роком. І згадується він в актах Луцького синоду від 1726 року. У 1740 року його замінив інший дерев'яний храм, саме відтоді тут велись метричні записи, хоча парафія, за даними схематизмів, постала ще на початку цього століття.

23536 Рахни-Лісові,
вул. Паркова, 59

Першу згадку про Рахни(-Лісові) містить документ від 9 квітня 1626 року, який засвідчує знищення села татарами, тобто існувало воно ще раніше (вважається заснованим 1607 року). У 1639 та 1654 роках Рахни згадуються як містечко. 1893 року тут проживало 2071 мешканців, 1901 року - 2512, 1905 року - 2714, 1926 року - 3738. У 1918-1923рр. Рахни Лісові були волосним центром. Нині село має близько 5 тисяч осіб, до 2020 року входило до Шаргородського району.

Католики латинського обряду раніше належали до парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії / св. Антонія у Красному. У 189?-х - 190?-х роках їх було майже півсотні, і свої святині вони не мали. Споруджена у другій половині 90-х років ХІХст. за проектом відомого архітектора Владислава Городецького палацова каплиця православної родини місцевих власників Балашових, яку інколи вважають католицькою, була православною (нині перебуває у частково зруйнованому стані).

23530 Мурафа,
вул. Дружби, 75,
+380 (4344) 293-68, 294-44,
f.b.: murafs.ka.parafia

Мурафа (Морахва) вперше документально згадується 1432 року. Частина містечка на правому березі ріки Клекотина звалась Стара Мурафа, а на лівому березі - Нова Мурафа. У 80-х роках XIXст. ці дві Мурафи нараховували майже три тисячі мешканців, 1893 року - 2260, 1905 року - 3140. У радянські часи до 1989 року об'єднане село Мурафа називалось Жданове. Нині тут проживає понад 2700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

У 1627 році у Мурафі місцева власниця Ядвіга Белжецька (із Язловецьких) фундувала невеликий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії для оо.-домініканців, пожертвувавши їм, зокрема, села (Великі) Голинчиці та Малі Голинчинці (Ксьондзівку, яка нині є Вербівкою). Після цього фундаторка померла, а її спадкоємець Януш Тишкевич заборонив ченцям оселитись у Мурафі, тому домініканці облаштувались у Голинчицях, збудувавши тут дерев'яні каплицю та невелику резиденцію.

23551 Зведенівка,
вул. Сонячна, 14,
+380 (4344) 241-55,
www: kostel-zwedeniwka.blogspot.com

Село Зведенівка, яке в давнину називалось Зведений Камінь, відоме із XVII століття, проте вважається заснованим 1790 року, хоча ще 1757 роком датується перша греко-католицька церква у ньому. У 1893 році тут проживало 729 мешканців, 1905 року - 932, нині село нараховує понад 1200 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Як не дивно, але католики латинського обряду раніше належали до парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії / св. Антонія у розташованому значно далі Красному, ніж, скажімо, Мурафа чи Шаргород із їх парафіяльними костелами. Не маючи своєї святині, вони змушені були долати близько тридцяти кілометрів до Красного.

23514 Козлівка,
вул. Молодіжна, 35

За переказами, понад 380 років тому на місці села був хутір, де проживала сім'я Козлюків, тому село, яке розрослось із хутора, назвали Козлівкою. На початку 80-х років ХІХст. тут проживао 460 мешканців, 1893 року - 725, 1905 року - 861, 1913 року - 860, нині - трохи більше семи сотень осіб. До 2020 року село входило до Шаргородського району.

Католики латинського обряду Козлівки раніше належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді. Своєї святині вони не мали, аж до 90-х років ХХ століття доводилось послуговуватись парафіяльним храмом, розташованим досить далеко від села.

23542 Юхимівка,
вул. Молодіжна, 1

У XVIIIст. Йоахим Потоцький оселив на своїй землі півсотні родин московітів-старообрядців. Село називали Йоахимівкою, доки у царській Росії не перейменували на Єфімовку. Пізніше воно поповнилось українцями та поляками. 1893 року тут проживало 1260 селян, 1905 року - 1157, 1925 року - 1883, у тому числі 1708 українців, 157 московітів та 18 поляків, нині - близько тисячі осіб. До 2020 року село входило до Шаргородського району.

Раніше місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. Не маючи своєї святині, відвідували парафіяльний костел на відстані десятка кілометрів. І лише у 90-х роках ХХст. приступили до спорудження свого храму.

23532 Деребчин,
вул. Гагаріна?, 1а,
+380 (4344) 283-70

Село Деревчин, яке згодом стало називатись Деребчин, існувало, принаймні, із XV століття та згадується у документах наступних століть. 1880 року воно нараховувало приблизно півтори тисячі мешканців, 1893 року - 1817, 1905 року - 2360, нині сел має близько 2200 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Католики латинського обряду Деребчина, які становили приблизно половину населення села, раніше належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. І свого храму вони не мали. Тоді і аж до 90-х років ХХст. їм доводилось долати понад десяток кілометрів на шляху до парафіяльної святині.

23510 Плебанівка,
вул. Соборна, 53,
+380 (4344) 281-93

Першу писемну згадку про село Княжі Луки містить документ литовського князя Вітовта від 5 травня 1383 року, яким воно мало бути заснованим, проте сталось це пізніше. Принаймні, 1468 року село вже існувало, потім згадується 28 грудня 1510 року. У 90-х роках XVIст. село отримала новозаснована парафія св. Флоріана у Шаргороді, відтоді воно називається Плебанівкою. У XIXст. село перейшло у власність царської казни (ймовірно, внаслідок конфіскації парафіяльних маєтностей). У 80-х - 90-х роках цього ж століття тут проживало 1600-1800 мешканців, 1905 року - 2181, нині - майже 1700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Зрозуміло, що католики латинського обряду Плебанівки належали до вже згаданої парафії св. Флоріана у Шаргороді, оскільки село кілька століть було її власністю, проте своєї святині вони не мали, тому аж до 90-х років ХХ столліття послуговувались парафіяльною, розташованою на відстані близько десяти кілометрів.