47101 Шумськ,
вул. Українська, 13

Вперше Шумськ письмово згадується 1149 роком, потім - у 1199, 1233 і 1259 роках. 1881 року у містечку проживало понад півтори тисячі мешканців, на початку 90-х років XIXст. - близько 2300, 1906 року - 4411, нині - 5400 осіб. У 1939р. втратив статус містечка, отримав назву Шумське, 1940 року став райцентром, а 1960 року - селищем міського типу. У 1999р. відновлено статус міста та назву Шумськ. 2020 року увійшов до Кременецького району.

У 1656 році своєї смерті місцевий власник Данило Єло-Малинський, український волинський шляхтич, який ще 1635 року перейшов в унію, заповів шумським францисканцям конвентуальним 8 тисяч злотих, а також 12 тисяч злотих василіанам на відновлення заснованого ним 1637 року іхнього монастиря, який постраждав під час буремних подій середини XVIIст., проте так і не був повністю відбудований, а 1676 року, за непідтвердженою інформацією, став францисканським.

48174 Великі Дедеркали

Вперше у документах згадуються 1545 року, є також згадки у 1563, 1570 і 1583 роках. Після 1795 року Дедеркали стали центром волості. Наприкінці XIXст. тут проживало близько 550 мешканців, 1906 року - 628, нині село має понад тисячу осіб. У 1940-1962 роках Великі Дедеркали були районним центром, потім до 2020 року входили до Шумського району.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії францисканців конвентуальних у Шумську. Перший дерев'яний костел Воздвиження Святого Хреста, збудований 1735 року у (Великих) Дедеркалах разом із дерев'яним монастирем для францисканців-реформатів, фундував місцевий власник Антоній Вишпольський та помістив у ньому образ Розп'ятого Господа Ісуса, який належав його родині кілька століть та дивом уцілів під час пожежі.

47453 Білозірка

Перша письмова згадка про Білозірку датується 1545 року, згадується також у 1547 і 1583 роках. У першій половині XVIIIст. стала містечком, яке у другій половині цього століття отримало міські права і 1797 року стало волосним центром. У 1875р. тут прживало близько 2054 мешканців, переважну більшість яких становили українці, 1906 року - 1754, 1931 року - 955. 1939 року містечко стало селом. До 2020 року входило до Лановецького району.

Костел у Білозірці заснували місцеві власники Адам Бжостовський, каштелян полоцький, і його дружина Геновефа (в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії - Теофіла), уроджена Огінська, яка 1743 року успадкувала білозірківський ключ маєтностей. Фундаційний акт від 6 квітня 1768 року зафіксували у Кременецьких книгах 21 вересня, і цього ж року храм освятив під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії о. Ян Підгороденський, майбутній єпископ.

47013 Білокриниця,
вул. Шевченка, 33

Вперше Білокриниця (Біла Криниця) згадується у документі від 9 травня 1438 року, є також згадки у 1545, 1563 і 1583 роках. Наприкінці XIXст. тут проживало 514 мешканців, 1906 року - 547, 1931 року - 1127, нині - близько 2200 осіб. У першому десятилітті XXст. у селі збудували військове містечко 11-го Ризького драгунського полку.

У 1910 році біля новоспоруджених казарм у Білокриниці збудували православний мурований полковий драгунський храм в честь Покрови Пресвятої Богородиці (цей день був полковим святом ще від початку заснування полку). Католиків латинського обряду у селі було мало (наприкінці XIXст. - дише півтора десятка), належали вони до парафії св. Станіслава єп. мч. у сусідньому Кременці та, зрозуміло, своєї святині не мали.

35680 Смига

Смига постала на початку 60-х років XIXст., землевласник граф Олександр Берг у 80-х - 90-х роках оселив тут десять німецьких сімей деревообробників та заснував лісопильню. Потім проклали залізницю, розширили при наступному власникові Кенне деревообробку, а поселення робітників назвали Кеннебергом на честь засновників. Проте офіційно село залишалось Смигою, що зафіксовано 1906 року (тоді тут проживало 233 осіб) та на австро-угорських картах періоду Ісв. війни. І лише у польський період стало Кеннебергом, проте лише до 1928 року. Нині селище (міського типу) має майже 2700 мешканців.

Католики латинського обряду Смиги належали до парафії св. Станіслав єп. мч. у Кременці, проте лише на початку 30-х років спромоглись розпочати підготовку до спорудження своєї святині.

47020 Великі Бережці

Поселення Бережці існувало вже у першій половині XVI століття (на одній із могильних плит давнього цвинтаря викарбувана дата 1500) та вперше у документах згадується 1541 року, є також згадки у 1545 і 1564 роках. Було містечком, в якому 1774 року проживало 1250 мешканців, 1884 року - 420, наприкінці XXст. - майже 700, 1906 року - 1045, нині - близько тисячі осіб. В Російській імперії - центр волості, в радянські часи стало селом і Великими Бережцями.

Католики латинського обряду Бережців (Підбережців) належали до кременецької парафії. Спочатку це була Успіння Пресвятої Діви Марії, а після її ліквідації - св. Станіслава єп. мчї. У 1815р. у Підбережцях оселився граф Мартин Тарновський, який 1818 року після смерті брата Вікентія успадкував місцеві та навколишні маєтності, а в 20-х роках збудував муровані палац і палацову каплицю (поблизу) у стилі модного на той час в імперії класицизму, зробивши містечко своєю резиденцією.

47003 Кременець,
вул. Дубенська

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

Реформати осіли в Кременці в дерев'яних будівлях 1744 року (тоді у місті вже існували костели парафіяльний францисканський Успіння Пресвятої Діви Марії та єзуїтський (Святого Духа,) свв. Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки). Проте невдовзі реформатський осідок знищила випадкова пожежа, і лише близько 1750 року Станіслав Потоцький, воєвода київський (1744-1756рр.) і познанський (від 1756 року), а також власник численних маєтностей в Україні, разом із другою дружиною Геленою Замойською фундував у місті спорудження їхнього мурованого костельно-монастирського комплексу.

Ze względu na rozwój nowego oprogramowania, nowe strony na portalu «Kościoły i kaplice Ukrainy» będą publikowane tylko dwa razy w tygodniu – w poniedziałek i piątek. Tryb aktualizacji portalu będzie obowiązywał do momentu zakończenia opracowywania nowego oprogramowania, rozpoczęcia jego działania i przeniesienia wszystkich zgromadzonych informacji do nowego portalu.

Warto zauważyć, że оd początku przywrócenia portalu 3 grudnia 2020 roku odwiedzający pobrali prawie pięćdziesiąt milionów stron, a całkowita liczba stron pobranych z serwisu przekroczyła ponad sto pięćdziesiąt milionów, co potwierdza strona 'Mapa oraz odwiedzanie'. Portal zawiera obecnie, oprócz wielu innych stron, tysiąc osiemset pięćdziesiąt dwie strony poświęcone kościołom i kaplicom. Łączna liczba wszystkich stron wynosi 7571.

47003 Кременець,
вул. Шевченка, 30,
f.b.: 100064487028362

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

Перший парафіяльний дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Кременці, фундований 1538 року, передали 1606 року францисканцям та замінили мурованим храмом 1638 року, який довелось відбудовувати після бурхливих подій середини XVII століття. Проте 1832 року царська влада його відібрала, а 1835 року змусила римо-католиків також покинути споруджений у 1731-1743 роках єзуїтський костел (Святого Духа,) свв. Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки.

47002 Кременець,
вул. Олени Пчілки

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

На початку 90-х років XIX століття Туницький і Базиліанський цвинтарі в Кременці, де хоронили також і римо-католиків, повністю перейшли до православних, тому на схилах гори Воловиця з ініціативи Антонія Пулмацека було засновано римсько-католицьке кладовище. На той час царська влада вже давно відібрала у вірян перший парафіяльний мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії францисканців, а також єзуїтський і реформатський храми, проте католики латинського обряду вже збудували та оснастили другий парафіяльний мурований костел св. Станіслава єп. мч..