W ciągu miesiąca od 7 lipca 2026 roku do 7 sierpnia portal „Kościoły i kaplice Ukrainy” nie będzie aktualizowany.

Od początku jego przywrócenia 3 grudnia 2020 roku odwiedzający pobrali prawie czterdzieści siedem miliony stron, a całkowita liczba stron pobranych z serwisu przekroczyła prawie sto czterdzieści trzy, co potwierdza strona 'Mapa oraz odwiedzanie'. Portal zawiera obecnie tysiąc osiemset czterdzieści dwie strony poświęcone kościołom i kaplicom (z czego osiemset osiemdziesiąt jeden ukazało się od 3 grudnia 2020 r.), a także dziewięćdziesiąt trzy strony poświęcone pastorom (trzydzieści - od 3 grudnia 2020 r.).

45200 Ківерці,
вул. Тиверців, 6,
+380 (3365) 323-42,
f.b.: rkckivertsi

У 1870-1873рр. між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а біля відомого із 1570 року села Ківерці (від 1964р. Прилуцьке) спорудили станцію, яку теж назвали Ківерці. З часом вона стала поселенням, в якому 1906 року проживало 403 мешканців, тоді як нинішнє Прилуцьке (старі Ківерці, село) мало понад шість сотень осіб. У 1929р. на поселення Ківерці поширили правила міської забудови, а 1951 року воно отримало статус міста. Населення нині - понад 13 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду як старих (села), та і пізніше нових (поселення) Ківерців належали до кафедральної парафії Пресвятої Трійці і cвв. Апп. Петра і Павла у Луцьку. Принаймні, із 70-х років XIXст. в складі цієї парафії згадується дерев'яна каплиця на цвинтарі в старих Ківерцях (селі). Очевидно, до І св. війни римо-католики поселення Ківерці могли відвідувати саме цей храм, бо розташований він був значно ближче, ніж луцькі.

44661 Колки

Поселення, яке заснував 1197 року онук Володимира Мономаха князь Роман Мстиславич (на його честь отримало назву Романів), вже 1322 року згадується як Колки. 13 квітня 1598 року отримало магдебурзьке право. У 1798р. у містечку проживало 2191 мешканців, 1870 року - 1380, 1906 року - 4316, 1921 року - 2145, нині - майже чотири тисячі осіб. З 1866р. Колки були волосним центром, із 1940р. є селищем (міського типу), до 2020р. входили до Маневицького району. З квітня по листопад 1943 року містечко внаслідок антинімецького повстання було центром Повстанської республіки ОУН-УПА.

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудував місцевий власник Самуїл Казимир Лещинський, обозний коронний (фундаційний акт від 14 квітня 1674 року зафіксовано у луцьких міських записах 10 листопада 1691 року). Фактично, до Колок було перенесено парафію із Чарторийська разом із її фінансово-матеріальним забезпеченням, що і затвердили на луцького дієцезіальному рівні 10 листопада 1683 року.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

89640 Чинадійово,
вул. Синяцька, 54

Чинадійово у джерелах відоме з 1214 року, є також згадки у 1236 і 1270 роках. Протягом століть поселення називалось Beregszentmiklós, Szentmiklós, Szolyvaszentmiklós та Сент-Міклош. 1910 року тут проживало 1646 мешканців, нині селище має понад 6600 осіб.

Перша згадка про Нижню Грабівницю датується 1600 роком. Село називалось Rabonica, Nissna Hrabonicza, Alsóhrabonicza. Увійшло до складу Чинадійова 1967 року і нині є його північною частиною.

Приблизно 1830 року у Нижній Грабівниці оселились німці-католики латинського обряду із околиць Синяка та Чинадійова. Тривалий час вони, не маючи своєї святині, послуговувались місцевою греко-католицькою церквою.

35010 Гута

Село заснувала наприкінці XVIIст. на випалених територіях Степанської Пущі родина збіднілої шляхти Савицьких, яка прибула з-під Житомира. 1906 року у Гуті Степанській проживало 648 мешканців, 1921 року - 549, 1939 - понад 900, нині село має менше семи сотень осіб. 18 липня 1943 року його спалили загони УПА. До 2020 року входило до Костопільського району.

Католики латинського обряду Гути Степанської належали до парафії св. Архангела Михаїла у Степані. І лише на початку 20-х років XXст., коли їх чисельність зросла майже до півтисячі, у селі розпочали підготовку до спорудження власної святині. Зокрема, отримали проект для своєї дерев'яної святині в закопанському стилі авторства відомого варшавського архітектора Здислава Мончинського.

35703 Здолбунів,
вул. Березнева

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Кладовище у Здолбунові, на якому хоронили місцевих католиків латинського обряду, постало, ймовірно, наприкінці XIX - на початку XX століть, коли їх чисельність суттєво зросла із розвитком поселення як залізничного вузла та промислового міста. Проте заснована тут 1920 року парафія cвв. Апп. Петра і Павла, за інформацією схематизмів Луцької дієцезії, не мала на цвинтарі каплиці.

35351 Тайкури

Перші документальні згадки про Тайкури (Тайгури) датуються 1570 і 1583 роками. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право, проте пізніше знову стало селом, в якому наприкінці ХІХ століття проживало 678 мешканців, 1906 року - 870, а нині воно має понад шість сотень осіб.

Перший (дерев'яний) костел на мурованому фундаменті у підніжжя замку в Тайкурах постав на початку XVII століття (ймовірно, у другому десятилітті). Пізніше тут вперше було засновано парафію, якій 7 лютого 1686 року Маріанна Матчинська заповіла 2400 злотих (заповіт зафіксований в луцьких міських записах 9 березня 1686 року). У квітні 1698 року Ян Куберський заповів парафії 3000 злотих, що підтверджено у записах луцької курії 13 грудня 1706 року.

35703 Здолбунів,
вул. Костельна

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Католики латинського обряду Здолбунова належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах, проте могли користуватись не тільки парафіяльним костелом, але й каплицею у розташованій південніше та значно ближче Здовбиці, яка, принаймні, із 70-х років XIX століття мала підвищений статус філії тайкурської парафії.

34561 Кузьмівка

У 1629 році князь Альбрехт Радзивіл заснував містечко Казимирів. Після спустошення 1665 року нападниками воно перетворилось на село, яке пізніше згадується у документах як Казимирівка. У 1906 році тут проживало 370 мешканців, 1921 року - 652 (більшість - українці), нині село має майже шість сотень осіб. Весною 1943 року село спалили німецькі війська, після війни його перейменували на Кузьмівку.

Перший дерев’яний костел у Казимирові фундував 2 січня 1629 році вже згаданий Альбрехт Радзивіл, великий литовський канцлер, пожертвуваши, зокрема, село Яблунька. Фундаційний акт зареєстрували 15 квітня 1638 року в Коронному реєстрі та підтвердив 23 березня 1639 року єпископ Анджей Ґембіцький, ординарій Луцьким і Брестський. Проте 1665 року цей храм спалили татари і козаки разом із містечком.