44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. На початку 90-х років XIXст. у містечку проживало 1666 мешканців, 1906 року - 4177, 1921 року - 3728, нині місто має понад дві тисячі осіб. У 1940-1956рр. було райцентром.

У 1810 році на католицькому кладовищі в Устилузі завдяки зусиллям настоятеля капуцинського монастиря о. Леонарда збудували муровану каплицю, проте в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії початку 30-х років XIX століття вона ще не подається у складі місцевої парафії свв. Рози і Розалії (ймовірно, вважалась виключно чернечою).

44731 Устилуг

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. На початку 90-х років XIXст. у містечку проживало 1666 мешканців, 1906 року - 4177, 1921 року - 3728, нині місто має понад дві тисячі осіб. У 1940-1956рр. було райцентром.

У 1745 році місцева власниця Роза Розалія Поцейова із Загоровських уклала фундаторський акт про виділення коштів на будівництво в Устилузі костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів - першого на Волині. І вже наступного року сюди прибули перші ченці. Спорудження їхніх будівель розпочалось 11 травня 1751 року. 16 травня цього ж року між фундаторкою та архітектором Павлом Фонтаною було укладено угоду, яка регламентувала весь будівельний процес, загальною вартістю 120 тисяч злотих із поквартальною оплатою.

44712 Стенжаричі

Перша згадка про Стенжаричі датується 1565 роком. На початку ХІХ століття тут проживало 786 мешканців, 1906 року - 813, нині село має лише близько чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду Стенжарич належали до парафії св. Антонія Падуанського у Коритниці. Вони до 30-х років XX століття відвідували парафіяльний мурований костел, споруджений 1864 року та освячений 1869 року єпископом Каспером Боровським.

45612 Торчин,
вул. Незалежності, 24а,
+380 (332) 791-803

Торчин вперше згадується 1093 року як поселення з дерев'яними укріпленнями, є також згадки у 1190 і 1193 роках, а також 1230 року. 1340 року став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. був власністю луцьких єпископів та їхньою літньою резиденцією. 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 2700 мешканців, 1906 року - 4119, нині - понад 4500 осіб. З 1940р. є селищем (міського типу).

Парафія у Торчині постала 1548 року, а перший дерев'яний храм Пресвятої Трійці збудували на кілька років раніше. Спорудження нового дерев'яного костелу розпочали 1710 року, проте 1778 року його розібрали та збудували вже на новому місці останню дерев'яну святиню, яку у другому десятилітті XIXст. довелось фундаментально ремонтувати. Простояла вона аж до 1944 року.

45612 Торчин

Торчин вперше згадується 1093 року як поселення з дерев'яними укріпленнями, є також згадки у 1190 і 1193 роках, а також 1230 року. 1340 року став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. був власністю луцьких єпископів та їхньою літньою резиденцією. 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 2700 мешканців, 1906 року - 4119, нині - понад 4500 осіб. З 1940р. є селищем (міського типу).

Перший (дерев’яний) храм Пресвятої Трійці у Торчині збудував ще до 1548 року (можливо, разом із заснуванням міста) місцевий власник єпископ Луцький Юрій Фальчевський, а парафію тут було утворено саме 1548 року, коли фінансово-матеріальне забезпечення костелу збільшив король Зигмунт І Старий. 4 грудня 1603 року фундацію також розширив єпископ-коад'ютор Луцький Мартин Шишковський.

35850 Новородчиці

Село Новородчиці вперше згадується 1470 року під назвою Новгородчиці. У 1889 році тут проживало не менше, ніж 284 мешканців, 1906 року - 464, нині воно має лише три сотні осіб. До 2020 року входило до Острозького району.

Католики латинського обряду Новородчиць належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у розташованому не так далеко Куневі, який нині входить до Хмельницької області та належить Кам'янець-Подільській дієцезії, а раніше був частиною Волині та Луцько-Житомирської і Луцької дієцезій. До І світової війни вони не мали своєї святині, постала вона лише у 20-х роках ХХ століття.

44350 Римачі

Римачі вперше документально згадуються 1442 року, є також згадки у 1550 і 1599 роках. У 1906 році тут проживало 1041 мешканців, 1921 року - 1233, нині село має близько 940 осіб. До 2020 року входило до Любомльського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Вважається, що перед І світовою війною у Римачах була невеличка капличка, проте жоден із схематизмів Луцько-Житомирської чи Луцької дієцезій це не підтверджує.

45710 Скірче

Заселене ще із із ХІІІст. Скірче (Скорче, Скарче, Скурче) у документах вперше згадується 1609 року у зв'язку із фундацією костелу. За переказами, на кладовищі біля наступного храму було поховано польську письменницю Єву Фелінську - матір св. архієпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського. У 1906р. у селі проживало 921 мешканців, 1925 року - 1021, з них 817 українців та 204 поляків, нині воно має близько півтисячі осіб. До 2020 року входило до Горохівського району.

Перша римсько-католицька святиня (мурована каплиця) постала у Скірчому на території невеликого замку місцевих власників Харленських, ймовірно, наприкінці XVI - на початку XVII століть. 10 квітня 1609 року Ян Харленський підписав фундаційний акт парафії, внесений до Луцьких земельних книг 26 січня 1612 року. Фактично, на покритий черепицею мурований храм з каплицею, захристією та скарбницею було перебудовано замкову каплицю. 1639 року його консекрував під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Йоана Богослова і Йоана Хрестителя єпископ Луцький Андрій Гембіцький.

44600 Маневичі

Село Маневичі, поблизу якого наприкінці XIX - на початку XX століть виникло поселення з такою ж назвою (як залізнична станція під час будівництва залізниці Ковель-Сарни), відоме у документах, принаймні, від 1570 року і в 1964 році було перейменоване на Прилісне. Поселення ж Маневичі згодом стало містечком, яке 1940 року отримало статус селища (міського типу) та районного центру (до 2020 року). Проживає тут менше 12 тисяч мешканців.

Практично всі мешканці у селі Маневичі-Прилісне (ймовірно, за винятком родини їх власників) були українцями, тому про належність цього села у XIXст. і раніше до якоїсь римсько-католицької парафії не йдеться. І лише пізніше, з утворенням поселення навколо залізничної станції Маневичі тут оселились римо-католики. Проте перша каплиця (дерев'яна) постала лише 1915 року на кладовищі поблизу залізниці, де були поховані солдати австро-угорської та німецької армій І світової війни, а також польські легіонери.

Кошище

Колонія Кошище раніше існувала південніше сіл Семки і Матейки, а нині є лісовим масивом. У 1921 році тут проживало понад дві сотні мешканців - майже всі були поляками. У 1915 році через Кошищі кілька місяців проходила лінія фронту І світової війни, тоді там загинуло та було поховано кілька десятків польських легіонерів, які воювали із московітською армією. До 2020 року місцевість входила до Маневицького району.

Католики латинського обряду колонії Кошище становили практично все її населення та належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у розташованих західніше Колках. Невеличка мурована каплиця на місцевому цвинтарі, де знайшли свій вічний спочинок польські легіонери, постала у першій половині 30-х років XX століття.