47101 Шумськ,
вул. Українська, 13

Вперше Шумськ письмово згадується 1149 роком, потім - у 1199, 1233 і 1259 роках. 1881 року у містечку проживало понад півтори тисячі мешканців, на початку 90-х років XIXст. - близько 2300, 1906 року - 4411, нині - 5400 осіб. У 1939р. втратив статус містечка, отримав назву Шумське, 1940 року став райцентром, а 1960 року - селищем міського типу. У 1999р. відновлено статус міста та назву Шумськ. 2020 року увійшов до Кременецького району.

У 1656 році своєї смерті місцевий власник Данило Єло-Малинський, український волинський шляхтич, який ще 1635 року перейшов в унію, заповів шумським францисканцям конвентуальним 8 тисяч злотих, а також 12 тисяч злотих василіанам на відновлення заснованого ним 1637 року іхнього монастиря, який постраждав під час буремних подій середини XVIIст., проте так і не був повністю відбудований, а 1676 року, за непідтвердженою інформацією, став францисканським.

48174 Великі Дедеркали

Вперше у документах згадуються 1545 року, є також згадки у 1563, 1570 і 1583 роках. Після 1795 року Дедеркали стали центром волості. Наприкінці XIXст. тут проживало близько 550 мешканців, 1906 року - 628, нині село має понад тисячу осіб. У 1940-1962 роках Великі Дедеркали були районним центром, потім до 2020 року входили до Шумського району.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії францисканців конвентуальних у Шумську. Перший дерев'яний костел Воздвиження Святого Хреста, збудований 1735 року у (Великих) Дедеркалах разом із дерев'яним монастирем для францисканців-реформатів, фундував місцевий власник Антоній Вишпольський та помістив у ньому образ Розп'ятого Господа Ісуса, який належав його родині кілька століть та дивом уцілів під час пожежі.

47453 Білозірка

Перша письмова згадка про Білозірку датується 1545 року, згадується також у 1547 і 1583 роках. У першій половині XVIIIст. стала містечком, яке у другій половині цього століття отримало міські права і 1797 року стало волосним центром. У 1875р. тут прживало близько 2054 мешканців, переважну більшість яких становили українці, 1906 року - 1754, 1931 року - 955. 1939 року містечко стало селом. До 2020 року входило до Лановецького району.

Костел у Білозірці заснували місцеві власники Адам Бжостовський, каштелян полоцький, і його дружина Геновефа (в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії - Теофіла), уроджена Огінська, яка 1743 року успадкувала білозірківський ключ маєтностей. Фундаційний акт від 6 квітня 1768 року зафіксували у Кременецьких книгах 21 вересня, і цього ж року храм освятив під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії о. Ян Підгороденський, майбутній єпископ.

47013 Білокриниця,
вул. Шевченка, 33

Вперше Білокриниця (Біла Криниця) згадується у документі від 9 травня 1438 року, є також згадки у 1545, 1563 і 1583 роках. Наприкінці XIXст. тут проживало 514 мешканців, 1906 року - 547, 1931 року - 1127, нині - близько 2200 осіб. У першому десятилітті XXст. у селі збудували військове містечко 11-го Ризького драгунського полку.

У 1910 році біля новоспоруджених казарм у Білокриниці збудували православний мурований полковий драгунський храм в честь Покрови Пресвятої Богородиці (цей день був полковим святом ще від початку заснування полку). Католиків латинського обряду у селі було мало (наприкінці XIXст. - дише півтора десятка), належали вони до парафії св. Станіслава єп. мч. у сусідньому Кременці та, зрозуміло, своєї святині не мали.

35680 Смига

Смига постала на початку 60-х років XIXст., землевласник граф Олександр Берг у 80-х - 90-х роках оселив тут десять німецьких сімей деревообробників та заснував лісопильню. Потім проклали залізницю, розширили при наступному власникові Кенне деревообробку, а поселення робітників назвали Кеннебергом на честь засновників. Проте офіційно село залишалось Смигою, що зафіксовано 1906 року (тоді тут проживало 233 осіб) та на австро-угорських картах періоду Ісв. війни. І лише у польський період стало Кеннебергом, проте лише до 1928 року. Нині селище (міського типу) має майже 2700 мешканців.

Католики латинського обряду Смиги належали до парафії св. Станіслав єп. мч. у Кременці, проте лише на початку 30-х років спромоглись розпочати підготовку до спорудження своєї святині.

47020 Великі Бережці

Поселення Бережці існувало вже у першій половині XVI століття (на одній із могильних плит давнього цвинтаря викарбувана дата 1500) та вперше у документах згадується 1541 року, є також згадки у 1545 і 1564 роках. Було містечком, в якому 1774 року проживало 1250 мешканців, 1884 року - 420, наприкінці XXст. - майже 700, 1906 року - 1045, нині - близько тисячі осіб. В Російській імперії - центр волості, в радянські часи стало селом і Великими Бережцями.

Католики латинського обряду Бережців (Підбережців) належали до кременецької парафії. Спочатку це була Успіння Пресвятої Діви Марії, а після її ліквідації - св. Станіслава єп. мчї. У 1815р. у Підбережцях оселився граф Мартин Тарновський, який 1818 року після смерті брата Вікентія успадкував місцеві та навколишні маєтності, а в 20-х роках збудував муровані палац і палацову каплицю (поблизу) у стилі модного на той час в імперії класицизму, зробивши містечко своєю резиденцією.

47003 Кременець,
вул. Дубенська

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

Реформати осіли в Кременці в дерев'яних будівлях 1744 року (тоді у місті вже існували костели парафіяльний францисканський Успіння Пресвятої Діви Марії та єзуїтський (Святого Духа,) свв. Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки). Проте невдовзі реформатський осідок знищила випадкова пожежа, і лише близько 1750 року Станіслав Потоцький, воєвода київський (1744-1756рр.) і познанський (від 1756 року), а також власник численних маєтностей в Україні, разом із другою дружиною Геленою Замойською фундував у місті спорудження їхнього мурованого костельно-монастирського комплексу.

У зв'язку із розробкою нового програмного забезпечення нові сторінки на порталі «Костели і каплиці України» публікуватимуться лише двічі на тиждень - в понеділок та п'ятницю. Такий режим оновлення сайту триватиме до завершення розробки нового програмного забезпечення, початку його функціонування та перенесення всієї напрацьованої інформації до нового порталу.

Варто зауважити, що від початку відновлення роботи порталу 3 грудня 2020 року відвідувачами було завантажено майже п'ятдесят мільйонів сторінок, а загальна кількість завантажених зі сайту сторінок перевищила сто сорок п'ять мільйонів, що підтверджує сторінка 'Карта і відвідуваність'. Портал нині має окрім багатьох інших сторінок тисячу вісімсот п'ятдесят дві сторінки костелів і каплиць. Загальна кількість всіх сторінок - 7571.

47003 Кременець,
вул. Шевченка, 30,
f.b.: 100064487028362

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

Перший парафіяльний дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Кременці, фундований 1538 року, передали 1606 року францисканцям та замінили мурованим храмом 1638 року, який довелось відбудовувати після бурхливих подій середини XVII століття. Проте 1832 року царська влада його відібрала, а 1835 року змусила римо-католиків також покинути споруджений у 1731-1743 роках єзуїтський костел (Святого Духа,) свв. Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки.

47002 Кременець,
вул. Олени Пчілки

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

На початку 90-х років XIX століття Туницький і Базиліанський цвинтарі в Кременці, де хоронили також і римо-католиків, повністю перейшли до православних, тому на схилах гори Воловиця з ініціативи Антонія Пулмацека було засновано римсько-католицьке кладовище. На той час царська влада вже давно відібрала у вірян перший парафіяльний мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії францисканців, а також єзуїтський і реформатський храми, проте католики латинського обряду вже збудували та оснастили другий парафіяльний мурований костел св. Станіслава єп. мч..