81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці збудували каплицю біля цілющого джерела (ймовірно, це сталось у 80-х роках, коли вперше письмово згадується село). 1642 року святиню описують як муровану значних розмірів із трьома вівтарями (правда, на той час головний вівтар, фундований Валентином Дудкевичем, вже перенесли до парафіяльного костелу Усікновення св. Йоана Хрестителя в Самборі після того, як оснащення останнього знищила пожежа 1637 року). Оздоблені бічні вівтарі тоді вже вважались старими. У 1648р. після відступу козаків від Самбора до парафіяльного храму перенесли також чудотворний образ св. Варвари, якому приписали порятунок міста від козаків.

81473 Задністря

У 80-х роках XVIII століття на північних землях села Чуква було засновано німецьку колонію, яка згодом стала оремим селом Нойдорф. В період 1880-1900 років тут проживало півтори сотні мешканців, 1921 року - 170 селян. 14 травня 1928 року село перейменували на Задністря, нині воно має близько 460 осіб.

Переважна більшість мешканців Нойдорфа була католиками латинського обряду, і належали вони до парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя у Самборі. В середині XIX століття їх чисельність досягала двох сотень, 1868 року було 189 вірян.

81410 Самбір,
вул. Сагайдачного, 7,
+380 (3236) 344-43, 200-54,
www: parafiasambor.pl,
f.b.: 899839423458739

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Ймовірно, що першим дерев'яним костелом св. Миколая у (Новому) Самборі стала вже існуюча (принаймні, у 70-х роках XIVст.) церква св. Параскови, а парафію було засновано перед 1390 роком.

81400 Самбір,
вул. С. Бандери

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Кладовище у Самборі, на якому хоронили як українців, так і поляків, постало ще у XVIII столітті за мурами міста. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця на цьому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

81400 Самбір,
вул. Перемишлянська, 25а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Нове кладовище парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі заклали наприкінці ХІХ століття. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця Спауських (без титулу) на старому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

81453 Воютичі

Село Воютичі відоме у документах з 1427 року. 1880 року тут проживало 2011 мешканців, нині село має майже дві тисячі сто осіб.

У 1472-1481 роках вперше згадується парафія у Воютичах та її настоятель о. Миколай (костел тоді був дерев'яним), є згадка про неї також 1484 року. 1598 року перемишльський староста Ян Дрогойовський не тільки відновив колишню фундацію парафію, але й збільшив її матеріальне забезпечення, а також подарував земельну ділянку під будівництво нового храму.

81422 Міжгайці

Село Хлівиська вважається заснованим 1742 року. Указом Президії ВР УРСР від 7 травня 1946 року його перейменували на Міжгайці. Нині тут проживає лише трохи більше двох сотень мешканців.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії св. Катерини Олександрійської у Воютичах. Їх кількість в період від середини XIX століття до початку наступного змінювалась в межах одного - двох десятків осіб, проте на початку 10-х років XX століття збільшилась до майже трьох десятків. Саме тоді і постала у Хлівиськах громадська мурована каплиця.

35000 Костопіль,
вул. Рівненська, 80

У 1783р. отримано дозвіл на заснування в селі Остальцях, відомих у документах з 1648 року, містечка Костпіль чи Костопіль. Наприкінці XVIIIст. тут проживало 248 мешканців, 1860 року - 304, а після того, як 1885 року Костопіль став центром волості, 1897 року - 1706, на початку 20-х років - 2990 осіб. 1923 року Костопіль став містом, 1925 року - повітовим центром. У 1939р. підтверджено статус міста, був райцентром, а від 2020 року входить до Рівненського району. Нині має понад 30 тисяч жителів.

Парафію у Костополі заснували 1923 року, а наступного збудували дерев'яний костел Пресвятого Серця Ісуса Христа Євхаристійного). На початку 30-х років тут розпочалось спорудження нового, більшого та мурованого храму, проте до війни повністю завершити його будівництво не вдалось. Дерев'яну святиню радянська влада знищила після 1945 року, а муровану - на початку 70-х років.

35000 Костопіль,
вул. Грушевського

У 1783р. отримано дозвіл на заснування в селі Остальцях, відомих у документах з 1648 року, містечка Костпіль чи Костопіль. Наприкінці XVIIIст. тут проживало 248 мешканців, 1860 року - 304, а після того, як 1885 року Костопіль став центром волості, 1897 року - 1706, на початку 20-х років - 2990 осіб. 1923 року Костопіль став містом, 1925 року - повітовим центром. У 1939р. підтверджено статус міста, був райцентром, а від 2020 року входить до Рівненського району. Нині має понад 30 тисяч жителів.

Кількість римо-католиків Костополя, які належали до парафії Заручин Пресвятої Діви Марії в Олександрії, 1923 року зросла настільки, що вони отримали свою парафію, а 1924 року - дерев'яний костел Пресвятого Серця Господа Ісуса Євхаристійного. Проте 1927 року їх чисельність становила вже 2300 осіб - надто багато для невеликої святині.