Архієпископ Євгеній Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі в родині судового урядника. У 1897-1903 роках навчався в тернопільській народній школі імені Конарського, потім - у Тернопільській гімназії. 1908 року вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії і одночасно на Теологічний факультет Львівського університету. 14 липня 1912 року висвячений на священника в костелі cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині єпископом Владиславом Бандурським.

Призначений вікарієм парафіяльного костелу св. Лаврентія у Жовкві. 1917 року мобілізований до австрійського війська, де служив капеланом. У 1914-1919 роках був також вікарієм у тернопольському парафіяльному костелі Матері Божої Неустанної Допомоги, знищеному після ІІсв. війни радянською владою. 1921 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію з теології. У 1925 році отримав статус апостольського протонотарія і почесного каноніка Львівської митрополичої капітули. З 1919 року був префектом, з 1924 року - віце-ректором, а в 1933-1939 роках - ректором Львівської Вищої Духовної семінарії. У 1931-1934 роках працював настоятелем парафіяльного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Івано-Франківську (тоді - Станіславові).

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

Єпископ Вікентій Ліпський народився 17 березня 1795 року у Лозовиці біля Климовичів у Білорусі (тоді - Вітебська губернія Російської імперії). У 1808-1814 роках отримав початкову освіту в школі єзуїтів у Мстиславі. У 1816-1820 роках навчався в академії єзуїтів у Полоцьку. У 1820 року рішенням Могильовського митрополита був переведений у Віленську (Вільнюську) дієцезію, де навчався 5 років у семінарії та у Віленському університеті, отримавши 1824 року ступінь магістра богослов'я (у 1831 році став доктором богослов'я). 5 квітня 1814 року висвячений на диякона, а 21 травня цього ж року - на священника.

Направлений працювати у Віленську семінарію викладачем. З 1828 року - вікарій Віленської катедри, з 1829 року - дієцезіальний екзаменатор, а від 1830 року - цензор духовних книг. Цього ж року став каноніком Віленського капітулу. Після переїзду у 1834 році Віленської духовної академії до Санкт-Петербурга продовжив викладацьку роботу там, у 1836-1840 роках був заступником інспектора, з 5 травня - інспектором, а потім двічі ректором Санкт-Петербурзької духовної академії (06.1840р. - 10.1842р., 10.1855р. - 02.1857р.).

Єпископ Кирило Любовидзький народився 21 липня 1823 року у Друхові на Рівненщині, на теренах парафії св. Каетана у Березневому. Після початкового домашнього навчання продовжив вчитись у гімназії в Житомирі, а 1837 року поступив до семінарії у Луцьку. У 1841 році його як здібного семінариста перевели навчатись у Вильнюську духовну академію, разом з якою він роком пізніше переїхав до Санкт-Петербургу. Там 22 червня 1845 року отримав ступінь магістра богослов'я, а після повернення у Житомир 11 жовтня 1845 року отримав призначення викладача догматичної теології у місцевій семінарії, хоча сам ще був семінаристом. І лише 12 вересня 1847 року, у віці 24 років був висвячений на священника (у Вільнюсі єпископом-помічником Казимиром Дмоховським, котрий раніше, 3 квітня рукоположив його в диякони).

Продовжував і далі працювати в семінарії у Житомирі, якій віддав 22 роки свого життя. 5 жовтня 1850 року був піднесений до гідності почесного каноніка, а 8 грудня 1855 року - дійсного каноніка та заступника кустоша Житомирського кафедрального капітулу, 1861 року став його схоластиком, 1864 року - кантором, 1866 року - архідияконом, 1876 року - деканом-прелатом. У 1856-1874 роках служив візитатором семінарії, проте не уникнув також і душпастирського служіння: у 1857-1859 роках був настоятелем в парафії cв. Антонія Падуанського у Старій Котельні, а у 1874-1884 роках - настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці.

Єпископ Франциск Мацкевич народився 1765 року на теренах парафії у Любартові Краківської дієцезії (Польща) у заможній шляхетській родині. Навчався у Житомирській семінарії. Варто уваги те, що нижче свячення семінарист Францішек отримав 5 квітня 1787 року з рук єпископа-коад'ютера Смоленського Адама Нарушевича у Каневі на Черкащині, де у той час останній польський король Станіслав Понятовський, подорожуючи Україною, зустрівся із російською імператрицею Катериною ІІ. Після дияконських свячень, здійснених 1788 року, був рукоположений в священники 6 січня 1789 року Луцьким (Брестським) єпископом-помічником Яном Качковським у парафіяльному костелі в Дубні на Рівненщині.

Відомо, що майбутній єпископ служив секретарем єпископа неканонічної Летичівської дієцезії Михайла Сераковського, що, зрештою, не завадило тодішньому єпископу-ординарію Кам'янець-Подільському Яну Дембовському долучити його до грона місцевого катедрального капітулу, де згодом посів посаду декана-прелата. Більше того, 1808 року єпископ Ян Дембовський запропонував його кандидатуру на посаду коад'ютера, проте це не отримало схвалення Могильовського митрополита, який підтримував іншого претендента. 13 липня 1809 року отримав ступінь доктора теології та права у Вільнюському університеті, а після смерті єпископа Яна Дембовського 12 жовтня цього ж року був обраний капітульним вікарієм - адміністратором дієцезії. Від 1814 року опікувався також католиками приєднаної до Росії Бесарабії.

Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священники 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.

Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священнику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.