65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33

Єпископ Броніслав Бернацький народився 30 вересня 1944 року у Мурафі Вінницької області. У 1966-1972 роках навчався у Вищій Духовній семінарії у Ризі. 28 травня 1972 року висвячений на священника єпископом Юліаном Ваіводсом у Ризі.

Розпочав пастирське служіння 11 червня 1972 року в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі, а потім працював настоятелем на Вінничині в парафіях св. Анни у Барі, св. Миколая, єп. мч. у Чернівцях та св. Олексія у Жмеринці. З 1995 року служив настоятелем парафії у Мурафі та генеральним вікарієм Кам'янець-Подільської дієцезії.

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).

Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).

Єпископ Миколай Дембовський народився у грудні 1693 року на теренах Плоцької дієцезії у знатній заможній родині гербу Єліта, з якої походять ще три єпископи, з них ще один Кам'янець-Подільський - Ян Йосиф Дембовський. Був охрещений 17 грудня цього ж року. Духовний шлях обрав ще в молодості, що не завадило йому робити світську кар'єру серед королівських секретарів, проте тривалий час зволікав із свяченнями. І лише 18 грудня 1729 року, вже у статусі каноніка варшавського та настоятеля бєльського був рукоположений в священники.

7 вересня 1730 року став ще й сохачевським настоятелем, а 11 червня наступного року - каноніком Краківського катедрального капітулу. Після смерті короля Августа ІІ підтримав його сина як кандидата на трон, після коронації якого міг бути упевненим в успішності своєї як церковної, так і світської кар'єри. Зокрема, 1735 року отримав посаду Великого коронного писаря та мєховського генерального препозита, потім - каноніка Плоцького катедрального капітулу, а 1739 року - варшавського архідиякона.

Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Архієпископ Антоній Фіалковський народився 13 червня 1797 року у Лепелі (нині - Вітебська область Білорусі). Після завершення навчання у школі і гімназії до 1820 року студіював у Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ступені кандидата філософії і магістра права. 8 вересня 1820 року вступив до Вільнюської Духовної семінарії та Вільнюського університету, по закінченню якого 1824 року став магістром теології. 31 травня 1824 року отримав священничі свячення.

У 1825 році захитив дисертацію «De fatis autbenticae et exegeseos apocalypsis et de novi natura, fine, utilitate, robore, divisione in simplex et solemne et effectibus juridicis utriusque» і отримав ступінь доктора богослов'я і канонічного права. У 1825-1833 роках був професором Вільнюської Духовної семінарії (у 1825-1832 роках - Вільнюського університету). З 1832 року - канонік, а з 1843 року - прелат Вільнюського кафедрального капітулу. У 1834 році став професором Вільнюської Духовної академії, а в 1836-1842 роках був її ректором. З 1844 року - засідатель, а з 1848 года - член Римсько-католицької духовної колегії у Санкт-Петербурзі. У 1855-1856 роках після смерті архієпископа Ігнатія Головинського виконував обов'язки адміністратора (капітульного вікарія) Могильовської архідієцезії.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

Єпископ Фердинанд Кан народився 17 серпня 1788 року в Австрійській імперії (Галичині, ймовірно, на Львівщині) в австрійській сім'ї. У 1810 році переїхав в Російську імперію, 24 травня цього ж року вступив до ордену Братів Проповідників (домініканців). Навчався у Забяльській домініканській школі Вітебської губернії. 13 грудня 1814 року отримав дияконські свячення, а 13 березня 1815 року був рукоположений в священники.

О. Фердинанд Кан протягом кількох років був вчителем Гродненської та інших гімназій, у 1822-1835 роках працював душпастирем німецьких емігрантів в Забялах і Ревелі (нині - Таллін). У 1833-1849 роках служив настоятелем домініканського монастиря у Ризі.

Архієпископ Йосиф Кесслер народився 12 серпня 1862 року в Лує (Острогівка) Самарської губернії Російської імперії в католицькій сім'ї німецького етнічного походження. Початкову освіту отримав у земскій школі. Закінчив Тираспольську Малу і Вищу Духовні семінарії у Саратові, а також Католицьку Духовну академію в Санкт-Петербурзі, отримавши ступінь магістра богослов'я. Рукоположений в священники 4 березня 1889 року.

У 1889-1891 роках служив вікарієм катедри у Саратові і викладав латинську мову у місцевій семінарії. У 1891-1895 роках був адміністратором парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі в Криму, з літа 1895 року по 1899 рік працював настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в німецькому поселенні Зульц (Шульцева, Малашівська) на Миколаївщині, яке у рядянські часи повністю знищили разом з храмом, а з 15 вересня 1899 року по 1903 рік - у Кишиневі. 1903 року став інспектором Саратовської семінарії, а в 1904 році - каноніком Тираспольского капітула.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.