Архієпископ Євгеній Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі в родині судового урядника. У 1897-1903 роках навчався в тернопільській народній школі імені Конарського, потім - у Тернопільській гімназії. 1908 року вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії і одночасно на Теологічний факультет Львівського університету. 14 липня 1912 року висвячений на священника в костелі cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині єпископом Владиславом Бандурським.

Призначений вікарієм парафіяльного костелу св. Лаврентія у Жовкві. 1917 року мобілізований до австрійського війська, де служив капеланом. У 1914-1919 роках був також вікарієм у тернопольському парафіяльному костелі Матері Божої Неустанної Допомоги, знищеному після ІІсв. війни радянською владою. 1921 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію з теології. У 1925 році отримав статус апостольського протонотарія і почесного каноніка Львівської митрополичої капітули. З 1919 року був префектом, з 1924 року - віце-ректором, а в 1933-1939 роках - ректором Львівської Вищої Духовної семінарії. У 1931-1934 роках працював настоятелем парафіяльного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Івано-Франківську (тоді - Станіславові).

Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.

Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.

Архієпископ Йосиф Вебер народився 12 червня 1846 року в заснованому на початку XIX століття поселенні німецьких колоністів Fürstenthal на Буковині, яке нині називається Воєводяса (Voivodeasa) і належить Румунії, а тоді було територією Австро-Угорщини. Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду. У селі існувала своя парафія свв. Апп. Петра і Павла із мурованим 1843 року костелом, яка належала до деканату Буковина Львівської архідієцезії. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії та як здібний семінарист був направлений на навчання в Григоріанський університету у Римі, де захворів на туберкульоз та дав обітницю вступити до згромадження воскресінців, якщо видужає. Проте після виздоровлення його попросили відкласти виконання цієї обітниці, бо був потрібний архідієцезії. 7 червня 1873 року рукоположений в священники у базиліці св. Йоана Хрестителя на Латеранському пагорбі у Римі, а 1874 року отримав ступінь доктора теології.

Повернувшись до Львова, у 1875-1885 роках служив, зокрема, префектом, віце-ректором та духовним отцем Львівської семінарії, у 1885-1894 роках був канцлером Львівської консисторії, а від 1894 року працював ректором семінарії.

Єпископ Самуїл Гловінський народився 18 лютого 1703 року, ймовірно, на теренах нинішньої Івано-Франківщини в родині з давнього шляхетського роду, який походить з Равського воєводства у Мазовії та у XVII столітті переселився в Галичину. Не відомо, де навчався, проте його ворожість по відношенню до єзуїтів та прихильність до піярів може свідчити, що студіював в начальному закладі якогось із цих двох орденів. Був висвячений на диякона 27 грудня 1925 року та рукоположений в священники 22 лютого 1726 року. У 1727 році став каноніком Львівського катедрального капітулу, чому сприяла фундація на користь капітули його родича Станіслава Гловінського.

2 грудня 1733 року Апостольська Столиця призначила його єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископ Хевронським. Висвячений на архіпастиря наступного року, ймовірно, у Львові. Під час архіпастирського служіння у Львові працював також настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині на Івано-Франківщині, де 1764 року збудував черговий дерев'яний костел. Проте найбільш запам'ятався заснуванням у Львові навчального закладу піярів на зразок «Колегіум нобіліум» у Варшаві. Про цей намір повідомив піярам 1744 року у Золочеві. Попри спротив єзуїтів, які не хотіли втратити своє монопольне право вести навчання у Львові, отримав 24 жовтня 1750 року дозвіл Святішого Отця Бенедикта XIV для оо.-піярів викладати у школах Львова. І для забезпечення діяльності майбутнього закладу придбав маєтності у Підберізцях і Винниках, де завдяки йому піяри 1756 року облаштували у старому замку свій монастир. Колегіум у Львові відкрили 1758 року, коли ще проходили будівельні роботи.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

Архієпископ Константій Зелінський народився на початку 1646 (чи наприкінці 1645?) року в шляхетській родині гербу Свинка в селі Ростково нинішнього Мазовецького воєводства Польщі та був охрещений 11 січня 1646 року в парафіяльному костелі розташованого неподалік міста Пшасниш. Спочатку навчався у родинному маєтку. Вищу освіту здобував у Кракові, потім - в Інгольштадському університеті в Баварії (Німеччина), Парижі та останні два роки в Римському університет ла Сап'єнца, де 13 січня 1671 року отримав докторський ступінь церковного та цивільного права (в джерелах інколи помилково вказують теологію). Цього ж року і також у Римі був рукоположений в священники.

4 травня 1672 року призначений каноніком у Плоцьку, а пізніше - препозитом-прелатом Влоцлавського катедрального капітулу, а також каноніком Митрополичого капітулу у Гнєзні (1 грудня 1689р.). З кінця 1680 року адміністрував в якості капітульного вікарія спочатку Влоцлавську, а потім також і Плоцьку дієцезію.

Єпископ Владислав Керницький народився 3 травня 1912 року у Кулачківцях (парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) у Гвіздці на Івано-Франківщині. У 1920-1927 роках навчався у загальній школі у Кулачківцях, а в 1927-1934 роках - у приватній гімназії оо.-францисканців у Львові з перервою у навчаннях у п'ятому класі для відбуття новіціату. 04.10.1934р. - вічні обітниці в ордені Братів Менших Ковентуальних (отримав чернече ім'я Рафал). У 1934-1937рр. студії філософсько-теологічні у семінарії оо.-францисканців у Львові (1934р.) та Кракові (1935-1937рр.). У 1937-1939рр. продовжив навчання (4 і 5 рік) на Теологічному відділі Львівського університету Яна Казимира. 29 червня 1939 року висвячений на священника у Львові архієпископом Болеславом Твардовським.

У 1940-1944 роках працю у львівському костелі Христа Царя у Козельниках поєднував з підпільною діяльністю в антифашистській організації, де виконував обов'язки зв'язкового. У липні 1944 року, коли до Львова прийшла Червона Армія, його затримали та інтернували до Росії: 4 роки табірного життя - такою була 'подяка' священнику-антифашисту. У 1948р. був звільнений і одержав дозвіл на працю у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії. Брати і сестри кликали його до Польщі на гарну парафію, проте родині він дав зрозуміти, що його місце тут, в Україні. Відправляв Служби Божі, сповідав, відвідував хворих, допомагав людям словом і ділом, не зважаючи на їхню конфесійну приналежність.

Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артелерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).

Архієпископ Фердинанд Кіцький народився 1721 року у Голиміні поблизу Цєханова на Мазовеччині в Польщі у заможній родині Олександра та Констанції Пжедвоєвської. Спочатку Фердинанд спробував військову кар'єру, дослужившись до звання капітана, проте у віці двадцяти п'яти років обрав шлях духовного служіння, поступивши до семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві. Вже 1747 року став кафедральним каноніком у Влоцлавку, хоча рукоположений в священники був лише 23 травня 1750 року (в колегіаті св. Йоана Хрестителя у Варшаві з рук єпископа Людвіка Riaucoura).

У 1764 році отримав призначення каноніком Львівського митрополичого капітулу та настоятелем парафій Воздвиження Святого Хреста у Городку та Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах на Львівщині. 2 лютого 1770 року у Замойській академії здобув ступінь доктора у правничій царині, а 2 жовтня наступного року вже був препозитом Краківського кафедрального капітулу.