Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

Архієпископ Євгеній Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі в родині судового урядника. У 1897-1903 роках навчався в тернопільській народній школі імені Конарського, потім - у Тернопільській гімназії. 1908 року вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії і одночасно на Теологічний факультет Львівського університету. 14 липня 1912 року висвячений на священника в костелі cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині єпископом Владиславом Бандурським.

Призначений вікарієм парафіяльного костелу св. Лаврентія у Жовкві. 1917 року мобілізований до австрійського війська, де служив капеланом. У 1914-1919 роках був також вікарієм у тернопольському парафіяльному костелі Матері Божої Неустанної Допомоги, знищеному після ІІсв. війни радянською владою. 1921 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію з теології. У 1925 році отримав статус апостольського протонотарія і почесного каноніка Львівської митрополичої капітули. З 1919 року був префектом, з 1924 року - віце-ректором, а в 1933-1939 роках - ректором Львівської Вищої Духовної семінарії. У 1931-1934 роках працював настоятелем парафіяльного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Івано-Франківську (тоді - Станіславові).

Таємний єпископ Ян Ценський народився 7 січня 1905 року у Пеняках на Львівщині у сім'ї Марії з роду великих землевласників Дідушицьких та відомого галицького політика Тадеуша Ценського. Спочатку закінчив Рільничу академію у Дублянах під Львовом та записався на правничий факультет Львівського університету, проте 1933 року вирішив обрати духовну стезю і вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії. 26 червня 1938 року (у віці 33 років) після п'ятирічного навчання був висвячений на священника Львівським архієпископом Болеславом Твардовським.

У 1938-1945 роках був вікарієм, а з 26 листопада 1945 року і до смерті - адміністратором та душпастирем парафії Успіння Пресвятої Богородиці у Золочеві, котра продовжувала працювати навіть у радянські часи. Можливо, що золочівський храм від закриття, а його душпастиря від арешту врятував той факт, що о. Ян під час війни переховував від німців тяжко пораненого офіцера радянської армії, котрий виявився функціонером НКВС. О. Ценський здійснював душпастирство не тільки для римо-католиків, але й також для греко-католиків.

Архієпископ Антоній Фіалковський народився 13 червня 1797 року у Лепелі (нині - Вітебська область Білорусі). Після завершення навчання у школі і гімназії до 1820 року студіював у Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ступені кандидата філософії і магістра права. 8 вересня 1820 року вступив до Вільнюської Духовної семінарії та Вільнюського університету, по закінченню якого 1824 року став магістром теології. 31 травня 1824 року отримав священничі свячення.

У 1825 році захитив дисертацію «De fatis autbenticae et exegeseos apocalypsis et de novi natura, fine, utilitate, robore, divisione in simplex et solemne et effectibus juridicis utriusque» і отримав ступінь доктора богослов'я і канонічного права. У 1825-1833 роках був професором Вільнюської Духовної семінарії (у 1825-1832 роках - Вільнюського університету). З 1832 року - канонік, а з 1843 року - прелат Вільнюського кафедрального капітулу. У 1834 році став професором Вільнюської Духовної академії, а в 1836-1842 роках був її ректором. З 1844 року - засідатель, а з 1848 года - член Римсько-католицької духовної колегії у Санкт-Петербурзі. У 1855-1856 роках після смерті архієпископа Ігнатія Головинського виконував обов'язки адміністратора (капітульного вікарія) Могильовської архідієцезії.

Єпископ Самуїл Гловінський народився 18 лютого 1703 року, ймовірно, на теренах нинішньої Івано-Франківщини в родині з давнього шляхетського роду, який походить з Равського воєводства у Мазовії та у XVII столітті переселився в Галичину. Не відомо, де навчався, проте його ворожість по відношенню до єзуїтів та прихильність до піярів може свідчити, що студіював в начальному закладі якогось із цих двох орденів. Був висвячений на диякона 27 грудня 1925 року та рукоположений в священники 22 лютого 1726 року. У 1727 році став каноніком Львівського катедрального капітулу, чому сприяла фундація на користь капітули його родича Станіслава Гловінського.

2 грудня 1733 року Апостольська Столиця призначила його єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископ Хевронським. Висвячений на архіпастиря наступного року, ймовірно, у Львові. Під час архіпастирського служіння у Львові працював також настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині на Івано-Франківщині, де 1764 року збудував черговий дерев'яний костел. Проте найбільш запам'ятався заснуванням у Львові навчального закладу піярів на зразок «Колегіум нобіліум» у Варшаві. Про цей намір повідомив піярам 1744 року у Золочеві. Попри спротив єзуїтів, які не хотіли втратити своє монопольне право вести навчання у Львові, отримав 24 жовтня 1750 року дозвіл Святішого Отця Бенедикта XIV для оо.-піярів викладати у школах Львова. І для забезпечення діяльності майбутнього закладу придбав маєтності у Підберізцях і Винниках, де завдяки йому піяри 1756 року облаштували у старому замку свій монастир. Колегіум у Львові відкрили 1758 року, коли ще проходили будівельні роботи.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

Архієпископ Фердинанд Кіцький народився 1721 року у Голиміні поблизу Цєханова на Мазовеччині в Польщі у заможній родині Олександра та Констанції Пжедвоєвської. Спочатку Фердинанд спробував військову кар'єру, дослужившись до звання капітана, проте у віці двадцяти п'яти років обрав шлях духовного служіння, поступивши до семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві. Вже 1747 року став кафедральним каноніком у Влоцлавку, хоча рукоположений в священники був лише 23 травня 1750 року (в колегіаті св. Йоана Хрестителя у Варшаві з рук єпископа Людвіка Riaucoura).

У 1764 році отримав призначення каноніком Львівського митрополичого капітулу та настоятелем парафій Воздвиження Святого Хреста у Городку та Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах на Львівщині. 2 лютого 1770 року у Замойській академії здобув ступінь доктора у правничій царині, а 2 жовтня наступного року вже був препозитом Краківського кафедрального капітулу.

Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артелерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).

Єпископ Владислав Керницький народився 3 травня 1912 року у Кулачківцях (парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) у Гвіздці на Івано-Франківщині. У 1920-1927 роках навчався у загальній школі у Кулачківцях, а в 1927-1934 роках - у приватній гімназії оо.-францисканців у Львові з перервою у навчаннях у п'ятому класі для відбуття новіціату. 04.10.1934р. - вічні обітниці в ордені Братів Менших Ковентуальних (отримав чернече ім'я Рафал). У 1934-1937рр. студії філософсько-теологічні у семінарії оо.-францисканців у Львові (1934р.) та Кракові (1935-1937рр.). У 1937-1939рр. продовжив навчання (4 і 5 рік) на Теологічному відділі Львівського університету Яна Казимира. 29 червня 1939 року висвячений на священника у Львові архієпископом Болеславом Твардовським.

У 1940-1944 роках працю у львівському костелі Христа Царя у Козельниках поєднував з підпільною діяльністю в антифашистській організації, де виконував обов'язки зв'язкового. У липні 1944 року, коли до Львова прийшла Червона Армія, його затримали та інтернували до Росії: 4 роки табірного життя - такою була 'подяка' священнику-антифашисту. У 1948р. був звільнений і одержав дозвіл на працю у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії. Брати і сестри кликали його до Польщі на гарну парафію, проте родині він дав зрозуміти, що його місце тут, в Україні. Відправляв Служби Божі, сповідав, відвідував хворих, допомагав людям словом і ділом, не зважаючи на їхню конфесійну приналежність.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.