Архієпископ Андрій Анквіч народився 22 червня 1777 року в родині Юзефа та Анни Старовєйських у будинку свого двоюрідного діда каноніка катедрального капітулу на Вавелі о. Андрія Анквіча у Кракові (Польша). При хрещенні наступного дня отримав імена Андрій, Алоїзій, Ян і Станіслав, проте пізніше послуговувався лише першими двома. Навчався у Кракові, потім - у Варшаві, а зі середини 90-х років XVIII століття - у Віденському університеті (спочатку на юридичному факультеті, де навіть отримав ступінь доктора). Проте за порадою єпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий опікувався ним, у 1799 році продовжив навчання, але тепер вже в царині філософсько-теологічній, готуючись стати священником (формально був клериком Тарновської дієцезії). Після короткої перерви, зумовленої австрійсько-французькою війною, завершив вивчення філософії 1804 року, а теології - через два роки. Проте рукоположення в священники отримав лише 2 вересня 1810 року в каплиці резиденції архієпископів Відня з рук архієпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий тоді вже став Віденським митрополитом.

Цього ж року став також доктором теології. Протягом трьох років здійснював душпастирство у Віденській архікатедрі св. Стефана. У 1813 році був призначений греміальним каноніком митрополітального капітулу в Оломоуці (Моравія), директором місцевої Духовної семінарії та директором теологічних студій в колишньому місцевому університеті, який тоді став ліцеєм. Проте служіння його тут тривало недовго.

Архієпископ Лукаш Баранецький народився 14 жовтня 1798 року у Кабарівцях біля Зборова на Тернопільщині у незаможній шляхетній родині. Навчався в початковій школі у Бучачі, а гімназію закінчив у Львові, де і вступив до Вищої Духовної семінарії (теологічне навчання здобув у Львівському університеті). 6 жовтня 1822 року висвячений на священника у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископом Андрієм Анквічем.

Спочатку служив в парафії св. Лаврентія у Жовкві, але з липня 1823 року вже працював катехитом у кафедральній парафії у Львові, а з 1826 року був її вікарієм. Із січня 1829 року був настоятелем парафії Всіх Святих у Годовиці, а з жовтня 1833 року - настоятелем парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Журавній. У червні 1836 року увійшов до складу Митрополичого капітулу, а в липні 1838 року став настоятелем Львівської катедри і львівським деканом. З 1841 року став виконувати обов'язки директора-куратора гімназійної освіти Галичини. У 1845 році обраний депутатом Галицького сейму.

Архієпископ Миколай Вижицький народився 6 листопада 1698 року у Польщі поблизу Ряшева у заможній родині гербу Восьмиріг, з якої його старший родич з тим же іменем був у 1699-1705рр. єпископом-ординарієм Холмським, та був охрещений 5 лютого наступного року в Тарногорі. Навчався у Варшавській семінарії місіонерів-лазаристів при костелі святого Хреста. Ще до священничих свячень у віці 23 років 30 грудня 1721 року вже був номінований канцлером-прелатом Краківського катедрального капітулу на Вавелі, потім - схоластиком-прелатом колегіатського капітулу св. Йоана Хрестителя у Варшаві. А 21 травня 1723 року став архідияконом Краківського катедрального капітулу. І лише 28 жовтня цього ж року, перебуваючи у Римі на студіях, отримав рукоположенння в священники з рук місцевого єпископа-помічника Nunzio Baccari. 9 березня 1724 року там же захистив ступінь доктора церковного та цивільного прав.

7 травня 1726 року став деканом-прелатом Краківського катедрального капітулу, який часто називали семінарією єпископів, оскільки звідси було призначено багато архіпастирів. Окрім того, був настоятелем парафій у Гарбові (від 1725р.), Отфінові (від 1729р.) та Кіяцах (1725-1728рр.), а пізніше став архідияконом у Варшаві та деканом-прелатом у Крушвіці.

Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині (охрещений 24 серпня у дменівському костелі). Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині 1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.

Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку, канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час (1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).

Єпископ Самуїл Гловінський народився 18 лютого 1703 року, ймовірно, на теренах нинішньої Івано-Франківщини в родині з давнього шляхетського роду, який походить з Равського воєводства у Мазовії та у XVII столітті переселився в Галичину. Не відомо, де навчався, проте його ворожість по відношенню до єзуїтів та прихильність до піярів може свідчити, що студіював в начальному закладі якогось із цих двох орденів. Був висвячений на диякона 27 грудня 1925 року та рукоположений в священники 22 лютого 1726 року. У 1727 році став каноніком Львівського катедрального капітулу, чому сприяла фундація на користь капітули його родича Станіслава Гловінського.

2 грудня 1733 року Апостольська Столиця призначила його єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископ Хевронським. Висвячений на архіпастиря наступного року, ймовірно, у Львові. Під час архіпастирського служіння у Львові працював також настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині на Івано-Франківщині, де 1764 року збудував черговий дерев'яний костел. Проте найбільш запам'ятався заснуванням у Львові навчального закладу піярів на зразок «Колегіум нобіліум» у Варшаві. Про цей намір повідомив піярам 1744 року у Золочеві. Попри спротив єзуїтів, які не хотіли втратити своє монопольне право вести навчання у Львові, отримав 24 жовтня 1750 року дозвіл Святішого Отця Бенедикта XIV для оо.-піярів викладати у школах Львова. І для забезпечення діяльності майбутнього закладу придбав маєтності у Підберізцях і Винниках, де завдяки йому піяри 1756 року облаштували у старому замку свій монастир. Колегіум у Львові відкрили 1758 року, коли ще проходили будівельні роботи.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

Єпископ Миколай Дембовський народився у грудні 1693 року на теренах Плоцької дієцезії у знатній заможній родині гербу Єліта, з якої походять ще три єпископи, з них ще один Кам'янець-Подільський - Ян Йосиф Дембовський. Був охрещений 17 грудня цього ж року. Духовний шлях обрав ще в молодості, що не завадило йому робити світську кар'єру серед королівських секретарів, проте тривалий час зволікав із свяченнями. І лише 18 грудня 1729 року, вже у статусі каноніка варшавського та настоятеля бєльського був рукоположений в священники.

7 вересня 1730 року став ще й сохачевським настоятелем, а 11 червня наступного року - каноніком Краківського катедрального капітулу. Після смерті короля Августа ІІ підтримав його сина як кандидата на трон, після коронації якого міг бути упевненим в успішності своєї як церковної, так і світської кар'єри. Зокрема, 1735 року отримав посаду Великого коронного писаря та мєховського генерального препозита, потім - каноніка Плоцького катедрального капітулу, а 1739 року - варшавського архідиякона.

Єпископ Анджей Залуський народився 2 грудня 1695 року (чи 05.01.1696?) в Єдлінську біля Радома (Польща) у знатній шляхетській родині гербу Юноша, яка дала Церкві аж сім єпископів. Втративши матір у віці семи років, виховувався при дворі свого родича ординарія Вармінського єпископа Андрія Хризостома Залуського. А після його смерті у 1711 році навчався в різних єзуїтських та піярських колегіях. Ще у молодому віці завдяки своїм високопоставленим в Церкві родичам отримав номінації в кількох костелах, у тому числі Краківській та Плоцькій катедрах. У 1715-1718 роках (разом із молодшим братом Андрієм Йосифом) навчався в Західній Європі, захистивши докторську дисертацію в царині канонічного та цивільного прав 1717 року у Римі.

Після повернення до Речіпосполитої як канонік Краківського катедрального капітулу 1719 року був обраний до Коронного Трибуналу та занурився у політичне житті країни. 22 листопада 1723 року Святіший Отець призначив його єпископом-ординарієм Плоцьким (королівська номінація на цю посаду наступила ще рік раніше). 13 березня наступного року висвячений на єпископа в Ченстохові ординарієм Краківським єпископом Феліцієм Шанявським. Продовжуючи політичну діяльність, підопічну дієцезію відвідував не часто, проте, все ж таки, заснував тут Духовну семінарію та провів 1733 року дієцезіальний синод.

Архієпископ Константій Зелінський народився на початку 1646 (чи наприкінці 1645?) року в шляхетській родині гербу Свинка в селі Ростково нинішнього Мазовецького воєводства Польщі та був охрещений 11 січня 1646 року в парафіяльному костелі розташованого неподалік міста Пшасниш. Спочатку навчався у родинному маєтку. Вищу освіту здобував у Кракові, потім - в Інгольштадському університеті в Баварії (Німеччина), Парижі та останні два роки в Римському університет ла Сап'єнца, де 13 січня 1671 року отримав докторський ступінь церковного та цивільного права (в джерелах інколи помилково вказують теологію). Цього ж року і також у Римі був рукоположений в священники.

4 травня 1672 року призначений каноніком у Плоцьку, а пізніше - препозитом-прелатом Влоцлавського катедрального капітулу, а також каноніком Митрополичого капітулу у Гнєзні (1 грудня 1689р.). З кінця 1680 року адміністрував в якості капітульного вікарія спочатку Влоцлавську, а потім також і Плоцьку дієцезію.

Єпископ Фердинанд Кан народився 17 серпня 1788 року в Австрійській імперії (Галичині, ймовірно, на Львівщині) в австрійській сім'ї. У 1810 році переїхав в Російську імперію, 24 травня цього ж року вступив до ордену Братів Проповідників (домініканців). Навчався у Забяльській домініканській школі Вітебської губернії. 13 грудня 1814 року отримав дияконські свячення, а 13 березня 1815 року був рукоположений в священники.

О. Фердинанд Кан протягом кількох років був вчителем Гродненської та інших гімназій, у 1822-1835 роках працював душпастирем німецьких емігрантів в Забялах і Ревелі (нині - Таллін). У 1833-1849 роках служив настоятелем домініканського монастиря у Ризі.