Архієпископ Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовицях біля Кентів Західної Галичини, яка тоді належала до Австро-Угорщини, в бідній землеробсько-ремісничій родині Францішка Біби та Анни Файкіш. 29.04.1860р. охрещений у місцевому костелі. У 1871-1880 роках закінчив школу у Віламовицях, а потім навчався у Кентах. Навчання продовжив у гімназії у Вадовицях, яку закінчив з відзнакою. У 1880 році вступив до Духовної семінарії у Кракові та на Теологічний відділ Ягелонського університету. 6 липня 1884 року висвячений на священника у Кракові єпископом Альбіном Дунаєвським.

Був вікарієм у Могілє біля Кракова. 30.11.1885р. дозволено змінити прізвище 'Біба' на 'Більчевський'. У 1886-1888 роках навчався на богословських факультетах у Відні, Римі, Парижі та Ягелонському університеті у Кракові. Працював вікарієм у Кентах та Кракові. 1890 року захивтив докторат в Ягелонському університеті у Кракові на тему 'Християнська археологія з точки зору історії Церкви та догмату'. З 1891 року був професором догматики у Львівському університеті, пізніше - деканом богословського факультету. У 1900 році став ректором Львівського університету.

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Єпископ Олександр Фрізон народився 5 травня 1875 року в парафії св. Архангела Михаїла у Бадені (нині Кучурган Роздільнянського району на Одещині) в сім'ї нащадків німецьких колоністів, які приїхали із Ельзаса у другій половині XVIII століття. Отримав освіту у Саратівській Духовній семінарії та Німецькій колегії ('Германікум') при Григоріанському університеті в Римі, завершивши її отриманням диплому доктора філософії і богослов'я. Рукоположений в священники 22 лютого 1902 року єпископом Едвардом Роппом (ймовірно, у Саратові).

Служив вікарієм у Саратівському кафедральному соборі, з 1902 року - настоятелем храму Успіння Пресвятої Діви Марії в Керчі в Криму. З 1905 року був капеланом і секретарем єпископа Йосифа Кесслера, канцлером Курії у Саратові, а також викладачем церковної історії і латинської мови у Саратівській семінарії. У 1910 році став ректором цієї семінарії та залишився ним після її переведення 1917 року в Одесу. З 1919 року служив настоятелем костелу Успіння Пресвятої Діви Марії в Сімферополі (у 1915-1925рр. також парохом у Керчі), був деканом Сімферопольского деканату. У 1923р. протягом шести месяців перебував в ув'язненні, 1925 року його судили.

Священник Зигмунт Гораздовський народився 1 листопада 1845 року в шляхетській родині у Саноку (Польща). Навчався у школі в Саноку, а потім у гімназії в Перемишлі, після закінчення якої 1864 року став студентом юридичного факультету Львівського університету. Проте на другому році навчання в університеті відчув голос покликання до служби Богові в священничому сані і вступив у Львівську Вищу Духовну семінарію. Після завершення навчання 1869 року у зв’язку з загостренням хвороби легенів і появою сильних кровотеч, які загрожували його життю, рукоположення у священники було відкладено на невизначений термін, що стало для Зигмунта дуже болісною драмою.

За два роки стан його здоров’я покращився і 25 липня 1871 року диякона Зигмунта Гораздовського висвятив на священника у Львівському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископ Франциск Вежхлейський.

Архієпископ Йосиф Кесслер народився 12 серпня 1862 року в Лує (Острогівка) Самарської губернії Російської імперії в католицькій сім'ї німецького етнічного походження. Початкову освіту отримав у земскій школі. Закінчив Тираспольську Малу і Вищу Духовні семінарії у Саратові, а також Католицьку Духовну академію в Санкт-Петербурзі, отримавши ступінь магістра богослов'я. Рукоположений в священники 4 березня 1889 року.

У 1889-1891 роках служив вікарієм катедри у Саратові і викладав латинську мову у місцевій семінарії. У 1891-1895 роках був адміністратором парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі в Криму, з літа 1895 року по 1899 рік працював настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в німецькому поселенні Зульц (Шульцева, Малашівська) на Миколаївщині, яке у рядянські часи повністю знищили разом з храмом, а з 15 вересня 1899 року по 1903 рік - у Кишиневі. 1903 року став інспектором Саратовської семінарії, а в 1904 році - каноніком Тираспольского капітула.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

Єпископ Францішек Лісовський народився 1 жовтня 1876 року у Цєшанові (Східна Польща), на теренах тодішньої Львівської архідієцезії (у цьому містечку народився також єпископ Мар'ян Бучек). Після початкової школи продовжив навчання в гімназії у Ярославлі, закінчивши яку 1895 року, поступив на юридичний факультет Львівського університету, звідки перевівся до Львівської духовної семінарії. Потім продовжив теологічні студії у Григоріанському університеті у Римі, де 19 серпня 1900 року був висвячений на священника та 15 травня 1902 року отримав науковий ступінь доктора теології і філософії.

Цього ж, 1902 року повернувся у Львівську архідієцезію та служив вікарієм спочатку парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві на Львівщині, а з наступного року - Львівської катедри Успіння Пресвятої Діви Марії, а також працював катехитом у кількох гімназіях Львова та Бродів. 1911 року підтвердив докторат у Ягеллонському університеті у Кракові, у 1912 році читав там лекції з догматики, а 1913 року здобув габілітацію на основі праці 'Słowa ustanowienia Najświętszego Sakramentu a Epikleza, Studium dogmatyczno-historyczne'. З того часу та аж до 1933 року (з перервами) викладав там курс догматики та навіть займав адміністративні посади, одночасно працюючи у Львівській семінарії (з 1913 року префектом, з 1920 року - віцеректором, а з 1923 року - ректором).

Єпископ Кирило Любовидзький народився 21 липня 1823 року у Друхові на Рівненщині, на теренах парафії св. Каетана у Березневому. Після початкового домашнього навчання продовжив вчитись у гімназії в Житомирі, а 1837 року поступив до семінарії у Луцьку. У 1841 році його як здібного семінариста перевели навчатись у Вильнюську духовну академію, разом з якою він роком пізніше переїхав до Санкт-Петербургу. Там 22 червня 1845 року отримав ступінь магістра богослов'я, а після повернення у Житомир 11 жовтня 1845 року отримав призначення викладача догматичної теології у місцевій семінарії, хоча сам ще був семінаристом. І лише 12 вересня 1847 року, у віці 24 років був висвячений на священника (у Вільнюсі єпископом-помічником Казимиром Дмоховським, котрий раніше, 3 квітня рукоположив його в диякони).

Продовжував і далі працювати в семінарії у Житомирі, якій віддав 22 роки свого життя. 5 жовтня 1850 року був піднесений до гідності почесного каноніка, а 8 грудня 1855 року - дійсного каноніка та заступника кустоша Житомирського кафедрального капітулу, 1861 року став його схоластиком, 1864 року - кантором, 1866 року - архідияконом, 1876 року - деканом-прелатом. У 1856-1874 роках служив візитатором семінарії, проте не уникнув також і душпастирського служіння: у 1857-1859 роках був настоятелем в парафії cв. Антонія Падуанського у Старій Котельні, а у 1874-1884 роках - настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці.