Єпископ Михайло Пивницький народився, ймовірно, на початку осені в греко-католицькій родині та був охрещений 29 вересня 1771 року в містечку Несухоїжі (нині - село Воля Ковельського району Волинської області). Навчався в середній школі у Володимирі(-Волинському), після чого вступив до греко-католицької семінарії у Вільнюсі, водночас студіюючи у Вільнюському університеті. 17 та 18 листопада 1795 року отримав дияконські та священничі свячення з рук Володимир(-Волинського) та Брестського греко-католицького єпископа-коад'ютора Арсенія Гловневського, василіанина.

Відтоді за побажанням єпископа А. Гловневського працював у Володимирі(-Волинському) викладачем теології греко-католицької Духовної семінарії та проповідником в греко-католицькій катедрі. 1797 року під впливом єпископа-коад'ютора Київського Каспера Цецішовського перейшов в латинський обряд. Вже у листопаді-грудні став почесним каноніком катедрального капітулу в Києві та секретарем і керівником єпископської канцелярії у Житомирі, від 1798 року - настоятелем парафії свв. Анни і Станіслава єп. мч. у Мацеєві (нині - Луків) на Волині, від 1799 року - дійсним каноніком капітулу у Житомирі, із 1803 року - кустошем Олицької колегіати на Волині, а з 1807 року - дійсним каноніком у Луцьку. У 1810 році призначений настоятелем парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному (на Рівненщині), а 1814 року - прелатом-схоластиком капітулу у Луцьку. У 1815 році, захистивши дисертацію у Вільнюсі, отримав ступінь доктора богослов’я і канонічного права, а наступого року став віце-офіціалом луцької консисторії і архідияконом луцького капітулу.

Єпископ Ян Підгороденський народився у шляхетській родині чернігівського кастеляна восени 1741 року на Волині та був охрещений 16 жовтня в парафіяльному костелі св. Йоахима i св. Анни у Володимирі-Волинському. Його призначили до духовного служіння, то ж 1758 року у Луцьку прийняв нижче свячення. Від 1759 року навчався у Замойській академії, де пізніше працював викладачем. 1762 року став кустошем Луцького катедрального капітулу і тоді ж виїхав на студії до Риму, які завершив докторським ступенем в царині філософії та канонічного і цивільного права. Там же 17 березня 1764 року отримав дияконське рукоположення, а 14 вересня цього ж року був висвячений на священника.

Служив архідияконом (1766р.), деканом (1797р.) та препозитом (1803р.) Луцького катедрального капітулу, а також збаразьким, острівецьким, порицьким та звягельським настоятелем. В консисторії виконував функції спочатку заступника судді (1769р.), а від 1774 року - вікарія та генерального офіціала (суміщав церковні та світські функції). У 1791 році став генеральним вікарієм Луцької дієцезії.