Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33

Єпископ Броніслав Бернацький народився 30 вересня 1944 року у Мурафі Вінницької області. У 1966-1972 роках навчався у Вищій Духовній семінарії у Ризі. 28 травня 1972 року висвячений на священника єпископом Юліаном Ваіводсом у Ризі.

Розпочав пастирське служіння 11 червня 1972 року в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі, а потім працював настоятелем на Вінничині в парафіях св. Анни у Барі, св. Миколая, єп. мч. у Чернівцях та св. Олексія у Жмеринці. З 1995 року служив настоятелем парафії у Мурафі та генеральним вікарієм Кам'янець-Подільської дієцезії.

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

61057 Харків, вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-17-66,
79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62

Єпископ Мар’ян Бучек народився 14 березня 1953 року у Цєшанові (Східна Польща), поблизу нинішнього кордону (любачівська частина довоєнної Львівської архідієцезії). У 1973-1979 роках після закінчення школи та агротехнічного технікуму навчався у Перемишльській Вищій Духовній семінарії. 16 червня 1979 року висвячений на священника в Цєшанові Апостольським адміністратором Львівської архідієцезії в Любачеві єпископом Мар’яном Реховичем.

Виконував обов’язки нотаріуса та віце-канцлера єпархіального управління в Любачеві, одночасно був секретарем єпископів Мар’яна Реховича та Мар’яна Яворського. З 1991 року по 2002 рік - канцлер дієцезіальної Курії у Львові. 28 лютого 1992 року обраний Секретарем Конференції римсько-католицьких єпископів України, цю посаду займав 22 роки до переходу на становище єпископа-емерита. 01.10.1993р. - почесний капелан Святішого Отця.

Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.

Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.

Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині (охрещений 24 серпня у дменівському костелі). Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині 1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.

Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку, канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час (1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).

Єпископ Самуїл Гловінський народився 18 лютого 1703 року, ймовірно, на теренах нинішньої Івано-Франківщини в родині з давнього шляхетського роду, який походить з Равського воєводства у Мазовії та у XVII столітті переселився в Галичину. Не відомо, де навчався, проте його ворожість по відношенню до єзуїтів та прихильність до піярів може свідчити, що студіював в начальному закладі якогось із цих двох орденів. Був висвячений на диякона 27 грудня 1925 року та рукоположений в священники 22 лютого 1726 року. У 1727 році став каноніком Львівського катедрального капітулу, чому сприяла фундація на користь капітули його родича Станіслава Гловінського.

2 грудня 1733 року Апостольська Столиця призначила його єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископ Хевронським. Висвячений на архіпастиря наступного року, ймовірно, у Львові. Під час архіпастирського служіння у Львові працював також настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині на Івано-Франківщині, де 1764 року збудував черговий дерев'яний костел. Проте найбільш запам'ятався заснуванням у Львові навчального закладу піярів на зразок «Колегіум нобіліум» у Варшаві. Про цей намір повідомив піярам 1744 року у Золочеві. Попри спротив єзуїтів, які не хотіли втратити своє монопольне право вести навчання у Львові, отримав 24 жовтня 1750 року дозвіл Святішого Отця Бенедикта XIV для оо.-піярів викладати у школах Львова. І для забезпечення діяльності майбутнього закладу придбав маєтності у Підберізцях і Винниках, де завдяки йому піяри 1756 року облаштували у старому замку свій монастир. Колегіум у Львові відкрили 1758 року, коли ще проходили будівельні роботи.