T_OSHZ

Єпископ Фердинанд Кан народився 17 серпня 1788 року в Австрійській імперії (Галичині, ймовірно, на Львівщині) в австрійській сім'ї. У 1810 році переїхав в Російську імперію, 24 травня цього ж року вступив в орден Братів Проповідників (домініканців). Навчався у Забяльській домініканській школі Вітебської губернії. 13 грудня 1814 року отримав дияконські свячення, а 13 березня 1815 року був рукоположений в священники.

Працював душпастирем німецьких емігрантів в Забялах і Ревелі (нині - Таллін), протягом кількох років був вчителем Гродненської та інших гімназій. У 1833-1849 роках служив настоятелем домініканського монастиря у Ризі.

Єпископ Владислав Керницький народився 3 травня 1912 року у Кулачківцях (парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) у Гвіздці на Івано-Франківщині. У 1920-1927 роках навчався у загальній школі у Кулачківцях, а в 1927-1934 роках - у приватній гімназії оо.-францисканців у Львові з перервою у навчаннях у п'ятому класі для відбуття новіціату. 04.10.1934р. - вічні обітниці в ордені Братів Менших Ковентуальних (отримав чернече ім'я Рафал). У 1934-1937рр. студії філософсько-теологічні у семінарії оо.-францисканців у Львові (1934р.) та Кракові (1935-1937рр.). У 1937-1939рр. продовжив навчання (4 і 5 рік) на Теологічному відділі Львівського університету Яна Казимира. 29 червня 1939 року висвячений на священника у Львові архієпископом Болеславом Твардовським.

У 1940-1944 роках працю у львівському костелі Христа Царя у Козельниках поєднував з підпільною діяльністю в антифашистській організації, де виконував обов'язки зв'язкового. У липні 1944 року, коли до Львова прийшла Червона Армія, його затримали та інтернували до Росії: 4 роки табірного життя - такою була 'подяка' священнику-антифашисту. У 1948р. був звільнений і одержав дозвіл на працю у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії. Брати і сестри кликали його до Польщі на гарну парафію, проте родині він дав зрозуміти, що його місце тут, в Україні. Відправляв Служби Божі, сповідав, відвідував хворих, допомагав людям словом і ділом, не зважаючи на їхню конфесійну приналежність.

Єпископ Францішек Кобельський народився 20 жовтня 1679 року в Дзепулці парафії Дменін Гнєзненської архідієцезії у Польщі в заможній шляхетській родині гербу Порай. Вже в молодості обрав духовний шлях, отримавши дієву допомогу від свого опікуна та покровителя, яким став після смерті батька у 1698 році його родич тодішній єпископ-помічник Краківський Станіслав Шембек (від 1700р. - ординарій Влоцлавський, а пізніше - примас). Нижче свячення йому уділив 26 березня 1701 року в Ловічу єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Мздевський. Ще до рукоположення в священники, яке отримав 3 квітня 1706 року у Вавельській катедрі з рук єпископа-ординарія Холмського Казимира Лубенського, у квітні 1705 року став каноніком вісьліцьким та настоятелем в Пясках Вєлькіх (відмовився від цих призначень 1711 року).

У 1707-1711 роках вивчав канонічне право у Римі, проте науковий ступінь не отримав, зате 2 жовтня 1708 року став також каноніком катедрального капітулу у Кракові, 1709 року - каноніком колегіати у Ловічу, 1714 року - каноніком митрополичого капітулу у Гнєзнені, а 15 жовтня 1717 року - препозитом катедрального капітулу у Кракові. Отримав також призначення деканом-прелатом варшавської колегіати та колегіати в Кєльцах.

Єпископ Адам Красінський народився 4 квітня 1714 року у шляхетській родині гербу Слєповрон, що походить із Мазовії, ймовірно, у Красному - садибі цього роду. Відомо, що у 19-річному віці, підтримуючи короля Станіслава Лещинського, перебував разом із ним в обложеному російськими військами Гданьську. 1734 року в якості комісара Дзіковської конфедерації був відправлений до Парижа, де продовжив свою освіту. А 1737 року, обравши церковну кар'єру, розпочав навчання у Римі (ймовірно, що саме тут і був висвячений на священника). Повернувся у Польщу у 1746-1747 роках та продовжив навчання у Краківській академії.

Після повернення працював в королівській канцелярії та став каноніком катедрального капітулу у Плоцьку. Пізніше - препозитом і навіть прелатом-деканом колегіатського капітулу в Ленчиці, від 1753 року - каноніком, а з 1757 року - прелатом-схоластиком митрополичого капітулу в Гнєзні. 1758 року отримав орден Білого Орла і розглядався в якості одного із кандидатів на єпископство у Холмі.

01001 Київ,
вул. Костельна, 17,
+380 (44) 278-75-19,
f.b.: vitalii.kryvytskyi

Єпископ Віталій Кривицький народився в Одесі 19 серпня 1972 року. В тому ж році був охрещений о. Тадеушом Хоппе. Повну середню освіту отримав в Одесі. В 1989 році розпочав новіціат в згромадженні Св. Франциска Сальського (салезіян). В 1990 році вступив в Гродненську Духовну семінарію. Після І-го курсу перевівся у Краківську Вищу Духовну семінарію згромадження. Після закінчення філософії, в 1992 році був скерований на асистенцію, передбачену в салезіянських конституціях. Практику проходив в м. Коростишеві під керівництвом о. Антонія Мурзінського. В 1993 році повернувся до семінарії в Кракові на богослов’я, яке закінчив у 1997 році. 27 липня 1996 року склав вічні обітниці у згромадженні. В 1997 році отримав ступень магістра богослов’я в Люблінському Католицькому університеті. 24 травня 1997 року був рукоположений в священники у Польщі.

В 1997-1999 роках працював вікарієм парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Одесі та керівником молодіжного ораторія. У 1999р. очолив Молодіжний Центр «Дон Боско» в Одесі. У 2003-2012 роках служив настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці у Коростишеві на Житомирщині. 2006 року керував будівництвом та діяльністю Молодіжного Центру «Дон Боско» у Коростишеві. У 2012р. скерований для служіння вікарієм парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині, керівником місцевого ораторію та економом дому. 2014 році став настоятелем парафії св. Апостола Петра в Одесі.

T_OSHZ

Єпископ Вікентій Ліпський народився 17 березня 1795 року у Лозовиці біля Климовичів у Білорусі (тоді - Вітебська губернія Російської імперії). У 1808-1814 роках отримав початкову освіту в школі єзуїтів у Мстиславі. У 1816-1820 роках навчався в академії єзуїтів у Полоцьку. У 1820 року рішенням Могильовського митрополита був переведений у Віленську (Вільнюську) дієцезію, де навчався 5 років у семінарії та у Віленському університеті, отримавши 1824 року ступінь магістра богослов'я (у 1831 році став доктором богослов'я). 5 квітня 1814 року висвячений на диякона, а 21 травня цього ж року - на священника.

Направлений працювати у Віленську семінарію викладачем. З 1828 року - вікарій Віленської катедри, з 1829 року - дієцезіальний екзаменатор, а від 1830 року - цензор духовних книг. Цього ж року став каноніком Віленського капітулу. Після переїзду у 1834 році Віленської духовної академії до Санкт-Петербурга продовжив викладацьку роботу там, у 1836-1840 роках був заступником інспектора, з 5 травня - інспектором, а потім двічі ректором Санкт-Петербурзької духовної академії (06.1840р. - 10.1842р., 10.1855р. - 02.1857р.).

Єпископ Францішек Лісовський народився 1 жовтня 1876 року у Цєшанові (Східна Польща), на теренах тодішньої Львівської архідієцезії (у цьому містечку народився також єпископ Мар'ян Бучек). Після початкової школи продовжив навчання в гімназії у Ярославлі, закінчивши яку 1895 року, поступив на юридичний факультет Львівського університету, звідки перевівся до Львівської духовної семінарії. Потім продовжив теологічні студії у Григоріанському університеті у Римі, де 19 серпня 1900 року був висвячений на священника та 15 травня 1902 року отримав науковий ступінь доктора теології і філософії.

Цього ж, 1902 року повернувся у Львівську архідієцезію та служив вікарієм спочатку парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві на Львівщині, а з наступного року - Львівської катедри Успіння Пресвятої Діви Марії, а також працював катехитом у кількох гімназіях Львова та Бродів. 1911 року підтвердив докторат у Ягеллонському університеті у Кракові, у 1912 році читав там лекції з догматики, а 1913 року здобув габілітацію на основі праці 'Słowa ustanowienia Najświętszego Sakramentu a Epikleza, Studium dogmatyczno-historyczne'. З того часу та аж до 1933 року (з перервами) викладав там курс догматики та навіть займав адміністративні посади, одночасно працюючи у Львівській семінарії (з 1913 року префектом, з 1920 року - віцеректором, а з 1923 року - ректором).