Єпископ Ігнатій Оссолінський народився у січні 1732 року та був охрещений 31 січня цього ж року настоятелем парафії у Нівиськах (нині - Підкарпатське воєводство у Польщі) о. Григорієм Вєжбовським. Належав до магнатського роду Оссолінських гербу Топор. Навчався, ймовірно, в одній із тамтешніх єзуїтських колегій. Відомо, що 1749 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів та 31 серпня прийняв нижче свячення, отримавши чернече ім'я Кандид. Після відповідного навчання в ордені та належних дияконських свячень 2 лютого 1755 року був рукоположений в священники Плоцьким єпископм-помічником Мартином Залуським.

Цього ж року продовжив теологічне навчання в Падуї (Італія) та завершив його 29 травня 1760 року, здобувши ступінь доктора теології. Повернувшись у Польщу, спочатку служив проповідником у Варшаві, потім у 1761-1763 роках був настоятелем (гвардіаном) капуцинського монастиря у Варці, а 1763 року повернувся до Варшави теж настоятелем.

Єпископ Станіслав Падевський народився 18 вересня 1932 року в парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Новій Гуті (поблизу Монастириськ) на Тернопільщині. В 1945 році був переселений разом з родиною до Польщі у Нижню Сілезію, навчався у педагогічному та загальноосвітньому ліцеях. 27 серпня 1950 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів у Кракові, філософську та богословську освіту отримав в їхній Вищій Духовній семінарії. 24 лютого 1957 року був висвячений на священника у Кракові єпископом Станіславом Роспондом.

В роках 1961-1966 вивчав гуманітарні науки (спеціалізація – славістика) у Люблінському Католицькому Університеті та Ягелонському Університеті у Кракові. 22.06.1966р. отримав диплом магістра на підставі праці 'Слов'янські справи у польській та латинській літературі часів Зигмунда Старого'. У 70-х роках приїжджав в Україну на допомогу місцевим священникам. В 1988 році повернувся в Україну і працював у різних парафіях, у тому числі у Барі, Полонному та інших. З часом отримав українське громадянство.

Єпископ Йосиф Пельчар народився 17 січня 1842 року у містечку Корчина біля Кросно у Польщі. З 1848 року навчався у парафіяльній школі у Кросно, з 1850 року - у школі та гімназії у Ряшеві (Жешуві), а по завершенні цих навчань вступив до нижчої семінарії. 1860 року вступив до Перемишльської Вищої Духовної семінарії. 17 липня 1864 року висвячений на священника у Перемишльській катедрі єпископом-ординарієм Антонієм Монастирським.

Півтори року працював вікарієм парафії св. Йоана Хрестителя у Самборі на Львівщині. З 1865 року навчався у Римі, де і отримав докторат з теології. У 1868 році, прослуживши недовго вікарієм в парафії св. Катерини у Воютичах на Львівщині, став префектом Перемишльської семінарії, очоливши там згодом відразу дві кафедри. Викладав пасторальну теологію і канонічне право. 19.03.1877р. був призначений професором звичайним історії Церкви і канонічного права Ягелонського університету в Кракові, де пропрацював 22 роки. У 1882-1883 роках його навіть обирали ректором університету. У 1891-1899 був заступником голови Наглядової ради Товариства св. Вікентія де Поля, яке створювало для нужденних бібліотеки, видавало безплатні книжки. У 1891 році організував братство Пресвятої Діви Марії, котре опікувалось сиротами та бідними. У 1894 році заснував згромадження Сестер Служебниць Пресвятого Серця Ісуса.

Єпископ Михайло Пивницький народився, ймовірно, на початку осені в греко-католицькій родині та був охрещений 29 вересня 1771 року в містечку Несухоїжі (нині - село Воля Ковельського району Волинської області). Навчався в середній школі у Володимирі(-Волинському), після чого вступив до греко-католицької семінарії у Вільнюсі, водночас студіюючи у Вільнюському університеті. 17 та 18 листопада 1795 року отримав дияконські та священничі свячення з рук Володимир(-Волинського) та Брестського греко-католицького єпископа-коад'ютора Арсенія Гловневського, василіанина.

Відтоді за побажанням єпископа А. Гловневського працював у Володимирі(-Волинському) викладачем теології греко-католицької Духовної семінарії та проповідником в греко-католицькій катедрі. 1797 року під впливом єпископа-коад'ютора Київського Каспера Цецішовського перейшов в латинський обряд. Вже у листопаді-грудні став почесним каноніком катедрального капітулу в Києві та секретарем і керівником єпископської канцелярії у Житомирі, від 1798 року - настоятелем парафії свв. Анни і Станіслава єп. мч. у Мацеєві (нині - Луків) на Волині, від 1799 року - дійсним каноніком капітулу у Житомирі, із 1803 року - кустошем Олицької колегіати на Волині, а з 1807 року - дійсним каноніком у Луцьку. У 1810 році призначений настоятелем парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному (на Рівненщині), а 1814 року - прелатом-схоластиком капітулу у Луцьку. У 1815 році, захистивши дисертацію у Вільнюсі, отримав ступінь доктора богослов’я і канонічного права, а наступого року став віце-офіціалом луцької консисторії і архідияконом луцького капітулу.

295053 Сімферополь,
вул. Лебедева, 55,
+380 (67) 684-28-12

Єпископ Яцек Пиль народився 17 серпня 1962 року у селі Гарволін (Польща). 1977 року після закінчення неповної середньої школи вступив до Нижчої Духовної семінарії місіонерів-облатів у селі Маковіце (поблизу міста Іновроцлав). У 1981 році розпочав новіціат при санктуарії Святого Хреста. У 1982-1988 роках після перших чернечих обітниць навчався у Вищій Духовній семінарії згромадження місіонерів-облатів в Обрі неподалік Вольштина. 20 червня 1988 року висвячений на священника Познаньським архієпископом Єжи Стробою.

Був помічником настоятеля новіціїв при санктуарії Святого Хреста. У 1989 році на запрошення тодішнього настоятеля парафії св. Анни у Барі на Вінничині о. Броніслава Бернацького (нині - єпископа) прибув в Україну та допомагав у душпастирстві спочатку у Барі, а з 1991 року працював вікарієм парафії св. Олексія у Жмеринці (та св. Адальберта у Мовчанах) Вінницької області. 1991 року як настоятель парафії розпочав відбудову знищеного костелу св. Йосифа у Гнівані на Вінничині, обслуговуючи також парафію Божого Милосердя у Сутисках. З 1994 року працював також настоятелем парафії св. Михаїла Архангела у Тиврові. У 1997-2006 роках був настоятелем новоствореної делегатури (управління) згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії в Україні, а в 2006-2012 роках - настоятелем північного дистрикту делегатури OMI. При цьому почергово обслуговував парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кривому Розі, св. Мартина у Євпаторії, Воздвиження Хреста Господнього у Полтаві, св. Архангела Михаїла, св. Йосифа у Кременчуці, св. Апп. Петра і Павла у Ніжині, Зіслання Святого Духа у Чернігові. У 2012 році працював настоятелем монастиря та парафії св. Михаїла Архангела у Тиврові.

Єпископ Ян Підгороденський народився у шляхетській родині чернігівського кастеляна восени 1741 року на Волині та був охрещений 16 жовтня в парафіяльному костелі св. Йоахима i св. Анни у Володимирі-Волинському. Його призначили до духовного служіння, то ж 1758 року у Луцьку прийняв нижче свячення. Від 1759 року навчався у Замойській академії, де пізніше працював викладачем. 1762 року став кустошем Луцького катедрального капітулу і тоді ж виїхав на студії до Риму, які завершив докторським ступенем в царині філософії та канонічного і цивільного права. Там же 17 березня 1764 року отримав дияконське рукоположення, а 14 вересня цього ж року був висвячений на священника.

Служив архідияконом (1766р.), деканом (1797р.) та препозитом (1803р.) Луцького катедрального капітулу, а також збаразьким, острівецьким, порицьким та звягельським настоятелем. В консисторії виконував функції спочатку заступника судді (1769р.), а від 1774 року - вікарія та генерального офіціала (суміщав церковні та світські функції). У 1791 році став генеральним вікарієм Луцької дієцезії.

Єпископ Ян Пурвінський народився 19 листопада 1934 року у Долні Ілікштанського повіту (Латвія). 1 вересня 1956 року поступив до Ризької Вищої Духовної семінарії. 1960 року висвячений на диякона, а 13 квітня 1961 року рукоположений на священника у Ризі єпископом Петрасом Мієжалісом.

З 8 червня 1961 року працював вікарієм парафії у Даугавпілс, з 21 квітня 1977 року - адміністратором парафії в Балбінаве і віце-адміністратором парафії у Краслві. За згодою кардинала Юліана Вайводса 2 серпня 1977 року був призначений вікарієм Житомирського собору св. Софії, а 25 липня цього ж року - вікарієм єпископа України і Молдови. 1983 року отримав почесне звання капелана Папи Римського.

Єпископ Йоахим Пшебендовський народився наприкінці травня - на початку червня 1675 року у шляхетській родині, що походила з Прусії та сповідувала кальвінізм, в Янішеві на півночі Польщі поблизу Гданська та був охрещения 5 червня. Після переходу в католицизм (під впливом одного із родичів) навчався в єзуїтській колегії в Старих Шкотах під Гданськом, а потім студіював за кордоном (зокрема, 1702 року - в Парижі). Повернувшись до Польщі, вступив до Духовної семінарії місіонерів-лазаристів у Хелмні та вже 1706 року, ще до духовних свячень став вісьлицьким кустошем. 18 вересня 1707 року прийняв нижче свячення, 25 травня 1709 року був рукоположений в диякони, а 21 січня 1710 року став пресвітером.

Скоро після рукоположення в священники став почесним каноніком Влоцлавської катедри та настоятелем в Пйотравіні (поблизу Любліна), а в травні 1713 року - каноніком катедри в Кракові на Вавелі. Відомо також, що, принаймні, 1714 року був на студіях у Римі.

Єпископ Стефан Рупневський народився 1671 року в Бідзінах на Сандомирщині (Польща) в шляхетській родині гербу Шренява, що сповідувала кальвінізм. Після смерті батька його виховував родич Стефан Бідзінський, який навернув його до католицизму та післав на навчання до єзуїтської колегії (ймовірно, у Сандомирі). 24 травня 1695 року прийняв нижче свячення. Цього ж року поступив до Краківської академії, де 30 вересня 1697 року здобув науковий ступінь доктора теології (трохи раніше, 8 вересня був висвячений на диякона). У Кракові 2 лютого 1698 року отримав рукоположення в священники з рук іншого свого родича - єпископа Станіслава Шембека.

2 липня 1698 року став архідияконом колегіатського капітулу у Варшаві, 16 травня наступного року - каноніком Краківської катедри, 1703 року - настоятелем парафії у рідних Бідзінах та Госьліцях. У 1711 році отримав посаду судді в Краківській дієцезії та схолатуру у Станіславівській (Івано-Франківській) колегіаті, де 1713 року став прелатом-деканом.

43016 Луцьк,
вул. Кафедральна, 17,
+380 (332) 72-15-32

Єпископ Віталій Скомаровський народився 30 грудня 1963 року у Бердичеві Житомирської області. У 1985-1990 роках після закінчення медичного училища навчався у Ризькій Вищій Духовній семінарії у Литві. 27 травня 1990 року висвячений на священника у Ризі.

У 1990-1991 роках служив вікарієм в парафії cв. Варвари у Бердичеві, а в 1991-1992рр. - секретарем єпископа та вікарієм у Житомирі. в 1992-1995 роках працював настоятелем парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сумах. У 1995-2000 роках був канцлером Курії у Житомирі та з 1998 року парохом Житомирського кафедрального собору св. Софії. У 2000-2002 роках служив віце-ректором Вищої Духовної семінарії Пресвятого Серця Ісуса у Ворзелі на Київщині, а з 2002 року по 2011 рік - її ректором.