Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Антоній Фіалковський народився 13 червня 1797 року у Лепелі (нині - Вітебська область Білорусі). Після завершення навчання у школі і гімназії до 1820 року студіював у Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ступені кандидата філософії і магістра права. 8 вересня 1820 року вступив до Вільнюської Духовної семінарії та Вільнюського університету, по закінченню якого 1824 року став магістром теології. 31 травня 1824 року отримав священничі свячення.

У 1825 році захитив дисертацію «De fatis autbenticae et exegeseos apocalypsis et de novi natura, fine, utilitate, robore, divisione in simplex et solemne et effectibus juridicis utriusque» і отримав ступінь доктора богослов'я і канонічного права. У 1825-1833 роках був професором Вільнюської Духовної семінарії (у 1825-1832 роках - Вільнюського університету). З 1832 року - канонік, а з 1843 року - прелат Вільнюського кафедрального капітулу. У 1834 році став професором Вільнюської Духовної академії, а в 1836-1842 роках був її ректором. З 1844 року - засідатель, а з 1848 года - член Римсько-католицької духовної колегії у Санкт-Петербурзі. У 1855-1856 роках після смерті архієпископа Ігнатія Головинського виконував обов'язки адміністратора (капітульного вікарія) Могильовської архідієцезії.

T_OSHZ

Єпископ Фердинанд Кан народився 17 серпня 1788 року в Австрійській імперії (Галичині, ймовірно, на Львівщині) в австрійській сім'ї. У 1810 році переїхав в Російську імперію, 24 травня цього ж року вступив в орден Братів Проповідників (домініканців). Навчався у Забяльській домініканській школі Вітебської губернії. 13 грудня 1814 року отримав дияконські свячення, а 13 березня 1815 року був рукоположений в священники.

Працював душпастирем німецьких емігрантів в Забялах і Ревелі (нині - Таллін), протягом кількох років був вчителем Гродненської та інших гімназій. У 1833-1849 роках служив настоятелем домініканського монастиря у Ризі.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

Архієпископ Вісвалдас Кулбокас народився 14 травня 1974 року у Клайпеді (Литва). 1992 року після закінчення середньої школі в Клайпеді вступив до Тельшяйської Духовної семінарії. З 1994 року навчався в Римі в Папському університеті Святого Хреста, де здобув науковий ступінь доктора богослов'я (2001р.) та ліценціат з канонічного права (2004р.). 24 травня 1998 року висвячений у Римі на диякона, а 19 липня цього ж року в костелі св. Архангела Михаїла у литовському місті Гаргждай отримав священничі свячення з рук єпископа Тельшяйського Антанаса Вайчюса та був інкардинований до Тельшяйської дієцезії.

У 2001-2004 роках навчався також в Папській церковній академії. 1 липня 2004 року розпочав дипломатичну службу у Ватикані на посаді секретаря представництва Святого Престолу в Лівані (2004-2007рр). У 2007-2009 роках працював в нунціатурі у Нідерландах, у 2009-2012 роках - в Росії, а в 2012-2020 роках - у Відділі відносин з державами Державного Секретаріату Святого Престолу. У 2020-2021 роках був радником нунціатури в Кенії.

T_OSHZ

Єпископ Вікентій Ліпський народився 17 березня 1795 року у Лозовиці біля Климовичів у Білорусі (тоді - Вітебська губернія Російської імперії). У 1808-1814 роках отримав початкову освіту в школі єзуїтів у Мстиславі. У 1816-1820 роках навчався в академії єзуїтів у Полоцьку. У 1820 року рішенням Могильовського митрополита був переведений у Віленську (Вільнюську) дієцезію, де навчався 5 років у семінарії та у Віленському університеті, отримавши 1824 року ступінь магістра богослов'я (у 1831 році став доктором богослов'я). 5 квітня 1814 року висвячений на диякона, а 21 травня цього ж року - на священника.

Направлений працювати у Віленську семінарію викладачем. З 1828 року - вікарій Віленської катедри, з 1829 року - дієцезіальний екзаменатор, а від 1830 року - цензор духовних книг. Цього ж року став каноніком Віленського капітулу. Після переїзду у 1834 році Віленської духовної академії до Санкт-Петербурга продовжив викладацьку роботу там, у 1836-1840 роках був заступником інспектора, з 5 травня - інспектором, а потім двічі ректором Санкт-Петербурзької духовної академії (06.1840р. - 10.1842р., 10.1855р. - 02.1857р.).

Єпископ Адам Нарушевич народився 20 жовтня 1733 року поблизу Логішина біля Пінська (нині - Берестейська область Білорусі) у заможній родині гербу Вадвіч, що походила від бояр Литовсько-руського князівства, та був охрещений 25 жовтня у логішинському костелі. Після домашнього навчання спочатку вступив до єзуїтської колегії у Пінську, а 14 серпня 1748 року - до ордену єзуїтів у Вільнюсі. 13 січня наступного року отримав нижчі свячення. У 1750-1753 роках вивчав філософію у Вільнюській єзуїтській академії, по завершенні почав там викладати. 1758 року був переведений до Варшавської єзуїтської колегії, де продовжив викладання, та направлений вивчати теологію до Ліону у Франції. Під час цих студій, які тривали до 1762 року, відвідав Італію, Іспанію та Німеччину. 17 жовтня 1762 року був висвячений на священника у Відні.

Цього ж року повернувся до Речіпосполитої та продовжив викладання у шляхетській колегії єзуїтів у Варшаві, навчаючи там поетиці, риториці, географії та французькій мові. Брав активну участь в культурному житті Варшави та увійшов до кола наближених осіб короля Станіслава Августа Понятовського. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 року завдяки підримці монаршого двору став настоятелем у двох парафіях, у тому числы в Неменчині поблизу Вільнюса. 22 вересня цього ж року Вілюнюська академія надала йому ступінь доктора теології.