Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Єпископ Кирило Любовидзький народився 21 липня 1823 року у Друхові на Рівненщині, на теренах парафії св. Каетана у Березневому. Після початкового домашнього навчання продовжив вчитись у гімназії в Житомирі, а 1837 року поступив до семінарії у Луцьку. У 1841 році його як здібного семінариста перевели навчатись у Вильнюську духовну академію, разом з якою він роком пізніше переїхав до Санкт-Петербургу. Там 22 червня 1845 року отримав ступінь магістра богослов'я, а після повернення у Житомир 11 жовтня 1845 року отримав призначення викладача догматичної теології у місцевій семінарії, хоча сам ще був семінаристом. І лише 12 вересня 1847 року, у віці 24 років був висвячений на священника (у Вільнюсі єпископом-помічником Казимиром Дмоховським, котрий раніше, 3 квітня рукоположив його в диякони).

Продовжував і далі працювати в семінарії у Житомирі, якій віддав 22 роки свого життя. 5 жовтня 1850 року був піднесений до гідності почесного каноніка, а 8 грудня 1855 року - дійсного каноніка та заступника кустоша Житомирського кафедрального капітулу, 1861 року став його схоластиком, 1864 року - кантором, 1866 року - архідияконом, 1876 року - деканом-прелатом. У 1856-1874 роках служив візитатором семінарії, проте не уникнув також і душпастирського служіння: у 1857-1859 роках був настоятелем в парафії cв. Антонія Падуанського у Старій Котельні, а у 1874-1884 роках - настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці.

Arcybiskup Piotr Mańkowski urodził się 1 listopada 1866 roku we wsi Sajinka obwodu Winnickiego na terenach parafii św. Mikołaja bp i m. w Małych Czerniowcach. Po śmierci ojca w 1871 roku z matką wyjechalół do Drezna, gdzie brał lekcje prywatnie, a od 1881 roku uczył się w miejscowej szkole. W 1885 roku wstąpił na Uniwersytet Wrocławski na studia agronomiczne, ponieważ wiedza w tej dziedzinie potrzebna była do zarządzania majętnościami rodzinnymi. Do domu wrócił w 1888 roku. Ale taki sposób życia mu nie odpowiadał i w 1896 roku wstąpił do seminarium w Żytomierzu. Wyświęcony 7 lipca 1898 roku.

Został wikariuszem w katedrze św. Zofii w Żytomierzu. W 1902 roku został proboszczem parafii św. Apostołów Piotra i Pawła w Kamieńcu Podolskim, która po likwidacji diecezji w 1866 roku utraciła status katedralnej. Po dziewięciu latach pracy władze carskie zmusiły go do rezygnacji z urzędu proboszcza i duszpasterzowania, zarzcając mu wspieranie jednego ze zgromadzeń, które uważali za nielegalne. Przeniósł się do Żytomierza, gdzie nieformalnie wykonywał część obowiązków kanclerza Kurii. Na początku I wojny światowej przeniósł się do Krakowa, gdzie wznowił pracę duszpasterską. W 1917 roku został mianowany wikariuszem generalnym na terenach diecezji Łucko-Żytomierskiej i Kamieniecko-Podolskiej.

Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священники 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.

Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священнику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.

Єпископ Михайло Пивницький народився, ймовірно, на початку осені в греко-католицькій родині та був охрещений 29 вересня 1771 року в містечку Несухоїжі (нині - село Воля Ковельського району Волинської області). Навчався в середній школі у Володимирі(-Волинському), після чого вступив до греко-католицької семінарії у Вільнюсі, водночас студіюючи у Вільнюському університеті. 17 та 18 листопада 1795 року отримав дияконські та священничі свячення з рук Володимир(-Волинського) та Брестського греко-католицького єпископа-коад'ютора Арсенія Гловневського, василіанина.

Відтоді за побажанням єпископа А. Гловневського працював у Володимирі(-Волинському) викладачем теології греко-католицької Духовної семінарії та проповідником в греко-католицькій катедрі. 1797 року під впливом єпископа-коад'ютора Київського Каспера Цецішовського перейшов в латинський обряд. Вже у листопаді-грудні став почесним каноніком катедрального капітулу в Києві та секретарем і керівником єпископської канцелярії у Житомирі, від 1798 року - настоятелем парафії свв. Анни і Станіслава єп. мч. у Мацеєві (нині - Луків) на Волині, від 1799 року - дійсним каноніком капітулу у Житомирі, із 1803 року - кустошем Олицької колегіати на Волині, а з 1807 року - дійсним каноніком у Луцьку. У 1810 році призначений настоятелем парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному (на Рівненщині), а 1814 року - прелатом-схоластиком капітулу у Луцьку. У 1815 році, захистивши дисертацію у Вільнюсі, отримав ступінь доктора богослов’я і канонічного права, а наступого року став віце-офіціалом луцької консисторії і архідияконом луцького капітулу.

Єпископ Ян Підгороденський народився у шляхетській родині чернігівського кастеляна восени 1741 року на Волині та був охрещений 16 жовтня в парафіяльному костелі св. Йоахима i св. Анни у Володимирі-Волинському. Його призначили до духовного служіння, то ж 1758 року у Луцьку прийняв нижче свячення. Від 1759 року навчався у Замойській академії, де пізніше працював викладачем. 1762 року став кустошем Луцького катедрального капітулу і тоді ж виїхав на студії до Риму, які завершив докторським ступенем в царині філософії та канонічного і цивільного права. Там же 17 березня 1764 року отримав дияконське рукоположення, а 14 вересня цього ж року був висвячений на священника.

Служив архідияконом (1766р.), деканом (1797р.) та препозитом (1803р.) Луцького катедрального капітулу, а також збаразьким, острівецьким, порицьким та звягельським настоятелем. В консисторії виконував функції спочатку заступника судді (1769р.), а від 1774 року - вікарія та генерального офіціала (суміщав церковні та світські функції). У 1791 році став генеральним вікарієм Луцької дієцезії.