Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра - греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії. У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду 1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.

Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського 3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію. 18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським (співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором вакантної Луцької дієцезії).

Архієпископ Миколай Вижицький народився 6 листопада 1698 року у Польщі поблизу Ряшева у заможній родині гербу Восьмиріг, з якої його старший родич з тим же іменем був у 1699-1705рр. єпископом-ординарієм Холмським, та був охрещений 5 лютого наступного року в Тарногорі. Навчався у Варшавській семінарії місіонерів-лазаристів при костелі святого Хреста. Ще до священничих свячень у віці 23 років 30 грудня 1721 року вже був номінований канцлером-прелатом Краківського катедрального капітулу на Вавелі, потім - схоластиком-прелатом колегіатського капітулу св. Йоана Хрестителя у Варшаві. А 21 травня 1723 року став архідияконом Краківського катедрального капітулу. І лише 28 жовтня цього ж року, перебуваючи у Римі на студіях, отримав рукоположенння в священники з рук місцевого єпископа-помічника Nunzio Baccari. 9 березня 1724 року там же захистив ступінь доктора церковного та цивільного прав.

7 травня 1726 року став деканом-прелатом Краківського катедрального капітулу, який часто називали семінарією єпископів, оскільки звідси було призначено багато архіпастирів. Окрім того, був настоятелем парафій у Гарбові (від 1725р.), Отфінові (від 1729р.) та Кіяцах (1725-1728рр.), а пізніше став архідияконом у Варшаві та деканом-прелатом у Крушвіці.

Єпископ Анджей Залуський народився 2 грудня 1695 року (чи 05.01.1696?) в Єдлінську біля Радома (Польща) у знатній шляхетській родині гербу Юноша, яка дала Церкві аж сім єпископів. Втративши матір у віці семи років, виховувався при дворі свого родича ординарія Вармінського єпископа Андрія Хризостома Залуського. А після його смерті у 1711 році навчався в різних єзуїтських та піярських колегіях. Ще у молодому віці завдяки своїм високопоставленим в Церкві родичам отримав номінації в кількох костелах, у тому числі Краківській та Плоцькій катедрах. У 1715-1718 роках (разом із молодшим братом Андрієм Йосифом) навчався в Західній Європі, захистивши докторську дисертацію в царині канонічного та цивільного прав 1717 року у Римі.

Після повернення до Речіпосполитої як канонік Краківського катедрального капітулу 1719 року був обраний до Коронного Трибуналу та занурився у політичне житті країни. 22 листопада 1723 року Святіший Отець призначив його єпископом-ординарієм Плоцьким (королівська номінація на цю посаду наступила ще рік раніше). 13 березня наступного року висвячений на єпископа в Ченстохові ординарієм Краківським єпископом Феліцієм Шанявським. Продовжуючи політичну діяльність, підопічну дієцезію відвідував не часто, проте, все ж таки, заснував тут Духовну семінарію та провів 1733 року дієцезіальний синод.

Архієпископ Константій Зелінський народився на початку 1646 (чи наприкінці 1645?) року в шляхетській родині гербу Свинка в селі Ростково нинішнього Мазовецького воєводства Польщі та був охрещений 11 січня 1646 року в парафіяльному костелі розташованого неподалік міста Пшасниш. Спочатку навчався у родинному маєтку. Вищу освіту здобував у Кракові, потім - в Інгольштадському університеті в Баварії (Німеччина), Парижі та останні два роки в Римському університет ла Сап'єнца, де 13 січня 1671 року отримав докторський ступінь церковного та цивільного права (в джерелах інколи помилково вказують теологію). Цього ж року і також у Римі був рукоположений в священники.

4 травня 1672 року призначений каноніком у Плоцьку, а пізніше - препозитом-прелатом Влоцлавського катедрального капітулу, а також каноніком Митрополичого капітулу у Гнєзні (1 грудня 1689р.). З кінця 1680 року адміністрував в якості капітульного вікарія спочатку Влоцлавську, а потім також і Плоцьку дієцезію.