Архієпископ Миколай Вижицький народився 6 листопада 1698 року у Польщі поблизу Ряшева у заможній родині гербу Восьмиріг, з якої його старший родич з тим же іменем був у 1699-1705рр. єпископом-ординарієм Холмським, та був охрещений 5 лютого наступного року в Тарногорі. Навчався у Варшавській семінарії місіонерів-лазаристів при костелі святого Хреста. Ще до священничих свячень у віці 23 років 30 грудня 1721 року вже був номінований канцлером-прелатом Краківського катедрального капітулу на Вавелі, потім - схоластиком-прелатом колегіатського капітулу св. Йоана Хрестителя у Варшаві. А 21 травня 1723 року став архідияконом Краківського катедрального капітулу. І лише 28 жовтня цього ж року, перебуваючи у Римі на студіях, отримав рукоположенння в священники з рук місцевого єпископа-помічника Nunzio Baccari. 9 березня 1724 року там же захистив ступінь доктора церковного та цивільного прав.

7 травня 1726 року став деканом-прелатом Краківського катедрального капітулу, який часто називали семінарією єпископів, оскільки звідси було призначено багато архіпастирів. Окрім того, був настоятелем парафій у Гарбові (від 1725р.), Отфінові (від 1729р.) та Кіяцах (1725-1728рр.), а пізніше став архідияконом у Варшаві та деканом-прелатом у Крушвіці.

Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині (охрещений 24 серпня у дменівському костелі). Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині 1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.

Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку, канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час (1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).

Єпископ Самуїл Гловінський народився 18 лютого 1703 року, ймовірно, на теренах нинішньої Івано-Франківщини в родині з давнього шляхетського роду, який походить з Равського воєводства у Мазовії та у XVII столітті переселився в Галичину. Не відомо, де навчався, проте його ворожість по відношенню до єзуїтів та прихильність до піярів може свідчити, що студіював в начальному закладі якогось із цих двох орденів. Був висвячений на диякона 27 грудня 1925 року та рукоположений в священники 22 лютого 1726 року. У 1727 році став каноніком Львівського катедрального капітулу, чому сприяла фундація на користь капітули його родича Станіслава Гловінського.

2 грудня 1733 року Апостольська Столиця призначила його єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископ Хевронським. Висвячений на архіпастиря наступного року, ймовірно, у Львові. Під час архіпастирського служіння у Львові працював також настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині на Івано-Франківщині, де 1764 року збудував черговий дерев'яний костел. Проте найбільш запам'ятався заснуванням у Львові навчального закладу піярів на зразок «Колегіум нобіліум» у Варшаві. Про цей намір повідомив піярам 1744 року у Золочеві. Попри спротив єзуїтів, які не хотіли втратити своє монопольне право вести навчання у Львові, отримав 24 жовтня 1750 року дозвіл Святішого Отця Бенедикта XIV для оо.-піярів викладати у школах Львова. І для забезпечення діяльності майбутнього закладу придбав маєтності у Підберізцях і Винниках, де завдяки йому піяри 1756 року облаштували у старому замку свій монастир. Колегіум у Львові відкрили 1758 року, коли ще проходили будівельні роботи.

Єпископ Миколай Дембовський народився у грудні 1693 року на теренах Плоцької дієцезії у знатній заможній родині гербу Єліта, з якої походять ще три єпископи, з них ще один Кам'янець-Подільський - Ян Йосиф Дембовський. Був охрещений 17 грудня цього ж року. Духовний шлях обрав ще в молодості, що не завадило йому робити світську кар'єру серед королівських секретарів, проте тривалий час зволікав із свяченнями. І лише 18 грудня 1729 року, вже у статусі каноніка варшавського та настоятеля бєльського був рукоположений в священники.

7 вересня 1730 року став ще й сохачевським настоятелем, а 11 червня наступного року - каноніком Краківського катедрального капітулу. Після смерті короля Августа ІІ підтримав його сина як кандидата на трон, після коронації якого міг бути упевненим в успішності своєї як церковної, так і світської кар'єри. Зокрема, 1735 року отримав посаду Великого коронного писаря та мєховського генерального препозита, потім - каноніка Плоцького катедрального капітулу, а 1739 року - варшавського архідиякона.

Єпископ Анджей Залуський народився 2 грудня 1695 року (чи 05.01.1696?) в Єдлінську біля Радома (Польща) у знатній шляхетській родині гербу Юноша, яка дала Церкві аж сім єпископів. Втративши матір у віці семи років, виховувався при дворі свого родича ординарія Вармінського єпископа Андрія Хризостома Залуського. А після його смерті у 1711 році навчався в різних єзуїтських та піярських колегіях. Ще у молодому віці завдяки своїм високопоставленим в Церкві родичам отримав номінації в кількох костелах, у тому числі Краківській та Плоцькій катедрах. У 1715-1718 роках (разом із молодшим братом Андрієм Йосифом) навчався в Західній Європі, захистивши докторську дисертацію в царині канонічного та цивільного прав 1717 року у Римі.

Після повернення до Речіпосполитої як канонік Краківського катедрального капітулу 1719 року був обраний до Коронного Трибуналу та занурився у політичне житті країни. 22 листопада 1723 року Святіший Отець призначив його єпископом-ординарієм Плоцьким (королівська номінація на цю посаду наступила ще рік раніше). 13 березня наступного року висвячений на єпископа в Ченстохові ординарієм Краківським єпископом Феліцієм Шанявським. Продовжуючи політичну діяльність, підопічну дієцезію відвідував не часто, проте, все ж таки, заснував тут Духовну семінарію та провів 1733 року дієцезіальний синод.

Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артелерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).

Архієпископ Фердинанд Кіцький народився 1721 року у Голиміні поблизу Цєханова на Мазовеччині в Польщі у заможній родині Олександра та Констанції Пжедвоєвської. Спочатку Фердинанд спробував військову кар'єру, дослужившись до звання капітана, проте у віці двадцяти п'яти років обрав шлях духовного служіння, поступивши до семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві. Вже 1747 року став кафедральним каноніком у Влоцлавку, хоча рукоположений в священники був лише 23 травня 1750 року (в колегіаті св. Йоана Хрестителя у Варшаві з рук єпископа Людвіка Riaucoura).

У 1764 році отримав призначення каноніком Львівського митрополичого капітулу та настоятелем парафій Воздвиження Святого Хреста у Городку та Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах на Львівщині. 2 лютого 1770 року у Замойській академії здобув ступінь доктора у правничій царині, а 2 жовтня наступного року вже був препозитом Краківського кафедрального капітулу.

Єпископ Францішек Кобельський народився 20 жовтня 1679 року в Дзепулці парафії Дменін Гнєзненської архідієцезії у Польщі в заможній шляхетській родині гербу Порай. Вже в молодості обрав духовний шлях, отримавши дієву допомогу від свого опікуна та покровителя, яким став після смерті батька у 1698 році його родич тодішній єпископ-помічник Краківський Станіслав Шембек (від 1700р. - ординарій Влоцлавський, а пізніше - примас). Нижче свячення йому уділив 26 березня 1701 року в Ловічу єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Мздевський. Ще до рукоположення в священники, яке отримав 3 квітня 1706 року у Вавельській катедрі з рук єпископа-ординарія Холмського Казимира Лубенського, у квітні 1705 року став каноніком вісьліцьким та настоятелем в Пясках Вєлькіх (відмовився від цих призначень 1711 року).

У 1707-1711 роках вивчав канонічне право у Римі, проте науковий ступінь не отримав, зате 2 жовтня 1708 року став також каноніком катедрального капітулу у Кракові, 1709 року - каноніком колегіати у Ловічу, 1714 року - каноніком митрополичого капітулу у Гнєзнені, а 15 жовтня 1717 року - препозитом катедрального капітулу у Кракові. Отримав також призначення деканом-прелатом варшавської колегіати та колегіати в Кєльцах.

Єпископ Адам Красінський народився 4 квітня 1714 року у шляхетській родині гербу Слєповрон, що походить із Мазовії, ймовірно, у Красному - садибі цього роду. Відомо, що у 19-річному віці, підтримуючи короля Станіслава Лещинського, перебував разом із ним в обложеному російськими військами Гданьську. 1734 року в якості комісара Дзіковської конфедерації був відправлений до Парижа, де продовжив свою освіту. А 1737 року, обравши церковну кар'єру, розпочав навчання у Римі (ймовірно, що саме тут і був висвячений на священника). Повернувся у Польщу у 1746-1747 роках та продовжив навчання у Краківській академії.

Після повернення працював в королівській канцелярії та став каноніком катедрального капітулу у Плоцьку. Пізніше - препозитом і навіть прелатом-деканом колегіатського капітулу в Ленчиці, від 1753 року - каноніком, а з 1757 року - прелатом-схоластиком митрополичого капітулу в Гнєзні. 1758 року отримав орден Білого Орла і розглядався в якості одного із кандидатів на єпископство у Холмі.

Архієпископ Владислав Лубенський народився 1 листопада 1703 року в Івановичах на терені Гнєзненської архідієцезії у Польщі у заможній шляхетській родині, яка раніше вже дала Церкві трьох архіпастирів. Навчався спочатку в єзуїтській колегії в Калішу, а по завершенні отримав нижче свячення з рук примаса (і митрополита Гнєзненського) Станіслава Шембека, що свідчило про обрання духовного життєвого шляху. Потім два роки навчався в семінарії у Ловічу та пройшов курс філософії знову в єзуїтській колегії в Калішу. З 1722 року студіював теологію та канонічне право у Краківській академії, а 1724 року виїхав до Рима, щоб продовжити там теологічне навчання в єзуїтській колегії. Наступного року, подорожуючи Західною Європою, повернувся в Польщу та розпочав служіння особистим секретарем примаса Теодора Потоцького. І лише наприкінці 1726 року був висвячений ним на священника в Гнєзненській архікатедрі.

У сані пресвітера отримав нові призначення, зокрема, в колегіатському капітулі в Ленчиці та колегіаті в Ласку, в катедральному капітулі у Кракові. Від Гнєзненського капітулу отримав на дванадцять років маєтності в Камьонці поблизу Вєлюня, де і присвятив себе, в основному, письменницькій праці. Зокрема, написав першу польською мовою всесвітню географію. У 1738 році оселився у Кракові, де в якості співпрацівника місцевого архієпископа Яна Ліпського отримав парафію у Рудаві. У 1740 році приступив до виконання обов'язків великого коронного писаря при королі Августі ІІІ, хоча формально на цю посаду був призначений лише 21 травня 1742 року. Відтоді протягом майже сімнадцяти років проживав разом із королем-саксонцем більше в саксонському Дрездені, ніж у Варшаві, що, зрештою, не завадило йому отримати 5 серпня 1742 року посаду декана-прелата митрополочиго капітулу у Гнєзні, а протягом наступних десяти років - посади в парадиському абацтві та колегіатському капітулі в Сандомирі.