Архієпископ Андрій Анквіч народився 22 червня 1777 року в родині Юзефа та Анни Старовєйських у будинку свого двоюрідного діда каноніка катедрального капітулу на Вавелі о. Андрія Анквіча у Кракові (Польша). При хрещенні наступного дня отримав імена Андрій, Алоїзій, Ян і Станіслав, проте пізніше послуговувався лише першими двома. Навчався у Кракові, потім - у Варшаві, а зі середини 90-х років XVIII століття - у Віденському університеті (спочатку на юридичному факультеті, де навіть отримав ступінь доктора). Проте за порадою єпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий опікувався ним, у 1799 році продовжив навчання, але тепер вже в царині філософсько-теологічній, готуючись стати священником (формально був клериком Тарновської дієцезії). Після короткої перерви, зумовленої австрійсько-французькою війною, завершив вивчення філософії 1804 року, а теології - через два роки. Проте рукоположення в священники отримав лише 2 вересня 1810 року в каплиці резиденції архієпископів Відня з рук архієпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий тоді вже став Віденським митрополитом.
Цього ж року став також доктором теології. Протягом трьох років здійснював душпастирство у Віденській архікатедрі св. Стефана. У 1813 році був призначений греміальним каноніком митрополітального капітулу в Оломоуці (Моравія), директором місцевої Духовної семінарії та директором теологічних студій в колишньому місцевому університеті, який тоді став ліцеєм. Проте служіння його тут тривало недовго.
Архієпископ Лукаш Баранецький народився 14 жовтня 1798 року у Кабарівцях біля Зборова на Тернопільщині у незаможній шляхетній родині. Навчався в початковій школі у Бучачі, а гімназію закінчив у Львові, де і вступив до Вищої Духовної семінарії (теологічне навчання здобув у Львівському університеті). 6 жовтня 1822 року висвячений на священника у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископом Андрієм Анквічем.
Спочатку служив в парафії св. Лаврентія у Жовкві, але з липня 1823 року вже працював катехитом у кафедральній парафії у Львові, а з 1826 року був її вікарієм. Із січня 1829 року був настоятелем парафії Всіх Святих у Годовиці, а з жовтня 1833 року - настоятелем парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Журавній. У червні 1836 року увійшов до складу Митрополичого капітулу, а в липні 1838 року став настоятелем Львівської катедри і львівським деканом. З 1841 року став виконувати обов'язки директора-куратора гімназійної освіти Галичини. У 1845 році обраний депутатом Галицького сейму.
Архієпископ Євгеній Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі в родині судового урядника. У 1897-1903 роках навчався в тернопільській народній школі імені Конарського, потім - у Тернопільській гімназії. 1908 року вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії і одночасно на Теологічний факультет Львівського університету. 14 липня 1912 року висвячений на священника в костелі cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині єпископом Владиславом Бандурським.
Призначений вікарієм парафіяльного костелу св. Лаврентія у Жовкві. 1917 року мобілізований до австрійського війська, де служив капеланом. У 1914-1919 роках був також вікарієм у тернопольському парафіяльному костелі Матері Божої Неустанної Допомоги, знищеному після ІІсв. війни радянською владою. 1921 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію з теології. У 1925 році отримав статус апостольського протонотарія і почесного каноніка Львівської митрополичої капітули. З 1919 року був префектом, з 1924 року - віце-ректором, а в 1933-1939 роках - ректором Львівської Вищої Духовної семінарії. У 1931-1934 роках працював настоятелем парафіяльного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Івано-Франківську (тоді - Станіславові).
Архієпископ Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовицях біля Кентів Західної Галичини, яка тоді належала до Австро-Угорщини, в бідній землеробсько-ремісничій родині Францішка Біби та Анни Файкіш. 29.04.1860р. охрещений у місцевому костелі. У 1871-1880 роках закінчив школу у Віламовицях, а потім навчався у Кентах. Навчання продовжив у гімназії у Вадовицях, яку закінчив з відзнакою. У 1880 році вступив до Духовної семінарії у Кракові та на Теологічний відділ Ягелонського університету. 6 липня 1884 року висвячений на священника у Кракові єпископом Альбіном Дунаєвським.
Був вікарієм у Могілє біля Кракова. 30.11.1885р. дозволено змінити прізвище 'Біба' на 'Більчевський'. У 1886-1888 роках навчався на богословських факультетах у Відні, Римі, Парижі та Ягелонському університеті у Кракові. Працював вікарієм у Кентах та Кракові. 1890 року захивтив докторат в Ягелонському університеті у Кракові на тему 'Християнська археологія з точки зору історії Церкви та догмату'. З 1891 року був професором догматики у Львівському університеті, пізніше - деканом богословського факультету. У 1900 році став ректором Львівського університету.
Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).
Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).
Єпископ Миколай Дембовський народився у грудні 1693 року на теренах Плоцької дієцезії у знатній заможній родині гербу Єліта, з якої походять ще три єпископи, з них ще один Кам'янець-Подільський - Ян Йосиф Дембовський. Був охрещений 17 грудня цього ж року. Духовний шлях обрав ще в молодості, що не завадило йому робити світську кар'єру серед королівських секретарів, проте тривалий час зволікав із свяченнями. І лише 18 грудня 1729 року, вже у статусі каноніка варшавського та настоятеля бєльського був рукоположений в священники.
7 вересня 1730 року став ще й сохачевським настоятелем, а 11 червня наступного року - каноніком Краківського катедрального капітулу. Після смерті короля Августа ІІ підтримав його сина як кандидата на трон, після коронації якого міг бути упевненим в успішності своєї як церковної, так і світської кар'єри. Зокрема, 1735 року отримав посаду Великого коронного писаря та мєховського генерального препозита, потім - каноніка Плоцького катедрального капітулу, а 1739 року - варшавського архідиякона.
Архієпископ Антоній Фіалковський народився 13 червня 1797 року у Лепелі (нині - Вітебська область Білорусі). Після завершення навчання у школі і гімназії до 1820 року студіював у Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ступені кандидата філософії і магістра права. 8 вересня 1820 року вступив до Вільнюської Духовної семінарії та Вільнюського університету, по закінченню якого 1824 року став магістром теології. 31 травня 1824 року отримав священничі свячення.
У 1825 році захитив дисертацію «De fatis autbenticae et exegeseos apocalypsis et de novi natura, fine, utilitate, robore, divisione in simplex et solemne et effectibus juridicis utriusque» і отримав ступінь доктора богослов'я і канонічного права. У 1825-1833 роках був професором Вільнюської Духовної семінарії (у 1825-1832 роках - Вільнюського університету). З 1832 року - канонік, а з 1843 року - прелат Вільнюського кафедрального капітулу. У 1834 році став професором Вільнюської Духовної академії, а в 1836-1842 роках був її ректором. З 1844 року - засідатель, а з 1848 года - член Римсько-католицької духовної колегії у Санкт-Петербурзі. У 1855-1856 роках після смерті архієпископа Ігнатія Головинського виконував обов'язки адміністратора (капітульного вікарія) Могильовської архідієцезії.