Архієпископ Петро Мальчук народився 17 липня 1965 року в селі Слобода-Рашково (Молдова). Після закінчення середньої школи та строкової військової служби 1986 року поступив до Вищої Духовної семінарії у Ризі (Латвія). 3 січня 1989 року вступив в орден Братів Менших. 7 червня 1992 року висвячений на священника єпископом Яном Ольшанським MIC, а наступного року склав вічні обітниці в ордені, прийнявши ім'я Геркуліан.

У 1992-1998 роках навчався у Римі, в Папському Університеті 'Antonianum', де здобув ступінь доктора богослов'я. У 1998-1999 роках працював вікарієм парафії св. Анни в Полонному Вінницької області. У 1999-2004 роках був настоятелем кустодії ордену Братів Менших в Україні, у 2004-2007 роках служив першим настоятелем новоствореної провінції св. Михаїла Архангела ордену Братів Менших в Україні, а з 2007 року працював економом цієї францисканської провінції.

Архієпископ Петро Маньковський народився 1 листопада 1866 року у родовому помісті у селі Саїнка на Вінничині на теренах парафії св. Миколая, єп. мч. у (Малих) Чернівцях. Після смерті батька 1871 року разом з матір'ю переїхав до Дрездена у Німеччину, де навчався спочатку приватно, а з 1881 року - у місцевій школі. 1885 року вступив до Вроцлавського університету, щоб отримати освіту агронома, необхідну для управління родинним маєтком, куди і повернувся у 1888 році. Проте, розчарувавшись у такому способі життя, вирішив стати священником і 1896 року вступив до Житомирської Духовної семінарії. Рукоположений в священники 7 липня 1898 року.

Призначений вікарієм в Житомирську катедру св. Софії. У 1902 році став настоятелем парафії свв. Петра і Павла у Кам'янці-Подільському, яка втратила статус кафедральної після ліквідації дієцезії 1866 року. Після дев'яти років царська влада змусила його відмовитись від посади настоятеля та душпастирської послуги, звинувативши у підтримці діяльності одного із згромаджень, яке вважалась нелегальним. Переїхав до Житомира, де неформально виконував частину обов'язків канцлера Курії. З початком Ісв. війни переїхав до Кракова, де відновив душпастирську працю. 1917 року був призначений генеральним вікарієм на теренах Луцько-Житомирської та Кам'янець-Подільської дієцезій.

Єпископ Франциск Мацкевич народився 1765 року на теренах парафії у Любартові Краківської дієцезії (Польща) у заможній шляхетській родині. Навчався у Житомирській семінарії. Варто уваги те, що нижче свячення семінарист Францішек отримав 5 квітня 1787 року з рук єпископа-коад'ютера Смоленського Адама Нарушевича у Каневі на Черкащині, де у той час останній польський король Станіслав Понятовський, подорожуючи Україною, зустрівся із російською імператрицею Катериною ІІ. Після дияконських свячень, здійснених 1788 року, був рукоположений в священники 6 січня 1789 року Луцьким (Брестським) єпископом-помічником Яном Качковським у парафіяльному костелі в Дубні на Рівненщині.

Відомо, що майбутній єпископ служив секретарем єпископа неканонічної Летичівської дієцезії Михайла Сераковського, що, зрештою, не завадило тодішньому єпископу-ординарію Кам'янець-Подільському Яну Дембовському долучити його до грона місцевого катедрального капітулу, де згодом посів посаду декана-прелата. Більше того, 1808 року єпископ Ян Дембовський запропонував його кандидатуру на посаду коад'ютера, проте це не отримало схвалення Могильовського митрополита, який підтримував іншого претендента. 13 липня 1809 року отримав ступінь доктора теології та права у Вільнюському університеті, а після смерті єпископа Яна Дембовського 12 жовтня цього ж року був обраний капітульним вікарієм - адміністратором дієцезії. Від 1814 року опікувався також католиками приєднаної до Росії Бесарабії.

79011 Львів,
вул. Самчука, 14A,
+380 (32) 276-94-15, 296-61-14

Архієпископ Мечислав Мокшицький народився 29 березня 1961 року у селі Майдан Лукавецький на теренах Апостольської адміністратури (Львівської) в Любачеві (Польща). Після отримання початкової освіти в Лукавці і Цєшанові навчався в аграрному технікумі в Олешицях. У 1981-1983рр. навчався у Вищій Духовній семінарії в Перемишлі, а в 1983-1987рр. - на богословському факультеті Католицького Університету в Любліні. 17 вересня 1987 року висвячений на священника єпископом Мар’яном Яворським у Любачеві.

У 1987-1990рр. працював вікарієм парафії Белжець, а в 1990-1991рр. - нотарієм Курії в Любачеві та секретарем єпископа Мар’яна Яворського. У 1991-1995рр. навчався у Папському Університеті св. Фоми „Angelicum” у Римі. Був особистим другим секретарем Святіших Отців Йоана Павла ІІ (1996-2005рр.) та Бенедикта XVI (2005-2007рр.).

Архієпископ Северин Моравський народився 2 січня 1819 року у шляхетській родині у селі Сільце на Тернопільщині. Навчався вдома, потім у василіянів у Бучачі, у 1929-1931 роках - в Бережанах, а в 1832-1834 роках - у гімназії єзуїтів в Тернополі. Останнє півріччя вчився в Академічній гімназії Львова, де отримав атестат зрілості. У 1834-1836 роках студіював на відділі філології Львівського університету, проте через смерть батька та свою хворобу повернувся додому, не завершивши навчання. У грудні 1837 року поступив на факультет права Львівського університету, який закінчив 1841 року. У 1841-1849 роках працював урядником в губернаторстві у Львові. У 1849 році вступив до Львівської Духовної семінарії, у 1849-1852 роках вивчав теологію у Львівському університеті. 31 серпня 1851 року висвячений на священника.

Працював в парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку у 1852-1853 роках та у Львівській катедрі у 1853-1855 роках. В 1855 році став канцлером митрополичої консисторії, а в 1867-1875 роках був настоятелем катедри та деканом львівським.

Єпископ Адам Нарушевич народився 20 жовтня 1733 року поблизу Логішина біля Пінська (нині - Берестейська область Білорусі) у заможній родині гербу Вадвіч, що походила від бояр Литовсько-руського князівства, та був охрещений 25 жовтня у логішинському костелі. Після домашнього навчання спочатку вступив до єзуїтської колегії у Пінську, а 14 серпня 1748 року - до ордену єзуїтів у Вільнюсі. 13 січня наступного року отримав нижчі свячення. У 1750-1753 роках вивчав філософію у Вільнюській єзуїтській академії, по завершенні почав там викладати. 1758 року був переведений до Варшавської єзуїтської колегії, де продовжив викладання, та направлений вивчати теологію до Ліону у Франції. Під час цих студій, які тривали до 1762 року, відвідав Італію, Іспанію та Німеччину. 17 жовтня 1762 року був висвячений на священника у Відні.

Цього ж року повернувся до Речіпосполитої та продовжив викладання у шляхетській колегії єзуїтів у Варшаві, навчаючи там поетиці, риториці, географії та французькій мові. Брав активну участь в культурному житті Варшави та увійшов до кола наближених осіб короля Станіслава Августа Понятовського. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 року завдяки підримці монаршого двору став настоятелем у двох парафіях, у тому числы в Неменчині поблизу Вільнюса. 22 вересня цього ж року Вілюнюська академія надала йому ступінь доктора теології.

Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священники 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.

Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священнику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.